У ХVI-XVII ст. в сільському господарстві дещо підвищився рівень агрикультури: на більшості українських земель міцно закріпилася передова для того часу трипільна система сівозміни. Майже всюди застосовували сортове насіння, добрива.
Зростання продуктивності сільського господарства - основи феодальної економіки - здійснювалося за рахунок жорстокої експлуатації селян польськими та українськими феодалами. Особливо погіршилося становище українського селянства з розгортанням панщинно-фільваркової системи. З організацією фільварків на перший план висунулася відробіткова рента.
Юридичне оформлення панщини почалося в кін ХV ст., коли за рішення Красноставського сейму на Холмщині була запроваджена щотижнева панщина в розмірі 1 дня з лану. Остаточному закріпаченню селян і дальшому збільшенню панщини сприяла аграрна реформа 1557 р.
Найбільшого поширення панщина набула в землеробських районах з відносно розвиненими товарно-грошовими відносинами.
Подальшим кроком у посиленні визиску селян було впровадження поряд з регулярною урочної панщини. При останній селянин повинен був виконати певну роботу у наперед визначений строк.
Поряд з панщиною, натуральною і грошовою рентою селянина дуже обтяжували різні разові або сезонні додаткові повинності, додаткові підсобні роботи під час оранки, сінокосу, жнив. Крім того, існували так звані дарові дні, в які селяни повинні були робити на панських городах, чесати льон і коноплі, ловити рибу, чистити ставки, гатити греблі, стригти овець. Поширеними були також шарваркова, гужова і сторожова повинності.
Велику роль в історичній долі українського народу відіграла його складова і невід’ємна частина - козацтво з його військово-політичним центром - Запорізькою Січчю.
Виникнення козацтва - це один із найважливіших результатів народної колонізації спустошених у минулому південно-східних районів України, яка особливо посилилася після встановлення в країні влади королівської Польщі. Втікаючи від зростаючого феодального гніту, пауперизовані селяни і ремісники засновували на незайнятих землях нові поселення. Втікачі займалися полюванням, рибальством, збиранням у лісах меду, поступово переходячи до землеробства.
2. Дальше відокремлення ремесла від сільського господарства та зростання міст. Виникнення мануфактури.
У соціально-економічному житті населення міст і сіл України XVI-XVII cт поряд із сільськогосподарським виробництвом значну роль відігравала також промислово-торгова діяльність. Незважаючи на несприятливі умови, в країні відбувалося постійне поглиблення суспільного поділу праці, в тому числі і в сільськогосподарському виробництві. Сільське ремесло і промисли, розташовані в сільській місцевості, дедалі більше відокремлювалися від землеробства та інших галузей суто сільськогосподарського напряму. Особливо інтенсифікувався цей процес із впровадженням фільваркової системи. З її виникненням і розвитком збільшилося виробництво сільськогосподарських продуктів. Це обумовило виникнення численних закладів та необхідність розвитку виробничих потужностей по переробці сільськогосподарської сировини безпосередньо у панських фільварках. Продукція панських закладів призначалася в основному для продажу на ринку. Про це свідчать розміри їх виробничих потужностей і запаси готової продукції.
З широким впровадженням фільваркової системи збереглися всі умови для існування і розвитку дрібного сільського ремесла. Через свою низьку купівельну спроможність селяни не стали основними покупцями виробів міської промисловості. До того ж міські ремісники виробляли недостатню кількість продукції. І крім того, вона була дуже дорога, орієнтована на вузьке коло споживачів.
У XVI—XVII ст. збільшилася кількість сільських ремісників та ремісничих професій.
Одночасно на Україні поглиблювався територіальний поділ праці. Цілі села спеціалізувалися па виробництві залізних, гончарних, шкіряних та інших виробів. Скупчення такої великої кількості працівників однієї спеціальності свідчить про те, що селяни-ремісники виробляли продукцію вже переважно для продажу па ринку (а не на замовлення).
Господарське життя України XVI—XVII ст. характеризується виникненням нових міст і збільшенням кількості міського населення. Економічну основу містоутворюючого процесу становили розвиток суспільного поділу праці, залучення до промислової і торгової діяльності землеробського населення.
Для XVI — першої половині XVII ст. було характерним виникнення нових і відродження старих міст.
Політика урбанізації, яку проводила шляхетська Польща, була направлена проти українського народу, за допомогою міст, які фактично були фортецями-містами, шляхта намагалася ствердити своє панування над населенням України.
Магнати і шляхта захопилися насадженням містечок через те, що останні дозволяли їм одержувати доходи (з міських ярмарків і торгів, зростаючої кількості населення), які в п'ять-десять разів перевищували прибутки, одержувані раніше з сіл. Однак переважна більшість міст та містечок так і не перетворилися на справжні торгово-промислові центри. Вони залишилися в основному аграрними поселеннями. Це особливо стосується багатьох містечок Правобережної і Західної України. У XVI—XVII ст. всі міста та містечка України володіли досить значними земельними масивами.
Володіння такими земельними масивами впливало на процес промислового розвитку міст, тому що певна частина їх населення поряд з ремеслом і торгівлею продовжувала займатися сільським господарством або вкладала в нього кошти.
незважаючи па дуже несприятливі умови, містобудування на Україні в XVI—XVII ст. набуло певного розвитку. Збільшення кількості міст та містечок свідчило, що населення України дедалі більше відривалося від занять сільським господарством і залучалося до ремісничо-торгової діяльності.
Міста були основним місцем зосередження ремесла. У містах та містечках працювали найбільш кваліфіковані ремісники. В XVI— XVII ст. одночасно із зростанням кількості ремісників розширювалася номенклатура їх професій і спеціальностей.
Ремісники в містах України, як і Західної Європи, об'єднувались у цехи. Цехова система виробництва поширилася на Україні в XIV— XV ст. Запровадження і зміцнення її означало усунення вільної конкуренції між цеховим та позацеховим ремеслом, а також всередині цеху.
Концентрація в містах великої кількості ремісників однієї професії приводила до переповнення місцевих ринків, що, в свою чергу, спонукало ремісників реалізувати свої вироби в піших містах і містечках.
Велику роль у розвитку продуктивних сил країни відіграли водяні млини. У XVI—XVII ст. функції млина вже не обмежувалися переробкою зерна на борошно, крупу. Млини стали основними гідроенергетичними установками, які замінили м'язову силу людей у тих численних технологічних процесах, виконання яких не можна було перекласти на робочу худобу. Ними приводили в дію сукновальні, рудодробарки, механічні молоти, ковальські міхи тощо.
Використання водяного млина, як гідроенергетичної установки в рудній справі спричиняло зростання кількості зайнятих у цьому промислі робітників, механізацію трудомістких процесів; сприяло поглибленню поділу праці, збільшенню кількості рудень, а отже, й збільшенню масштабів виробництва.
Держава позбавлялась одного з найважливіших джерел поповнення своєї скарбниці.
Запровадження безмитної для шляхти торгівлі, поєднаної з системою пільг з купівлі і вивезення виробів закордонного виробництва, спричинилися до дефіциту зовнішньоторгового балансу в середині XVII ст.
Участь купців у внутрішній і зовнішній торгівлі була утруднена також численними митами, які накладала на їхні товари державна та місцева влада.
За виробничо-технічними характеристиками і кількістю зайнятих робітників рудні були однією з початкових форм мануфактури.
Отже, період XVI—XVII ст. характеризується на Україні розкладом цехового ремесла, втратою ним своєї абсолютної монополії в феодальній системі господарства, зародженням початкових форм мануфактурного виробництва.
3. Розвиток торгівлі
Дедалі зростаючу роль в економіці України XVI—XVII ст. відігравала торгівля. Розвиток товарного виробництва, дальше відокремлення міста від села, розклад цехового ремесла і зародження нових форм промислового виробництва, впровадження фільваркової системи в сільському господарстві — все це сприяло розвитку торгівлі і зростанню торгового капіталу.
В Україні в XVI—XVII ст. торговельні операції здійснювало в основному купецтво. Крім купців, що спеціалізувалися на торговій справі, нею займалися також міщани-ремісники, селяни, козаки, світські і духовні феодали. На торгівлі згубно відбивалося примусове користування певними шляхами, не уніфікована митна система, шляхетська сваволя, різні заборони й обмеження.
У містах основними конкурентами купців були цехові ремісники, які згідно з наданими привілеями вели торгівлю виробами власного виробництва.
У сільській місцевості, а часто і в міській, купцям протистояли селяни. Втягування селянського населення в торгівлю зумовлювалося перш за все впровадженням фільваркової системи. Для частини обезземелених селян торгівля стала основним заняттям.
Однак найбільш могутніми конкурентами торговців були світські і духовні феодали, вони рішуче виступили проти посередників в особі торгівців.
У внутрішній торгівлі шляхта значною мірою захопила в свої руки одну з її найбільш прибуткових галузей — торгівлю горілкою і пивом.
Спираючись на свої політичні і економічні переваги, шляхетство в законодавчому порядку закріпило за собою право па безмитну торгівлю при експорті продукції, виробленої у його маєтностях. Нехтуючи інтересами промисловості власної країни, магнати і шляхта добилися введення низьких мит на імпортні товари.