Існуюча класифікація економічних ресурсів не враховує ряди важливих факторів, визначаючих результати виробничої діяльності. Це відноситься до ресурсів праці, які не зводяться до затрат робочого часу і розходами на персонал. Крім того підприємницькі здібності – лише один з видів творчих здібностей. З розвитком сучасного виробництва слід враховувати кожну з компонент трудового потенціалу як окремий економічний ресурс.
Таким чином, економічні ресурси – це компоненти природи, трудовий потенціал і засоби виробництва.
2. В любому виді праці в людині можна виділити дві компоненти. Перша характеризує працю, виконану по заданій технології, інструкції, традиції, коли виконувач роботи не вносить в неї ніяких елементів новизни, власної творчості. Такий труд назвемо регламентованим чи a-працею. Друге характеризує працю, на створення нових духовних чи матеріальних благ, а також нових методів виробництва. Її будемо називати новаційною, творчою чи b-працею. Збільшення кінцевого продукту за рахунок a-праці можливо тільки при збільшенні кількості робітників, подовженості часу праці і його інтенсивності. На відміну від цього, за рахунок b-праці ріст обсягу продукції можливий при незмінності чи навіть зменшенні затрат робочого часу і інтенсивності праці.
Va = f (xb) – де, Va - результат a-праці; xb – затрати робочого часу.
Vb = f (xтз, ха) - Vb; xтз – творчі здібності, ха – активність.
b І – конвеєр, машинописні роботи,
копіювання;
ІІІ ІІ – праця робітників середньої і вищої
ІІ кваліфікації, проектування, викладання,
лікування, управління підприємством.
І a ІІІ – дослідження літератури, мистецтва.
Виділяють також духовну працю – j-праця.
Щоб сформувати і доказати теорему про рентабельність компонент праці введемо наступні визначення:
Визначення 1. Праця – це діяльність, направлена на розвиток людини і перетворення ресурсів природи в матеріальні, інтелектуальні і духовні блага. Така діяльність може здійснюватися чи по примусу (адміністративному, економічному), чи за внутрішнім побудженням, чи по тому й іншому.
Визначення 2. Регламентованим чи a-працею буде називатися вид діяльності, при якій людина повинна діяти в строгій відповідності з зазначеною технологією (інструкцією) і не має об'єктивних можливостей для зміни цієї технології.
Визначення 3. Новаційною творчою чи b-працею назвемо вид діяльності, при якій людина зайнята тільки створенням нового в науці, мистецтві, економіці і інших сфер.
Результатом b-праці є нові ідеї і образи. З визначення 1 слідує:
Лемма 1: Ріст споживання матеріальних благ можна забезпечити за рахунок:
1) збільшення обсягу споживаємих природніх ресурсів;
2) поліпшення використання природніх ресурсів.
З визначення 2 слідує:
Лемма 2: Результат a-праці (в вчасності обсяг продукції може бути збільшено тільки за рахунок збільшення продовженості і темпу праці).
З визначення 3 слідує:
Лемма 3: Результат b-праці немає якої небуть явної залежності від продовженості чи темпу праці. Він визначається передусім творчими здібностями і (до даного виду праці) і умовами для їх реалізації. З лемм 1, 2, 3 слідує:
Теорема: При незмінній чи скорочуючійся продовженості робочого дня і року ріст душового споживання матеріальних благ можливий тільки за рахунок результатів b-праці, направлених на збільшення обсягу добуваємих природних ресурсів і підвищення ефективності їх використання.
3. Діяльність, яка містить елементи новизни, раціоналізації і творчості, значно ефективніше для росту благоустрою народу, ніж чисто виконавча праця по заданій технології. Відомо, що парова машина Дж. Уатта возместіла затрати на науку, які мали бути витрачені на всю передуючу їй історію людського суспільства. Таких прикладів немало.
Різницю ефективності окремих видів праці звичайно пояснюють різними в складності виконуваних робіт, а отже і в затратах на підготовку робочих і спеціалістів. Залежність між затратами на освіту і ефективністю праці безсумнівно. Існує. Але вона не може пояснити загальновідомі факти, коли люди з дуже скромною освітою досягли видатних результатів в мистецтві, науці.
4. Інструментальний капітал в загальному характеризує систему знань, умінь, документів і відношень, які можуть стати джерелами доходів для людини чи організації. Людський капітал входить в склад інтелектуального капіталу. Він включає також об'єкти інтелектуальної власності (патенти, ноу-хау і ін.). Крім того, до інструментального капіталу прийнято відносити систему організації знань, забезпечуючи їх ефективне виконання. Виходячи з цього можливо також коротке визначення: “Інтелектуальний капітал – це корисні знання у відповідній упаковці”. (Стюарт).
Найбільш явною формою вираження інтелектуального капіталу є інтелектуальна власність, визначаючи виключне право використання результату творчої діяльності. Стосовно інтелектуальної власності, як і любої іншої (наприклад нерухомість) право використання визначає реальну можливість її власника розпоряджатися нею по своєму баченню, тобто продавати, передавати і т.д.
Інтелектуальна власність складається з двох частин (гілок) – права на промислову власність права на витвори художньої творчості.
В складі інтелектуального капіталу виділяють також структурний капітал – систему організації знань, економічну структуру, інформаційну систему, про_____ накопичення, обробки і використання знаків. Споживчий капітал характеризує відносини організацій з її споживачами і постачальниками. (торгова марка) тобто і одні і інші будуть продовжувати контакт.
Лекція 4. Мотивація.
План.
1. Структура мотивації. Мотиви діяльності людини.
2. Матриця “цілі-засоби”.
3. Теорії мотивації.
4. Мотивація і стилі управління.
1. Мотивація – це вплив на поведінку людини для досягнення особистих, групових і суспільних цілей. Немає єдності у визначенні мотивації. Мотивація можу бути внутрішньою і зовнішньою. Внутрішня мотивація визначається змістом і значимістю роботи. Зовнішня мотивація може виступати в двох формах: адміністративній і економічній (економічні стимули).
Існують дві основні форми мотивації: по результатам і по статусу.
По результату – винагорода, зв'язана з виконанням конкретної роботи чи відносно обмеженого етапу роботи.
По статусу – основана на інтегральній оцінці діяльності співробітника, яка враховує його кваліфікацію, відношення до праці, якість праці і інші параметри, які визначаються специфікою діяльності людини і організації.
Мотиваційна структура характеризує співвідношення мотивів, визначаючих поведінку людини. В загальному мотиви поведінки можна поділити на егоїстичні і альтруїстичні (Л.Сорокін виділив три типи альтруїстів: а) вроджені; б) потрясіння чи благо прийняття; в) проміжний тип суміш першого і другого).
Серед егоїстичних мотивів можна виділити дві групи мотивів по їх орієнтації на процес роботи, результат роботи. В першому випадку мотиви зумовлені змістом роботи, умовами праці, взаємовідносинами між співпрацівниками, можливістю прояву здібностями. В другому випадку можуть бути три основні мотиви: значимість роботи, матеріальна винагорода, вільний час.
2. Поведінка людини визначається цілями і засобами, їх досягнення. Основні цілі діяльності:
1. матеріальні блага;
2. влада і слава;
3. знання і творчість;
4. духовне удосконалення.
Засоби як способи досягнення цілей можна поділити на три групи:
1. любі, в тому числі і кримінальні;
2. тільки законні;
3. відповідаючи нормам релігійної моралі.
Матриця – “Цілі-засоби” для 90-х рр.
| Цілі | Засоби | ||
| Любі в тому числі кримінальні | Тільки законні | Відповідають прийнятій моралі | |
| Матеріальні, слава і влада | 25 | 45 | 5 |
| Знання і творчість | 5 | 5 | 5 |
| Духовне удосконалення | 0 | 5 | 5 |
3. В даний час прийнято розрізняти дві групи теорії мотивації: змістовні і процесуальні. Перші базуються на аналізі потреби людини, другі на оцінці ситуацій виникаючих в процесі мотивації.
Авторами найбільш відомих змістових теорій мотивації є: а) Маслоу, Альдерфер, Мак Клелланд і Герцберг. Основний їх підхід є класифікація потреб, які ми розглядали в попередній лекції. В теоретичному аспекті до числа найбільш обґрунтованих можна віднести двофакторну теорію Герцберга.
З процесуальних теорій мотивації звичайно відмічають теорію очікування, теорію справедливості і модель Портера-Лоулера. Теорія очікування базується на тому, що діючість мотивації визначається витвором:
(З Р) (Р В) Ц
де: З – затрати; Р – результат; В – винагорода; Ц – цінність винагороди.
Перша спів множина означає очікування того, що затрати (зусилля) дадуть бажаний результат; друга спів множина – це очікування того, що результати дадуть очікувану винагороду; третій – очікування цінності винагороди (валентності).
Теорії справедливості підкреслюється важливість співвідношення між зусиллями членів колективу і отриманою винагородою.