Цей короткий огляд дозволяє зробити кілька висновків з практики відтворення храмів у незалежній Україні.
По-перше, після десятиліть антихристиянського й антиукраїнського терору відбудова поруйнованих храмів - справа закономірна й неминуча. Це - як одужання народу після тяжкої хвороби.
По-друге, відтворення втрачених храмів не можна ставити на конвеєр, як спорудження житлових будинків. Ми вже стикаємося з небезпекою відвертої чи завуальованої фальсифікації історичних архітектурних пам'яток. Цього не можна допустити, інакше буде дискредитована сама ідея відродження духовності й культури.
І останнє: не можна святу справу робити негідними методами, такими, як самочинне проведення робіт, руйнація автентичних пам'яткових структур, увічнення свого ''Я'' у відтворюваних храмах, ''відмивання'' грошей, примусове збирання коштів тощо. На жаль, всі ці методи зараз практикуються в Україні. А це є свідченням того, що ми ще остаточно не одужали.
Список використаної літератури
1. Пам`ятки України. - 1996.- № 3-4.- С.126.
2. Геврик Т. Втрачені архітектурні пам`ятки Києва. - Нью-Йорк, 1987. - С.12-55.
3. Вечерський В. Поминальник української архітектури // Пам`ятки України. - 1992.- № 2-3.- С.65-66.
4. Відтворення втрачених пам`яток: історичний та правовий аспекти // Пам`ятки України. - 1994.- № 3-6.- С.134-147.
5. Методичні рекомендації наукового семінару Міністерства культури України "Відтворення втрачених пам`яток: історичний та правовий аспекти // Пам`ятки України. - 1995.- № 1.- С.94.
6. Літопис відродження пам`яток // Пам`ятки України. - 1997.- № 2.- С.116-121; № 3. - С.74-75; 1998 - № 1. - С.180-181.