У XVI — першій половині XVII ст. Польща булл одним із найголовніших експортерів хліба па західноєвропейські ринки; шляхта одержувала з вивозу великі прибутки, збільшення експорту досягалося в основному за рахунок включення в експортну торгівлю щораз нових територій України, за рахунок нечуваної експлуатації українського народу.
Із збільшенням кількості ярмарків відбувалась їх спеціалізація. Окремі ярмарки почали здійснювати купівлю-продаж тільки певних сільськогосподарських продуктів і промислових товарів. Разом з ярмарками, торгами зростала і постійна торгівля, в якій також відбувалася спеціалізація. Серед купців дедалі більше з'являлося спеціалістів з купівлі-продажу окремих видів товарів (хліба, солі, м'яса, горілки, вина, одягу, сукна, чобіт та ін.).
Крім спеціалізації, важливе значення для розвитку торгівлі мало впровадження в торговельну практику кредиту. Необхідність і поширення кредиту зумовлювалися зростаючими масштабами торгівлі (внутрішньої і особливо зовнішньої) та відсутністю у купців вільних і значних коштів.
Отже, торгівля в XVI—XVII ст., незважаючи на численні перешкоди, продовжувала зростати. Поступово посилювалась її роль як посередника між промисловістю і сільським господарством, між містом і селом.
Висновок
На мою думку, в даній праці (Історія народного господарства Української РСР, І т. // відповідальний редактор В.О. Голобуцький – Київ, 1983) надто упереджено висвітлюються закономірні процеси розвитку суспільних відносин, утворення держави. Виконуючи замовлення тодішньої комуністичної влади, автор всіляко намагається показати ці процеси як закабалення вільного населення, відхід від нібито ідеальних та природних первіснообщинних відносин.
Штучною та натягнутою є також ідея про спільність економічного життя усіх східних слов’ян, їх нерозривний зв’язок, “перерваний агресією литовсько-польських феодалів”, хоча відмінності природних умов не могли не позначитись на економічному житті предків українців з одного боку та росіян і білорусів з іншого.
Справедливо критикуючи політику польської влади, спрямовану на асиміляцію українського народу, автор, звичайно, не виявляє такого ж ставлення до аналогічних дій з російського боку. Процес торгівлі російських купців в Україні та українських в Московії описано як винятково важливе та позитивне явище, свого роду “прагнення обох братніх народів спільно жити і працювати”.
Отже, підсумовуючи все сказане, можна зробити висновок, що книга, подаючи значний обсяг фактологічного матеріалу, тенденційно висвітлює основні процеси розвитку і еволюції економіко-соціальних відносин, і повинна бути прочитана з оглядом на ті умови, в яких вона була видана.