У податковій системі переважає пряме оподатковування, у якому основну частку займає прибутковий податок з населення. Найбільше регулююче вплив на економіку робить податок на прибуток компаній.
Останні тенденції в розвитку податкової системи зв'язані з розширенням бази оподатковування і зниженням розмірів ставок податків і спрямовані на скорочення дефіциту федерального бюджету при збереженні можливостей впливати на економічні процеси.
Податок із продажів по своїй природі — це більш зручний механізм збору доходів, чим прибутковий податок. Діючий податок із продажів має дві характерні риси:
- • поширюється тільки на споживання, звільняючи від податків сам виробничий процес і тим самим не загрожуючи внутрішньому виробництву;
- • спирається на більш широку базу.
До 1991 р. федеральний уряд покладався на єдину ставку федерального податку з продажів — 13,5%. Під цей податок попадали і виробничі ресурси. Ця ставка поширювалася на виробників і її ефективне значення істотно змінювалося від продукту до продукту, залежачи від системи їхнього розподілу. Податок обкладав внутрішнє виробництво більше, ніж імпортні товари, приблизно на одну третину. Половина доходів від цього податку цілком йшла від оподатковування споживаних у виробництві ресурсів, збільшуючи вартість інвестицій у середньому на 4%. У невеликій відкритій економіці, що характерна для Канади, ці фактори стали основними перешкодами до росту.
Зштовхнувши з недоліками федерального податку з продажів, федеральний уряд у 1987 р. вирішило основні зусилля направити на реформу місцевого податку з продажів. Цей крок уряду породив пропозицію розвивати і стягувати національний податок із продажів по європейській моделі податку на додаткову вартість.
У 1991 р. був прийнятий податок на товари і послуги. На відміну від європейського податку на додаткову вартість податок на товари і послуги в Канаді має перевагу, що виражається у встановленій єдиній ставці — 7%. У той же час основні продукти харчування, ліки, медичні препарати й устаткування оподатковуванню не піддаються, звільняються від податків послуги охорони здоров'я й утворення.
Податок на товари і послуги приносить країні значний доход. У 1994 р. він склав 21087 млн. дол., чи 7,7% від загального надходження всіх податків. Більш широка економічна база і низька ставка дозволяють зменшити вплив, що спотворює, на ринок і досягти найбільш ефективного розподілу ресурсів.
Саме по собі введення цього податку означало істотне поліпшення податкової системи Канади, однак воно привело і до додаткових складностей. Справа в тім, що податок стягується одночасно з провінційними податками з роздрібних продажів. Два податки існують у сфері роздрібної торгівлі паралельно, приносячи масу незручностей продавцям, змушеним калькулювати два податки з різними базами і пристосовувати до них систему бухгалтерського обліку. З іншого боку, це є стимулом до уніфікації системи провінційних податків і її гармонізації з федеральним податком.
За винятком провінції Альберта і двох територій, усі провінції стягують місцеві податки з продажів.
З 1 квітня 1997 р. Нью Брансуик, Нова Шотландія Ньюфаундленд поєднують свої місцеві податки з продажів з федеральним податком на товари і послуги ("GST"). Комбінована ставка дорівнює 15% (7% —федеральна ставка і 8% — провінційна). Об'єднаний податок включається в роздрібні ціни, але вся сума сплаченого податку відображається в чеку.
З 1 вересня 1996 р. у регіонах Канади діють наступні ставки податків з роздрібних продажів:
- Ньюфаундленд — 12%;
- Нова Шотландія — 11%;
- о. Принца Едуарда — 10%;
- Нью Брансуик — 11%;
- Квебек — 6,5% (у Квебеке стягується об'єднаний податок: провінційний і федеральний);
- Онтаріо — 8%;
- Манитоба — 7%;
- Саскачеван — 9%;
- Британська Колумбія — 7%, називається "податок на соціальні послуги", їм обкладається споживання товарів і визначених видів послуг.
До визначених видів товарів і послуг можуть застосовуватися інші ставки даного податку. Наприклад, у провінції Онтаріо — стандартна ставка податку — 8%, але для алкогольних напоїв, продаваних у спеціалізованих магазинах, ставка збільшена до 12%.
Податкова система Канади впливає на економічні процеси країни. У середині 1990-х років податкове регулювання було спрямовано на стимулювання сукупного попиту, але першорядна увага все-таки приділялася державним витратам. У результаті федеральний уряд і уряди провінцій вимагали належні частини найважливіших податків. Частка прибуткових податків у 1994 р. складала близько 45% усіх податкових надходжень (37% приходиться на прибутковий податок з фізичних осіб, 8% — на податок з корпорацій); податки на споживання — приблизно 30%. Частка податків, зібраних у провінціях, відносно значна (і в зборах прибуткових податків, і в податках на споживання). Бюджет провінції поповнюється більш, ніж на 100 млрд. дол. щорічно (з них 40% приходиться на частку прибуткових податків і майже половина на податки на споживання).
Канада — децентралізована держава, де, незважаючи на сильний вплив федеральних органів влади, провінції мають велике значення в ключових областях національної економіки і соціального розвитку. Так, провінції мають сферу повноважень у таких областях, як утворення, охорона здоров'я, коло соціальних програм по страхуванню.
Маючи настільки широкий спектр відповідальності, провінції відіграють фундаментальну роль у національній економіці. На їхню частку приходиться більше половини всіх урядових витрат Канади.
Роль провінцій в економіці країни різко підсилилася в останні роки: з 15% валового внутрішнього продукту (ВВП) на початку 1960 р. — до 26% у 1994 р. На долю федерального уряду приходиться усього 22%.
Розширення ролі провінцій у національній економіці вимагає координації політики між федеральним урядом і урядом провінцій. Незважаючи на широкі повноваження в зборі податків, провінціям необхідна підтримка з боку федерального уряду. У середньому близько 28% усіх доходів складають трансферти — кошту, передані центральним урядом провінціям з метою компенсації невідповідності між їх потребами в коштах і наявними в їхньому розпорядженні ресурсами. Наприклад, у провінціях Онтаріо, Альберта і Британська Колумбія ця частка досягає 20%, а в провінціях менш багатих — більш 40%.
Велику роль в економічному регулюванні грає координація податків, що покликана сприяти:
- зміні ролі провінцій у федерації;
- забезпеченню політичних компромісів між рівнями уряду;
- збільшенню інтересу всіх урядів до системи податку на доход як до інструмента політики збільшення надходжень;
- поліпшенню системи розподілу доходу між индивидами з метою просування економічного і соціального розвитку.
Механізм координації податків на доход зберігає для провінцій два найважливіших обмеження.
Перше — відсутність структури ставок. Податкові надбавки і знижки по суті своєї обмежені у впливі на розподіл доходу, тому що вони торкаються лише два полюси дохідної шкали, залишаючи недоторканими численні проміжні ставки. Також провінції стягують і основний федеральний податок, що означає прийняття федеральної податкової структури і наслідків розподілу доходу. Якби провінції могли встановлювати окремі податкові ставки і дохідні рівні, у них було б набагато більше коштів досягнення бажаного ступеня прогресивності. Однак це знижувало б погодженість і ускладнювало податкову систему в цілому.
Друге — хоча споконвічно провінції мають можливість збільшувати податкові надходження, вимога накладення провінційного податку на федеральний обмежує маневреність провінцій до порівняно вузької бази, знижуючи тим самим цінність кожного податкового пункту і вимагаючи дуже високих податкових ставок.
Як ми бачимо, обмеження досить істотні. Проте, у такій великій країні, як Канада, децентралізація допомагає адаптувати соціальну політику до місцевих нестатків, у той же час забезпечуючи урядам провінцій доходи, достатні для підтримки єдиних стандартів суспільних послуг при рівних рівнях оподатковування.
Список використаної літератури
1. Податкові системи закордонних країн. За редакцією д-ра економічних наук професора Князєва В.Г., д-ра економічних наук професора Чорниця Д.Г. Москва «Закон і право», видавниче об'єднання «ЮНИТИ», 1997 рік.
2. Мещерякова О.У, Податкові системи розвитих країн світу (довідник). М. :Фонд “Правова культура”,1995. - 240 с.
3. Пушкарева В.М. Історія фінансової думки і політики податків: Навч. посібник. - М.: ИНФРА-М, 1996. 192 с.