Найбільш важливими міжнародними угодами у сфері міжнародних залізничних перевезень тривалий час були Бернські міжнародні конвенції про залізничні перевезення вантажів та про залізничні перевезення пасажирів і багажу (скорочено — МВК та МПК). У вказаних угодах, укладених відповідно у 1890 та 1923 pp., брали участь більшість держав Європи, країни Азії (Іран, Сирія та ін.) і Північної Африки (наприклад, Алжир, Марокко, Туніс) — загалом 33 держави. Колишній СРСР участі у зазначених Конвенціях не брав. У 1966 p. укладається Додаткова угода до МПК про відповідальність залізниць при перевезеннях пасажирів. Після чергового перегляду Бернських конвенцій та цієї Додаткової угоди 9 травня 1980 p. приймається Угода про міжнародні залізничні перевезення (далі — КОТИФ). Сьогодні нею керуються майже 40 держав, більшість з яких європейські. Україна й інші держави СНД не беруть участі у цій Угоді. Проте, її норми, а також службові інструкції та інші документи, що грунтуються на засадах КОТИФ, застосовуються в окремих державах, незважаючи на те, що вони не підписали цієї Угоди. Зазначена Угода набрала чинності 1 травня 1985 р. Два її додатки мають цивільно-правові норми, що регулюють умови міжнародних залізничних перевезень пасажирів (Додаток А, інакше: Єдині правила МПК) та вантажів (Додаток В, інакше: Єдині правила МВК).
Єдині правила МВК діють тільки на певних залізницях, визначених учасниками Угоди. В Угоді встановлено форму залізничної вантажної накладної. Ставки провізних платежів можуть визначатися міжнародними чи національними актами. Передбачено різні швидкості перевезень та максимальні строки доставки вантажів. Розмежовано доставку вантажів з великою швидкістю — 400 км на добу, та малою — 300 км на добу. Водночас залізниці мають право встановлювати спеціальні строки доставки, а також додаткові строки у разі виникнення суттєвих перешкод при перевезеннях чи інших особливих обставин. Норми КОТИФ встановлюють форму залізничної вантажної накладної, яка й досі діє у межах держав СНД, а також найбільший розмір відповідальності залізниці у випадку незбереження вантажу. Він визначається у розрахункових одиницях Міжнародного валютного фонду. Це 51 старий золотий франк за 1 кг ваги брутто. Збитки, заподіяні простроченням у доставці, відшкодовуються вантажоволодільцю у межах трикратних провізних платежів.
У зв'язку з необхідністю правового регулювання залізничних перевезень після другої світової війни укладаються двосторонні договори між СРСР та іншими державами Європи й Азії. У 1950 p. їх замінили багатосторонні: Угода про міжнародне вантажне сполучення (далі — УМВС) та Угода про міжнародне пасажирське сполучення (далі — УМПС). Додатки до цих Угод містять тарифи та правила перевезень. Норми Угоди про міжнародне вантажне сполучення 1950 p. використовували здебільшого країни-члени РЕВ. У 1991 p. європейські держави вийшли з Угоди. Проте вони й до сьогодні використовують форму накладної у разі перевезення вантажів територією цих держав, у т. ч. територією держав колишнього СРСР. Отже, відповідно до УМВС укладення договору міжнародного перевезення вантажів оформляється складанням залізничної вантажної накладної на залізниці відправлення. Цей документ визначає строки доставки вантажу, засвідчує прийняття вантажу до перевезення. Товар передається вантажоодержувачу, який представляє документ, що засвідчує його особу. Форма накладної, встановлена УМВС, відрізняється від тієї, що встановлена КОТИФ. Вона складається з п'яти листів. Перший лист є оригіналом накладної, що супроводжує вантаж до станції призначення і видається отримувачу разом з п'ятим листом і вантажем. Другий — це дорожна відомість, яка супроводжує вантаж до станції призначення і залишається на залізниці призначення. Кількість дорожних відомостей повинна відповідати кількості залізниць, які беруть участь у перевезенні. Третій лист є дублікатом накладної. Він видається відправнику після укладення договору перевезення. Дублікат не є товаророзпо-рядчим документом, але має юридичне значення при зміні договору перевезення й пред'явлення до залізниці претензій про повну втрату вантажу. Четвертий — лист передачі вантажу, що супроводжує вантаж до станції призначення. Він залишається на залізниці призначення. П'ятий — лист-повідомлення про прибуття вантажу, що супроводжує вантаж до станції призначення, видається отримувачу разом з оригіналом і вантажем. Крім накладної з вантажем слідують відповідні товаросупровідні документи.
Оскільки існує дві форми накладної, передбачені нормами КОТИФ та УМВС, при оформленні вантажів з країн СНД, які переміщуються територією інших європейських країн, накладна, складена відповідно до вимог УМВС, оформляється до прикордонної станції залізниці країни, що межує з СНД. На цій станції вона переоформляється у накладну, вимоги якої містить КОТИФ. Переоформлення накладної відбувається й на прикордонних станціях при відправленні товарів у країни СНД.
Провізні платежі на дорогах країн відправлення та призначення сплачуються за внутрішніми тарифами, а у разі транзиту—за транзитними тарифами, передбаченими у додатках до міжнародних угод або за ставками так званого Міжнародного транзитного тарифу.
Відповідальність залізниці за незбереження вантажу настає за наявності вини перевізника, яку, в передбачених УМВС випадках, повинен довести вантажоволоділець. На відміну від МВК, максимальну відповідальність в УМВС не встановлено і відшкодування виплачується перевізником у межах дійсної вартості вантажу, вказаного відправником, або оголошеної його цінності, якщо таке оголошення було зроблене. Факт незбереження вантажу підтверджує комерційний акт. При простроченні у доставці залізниця сплачує штраф у відсотках від провізної плати.
Для захисту своїх прав зацікавлена сторона може звернутися з позовом до суду. Пред'явленню позову передує претензійний порядок вирішення спору. Для подачі претензій та позовів встановлено строк — 9 місяців, а за вимогами щодо прострочення доставки вантажу — 2 місяці. Для розгляду претензії залізницею встановлено 180 днів. На цей час перебіг строку давності призупиняється.
Умови перевезення багажу є аналогічними до умов перевезення вантажів за УМВС. Те ж саме стосується й відповідальності залізниць за незбереження та прострочення доставки багажу. Проте встановлено межу відповідальності перевізника. Турботу про збереження ручної поклажі повинен виявляти пасажир. Для вимог до перевізника встановлено обов'язкове претензійне провадження. Строк для заявления претензій та позовів складає 6 місяців.
Поруч з уніфікованими матеріально-правовими нормами УМВС містить чимало колізійних норм імперативного характеру, прив'язки яких відсилають до закону залізниці: відправлення вантажу; переміщення вантажу; що змінює договір перевезення; затримання вантажу; призначення вантажу; до якої пред'явлена претензія.
Угода про міжнародне пасажирське сполучення 1950 p. (УМПС) також має матеріально-правові та колізійні норми. Із змісту цієї Угоди випливає, що відповідальність залізниці за шкоду, заподіяну здоров'ю пасажира, повинна визначатися відповідно до законодавства тієї держави, де мав місце нещасний випадок.
Для країн СНД, крім зазначених угод, норми яких діють сьогодні переважно або de facto, чинними є й інші багатосторонні угоди. Адже після розпаду СРСР виникла необхідність скоординувати діяльність залізничного транспорту в межах колишніх його республік, підтвердити невід'ємне право власності на залізничний транспорт в межах національних кордонів новоутворених держав із збереженням технологічної єдності залізничної транспортної мережі. З цією метою укладені:
— Угода про розподіл інвентарних парків вантажних вагонів і контейнерів колишнього СРСР і їх подальше спільне використання від 22 січня 1993 р;
— Угода про спільне використання вантажних вагонів і контейнерів від 12 березня 1993 p.;
— Тимчасова угода країн Співдружності про перевезення пасажирів, багажу залізницею у міждержавному сполученні від 12 березня 1993 р. Відповідно до цієї Тимчасової угоди з 1 січня 1994 р. введено в дію Правила перевезення пасажирів, поклажі, вантажопоклажі залізницею в міждержавному сполученні;
— Угода про співробітництво у сфері технічного переобладнання та оновлення залізничного рухомого складу від 9 вересня 1994 р.
Важливим уніфікаційним регіональним актом, який регулює актово-претензійну роботу є Інструкція по актово-претензійній роботі на залізницях держав-учасниць Співдружності, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Естонської Республіки, затверджена Радою по залізничному транспорту держав-учасниць Співдружності 26—27 травня 1994р. та чинна з 1 січня 1995 р. (далі — Інструкція по актово-претензійній роботі 1994 p.). Інструкцією передбачено порядок складання комерційних актів, визначення розміру фактичної втрати та пошкодження вантажу при перевезеннях, обчислення та застосування норм природних втрат, визначення маси нетто, порядок пересилання комерційних актів і розгляд претензій, складення та пред'явлення яких мало місце в результаті неналежного здійснення перевезень вантажів у міжнародному сполученні.
В Інструкції вказане право на звернення з претензією підприємства (об'єднання) до залізниці, якщо структурна одиниця цього підприємства (об'єднання), яка відповідно до транспортних документів є вантажовідправником чи вантажоодержувачем, має підстави для пред'явлення такої претензії. При цьому для звернення підприємства (об'єднання) не потрібне оформлення права переуступки переуступним написом. Не вимагається наявності переуступного напису й у тих випадках, коли з претензією до залізниці за дорученням підприємства (об'єднання) звертається структурна одиниця, яка не є юридичною особою. Така структурна одиниця разом з документами, що обрунтовують претензію, повинна додати до претензії витяг з положення про неї, доручення або наказ підприємства (об'єднання), які засвідчують надання цій структурній одиниці право звертатися з претензією до залізниці.