Функціонують організації по створенню спільних проектів. Напр., Адміністрація басейну ріки Нігер, Амазонський пакт, Комітет по Меконгу і т. п. →спільне створення крупномасштабних іригаційних, енергетичніих й інших об'єктів.
В різних районах земної кулі діють валютні союзи, напр., Азіатський кліринговий союз (7 країн), Арабський валютний фонд (16 країн). У рамках союзів ведуться грошові розрахунки на основі клірингу (без фактичного перекладу валюти), використовуються національні грошові одиниці, іноді використовуються колективні грошові кошти (в Азіатському кліринговому союзі, наприклад, азіатська валютна одиниця - АМЮ). З метою сприяння розв'язанню ключових економічних проблем відповідних регіонів створені інвестиційні інститути: Азіатський банк розвитку (45 країн-учасниць). Арабський фонд економічного і соціального розвитку і інш.
Координувати політику обсягів виробництва відповідних товарів і цін на них покликані товарні асоціації: ОПЕК,Альянс виробників какао-бобів, Міжурядова рада країн-експортерів міді, Союз країн-експортерів бананів і інш.
Розгортаються інтеграційні зв'язки країн СНД. Концепція взаємодії базується на основних положеннях договору про створення Економічного союзу, угодах про створення зон вільної торгівлі, Митного і Платіжного союзів, спільного науково-технологічного простору. Країни-члени СНД визнали, що п'ятирічний пошук напрямів нової економічної стратегії розвитку держав доки не приніс задоволення жодній країні. Немає і очікуваної допомоги із-за кордону. Інвестиції не ростуть, внутрішні ринки перенасичені товарами з дальнього зарубіжжя, свої ж виробничі потужності використовуються слабко. Погіршилася структура економіки СНД загалом. За оцінками Міждержавного економічного комітету, промисловий потенціал країн СНД становить приблизно 10% світового, запаси основних видів природних ресурсів близько 25 %, експортний потенціал 4,5 %, тоді як в ЄС частка міждержавної торгівлі до загального обсягу експорту перевищує 60%, в країнах Північноамериканської асоціації вільної торгівлі 40%. Пріоритети інтеграційного співробітництва: структурно-інвестиційна політика, науково-технічний потенціал, машинобудування, паливно-енергетичний, агропромисловий комплекси. У цих структурах насамперед будуть створюватися фінансово-промислові групи як центри інтеграції.
Білет 34,2
1. Об'єктивні основи зовнішньоекономічних зв'язків України
Розбудова незалежної України об'єктивно потребує входження її у світове господарство на організаційно-економічних засадах ринкових відносин на принципах рівноправності і взаємної вигоди у співробітництві.
Дипломатичне визнання молодої Української держави більшістю країн світу прискорює й урізноманітнює розвиток її зовнішньоекономічних відносин. Однаковою мірою це стосується як молодих незалежних країн, що утворилися на основі колишнього СРСР і переходять до ринкового типу відносин, так і держав розвинутої ринкової економіки та країн, що розвиваються.
Об'єктивна необхідність інтеграції України у світове господарство і розвитку її міжнародних відносин безпосередньо випливає передусім з потреб використання у національній системі відтворення міжнародного поділу праці для прискорення розбудови народногосподарського комплексу. Така необхідність уможливлює формування ефективної структури економіки країни. Зовнішньоекономічні зв'язки в процесі інтеграції України у світове господарство охоплюють і комплекс екологічних проблем, що розв'язуються спільними зусиллями людства. Нарешті, розвиток зовнішньоекономічних відносин відкриває додаткові можливості у створенні належних умов для задоволення життєвих потреб народу України.
Поряд з об'єктивною необхідністю інтеграції України у світове господарство та розвитку її зовнішньоекономічних відносин існують і об'єктивні можливості для таких процесів. До них передусім належить економічний потенціал нашої країни, що дає підставу для належної участі у міжнародному поділі праці.
Об'єктивною можливістю для інтеграції у світове господарство є вироблення механізму зовнішньоекономічних зв'язків, по-перше, на макрорізні загальнодержавному, по-друге, на мікрорівні підприємств; по-третє, на глобальному та регіональному макрорівні через участь у спеціалізованих і багатоцільових економічних міжнародних організаціях 0011 та регіональних економічних об'єднаннях типу Чорноморської зони співробітництва. Поєднання об'єктивної необхідності та об'єктивних можливостей входження України у світове господарство робить цей процес закономірним.
Відомо, що енергетичне самозабезпечення є ^однією з головних умов незалежності. Досягти його Україна може, якщо візьме курс на модернізацію наявних і спорудження нових сучасних екологічно чистих вугільних та газотурбінних електростанцій, на розвиток власного енергетичного машино- та котлобудування, скориставшись вітчизняними науковими та виробничими здобутками й досягненнями високорозвинутих країн. Без розвитку відповідних форм зовнішньоекономічних відносин зробити це буде практично неможливо.
В умовах формування сучасної моделі МПП, основу якої має становити якісно оновлена технологічна база виробництва, Україна повинна поступово, цілеспрямовано розв'язувати проблеми ефективної участі у МПП, використовуючи зовнішньоекономічні зв'язки для реалізації національних економічних інтересів.
Україна має як природні та історичні, так і техніко-економічні, соціально-економічні й організаційно-економічні основи для участі в МПП. Слід зауважити, що в геологічному і гідрогеологічному аспектах територія України слабо вивчена, зокрема її глибинну будову досліджено лише на 10 % території.
З історичних джерел відомо, що організовані суспільства, які існували на нинішній території України, завжди підтримували економічні зв'язки з зовнішнім світом. Тож з огляду на власні культурні та історичні традиції Україна має всі можливості для того, щоб стати рівноправним членом Європейської Співдружності.
Рівень розвитку продуктивних сил є одним з тих техніко-економічних чинників, які найбільше сприяють активній участі України у сучасному МПП. Видобуток залізної руди, вугілля, виробництво сталі, чавуну, мінеральних добрив, цементу, електроенергії, цукру, тракторів і металоріжучих верстатів становлять значний економічний потенціал нашої країни. За кількісними характеристиками і потужностями продуктивних сил Україна може бути гідним партнером у світових економічних зв'язках. Наявний науково-технічний потенціал дасть змогу Україні за сприятливих умов втримати передові позиції у світовій науці з цілого ряду науково-технічних напрямів і, найголовніше, провадити незалежну економічну політику на включення в систему світових господарських зв'язків.
Складність та розмаїтість соціально-економічних факторів включення України в систему світових господарських зв'язків детермінується перехідними виробничими відносинами з притаманними їм формами та методами ведення господарства. На міжнародному рівні вплив соціально-економічних чинників країн-партнерів визначається їх адекватністю та відповідністю загальносвітовим тенденціям.
Нерозвинутість ринкових відносин і форм господарювання в Україні посилює необхідність значного підвищення економічної культури населення та ділової етики підприємців, оволодіння принципово новою культурою ринку, високого професіоналізму поряд з такими поняттями, як честь, достойність, порядність, які знадобляться Україні для визнання її розвинутими країнами як рівноправного партнера.
Особливості об'єктивних основ зовнішньоекономічних зв'язків України пояснюються насамперед тривалою відсутністю національної державності та можливості провадити незалежну економічну політику.
Єдиний народногосподарський комплекс колишнього СРСР видавався за такий, що забезпечує тільки переваги для всіх республік — незалежність від коливань кон'юнктури світового ринку, планомірність і взаємови-гідність. Мав поширення міф про високий ступінь кооперації між республіками. Насправді ввіз-вивіз товарів коливався в межах від 12 % в Росії до ЗО % у Вірменії.
Державно-монопольна структура зовнішньої торгівлі колишнього СРСР, переважно сировинний характер експорту, негнучкий відомчий підхід до імпорту були вкрай несприятливими передусім для тих республік, економіка яких не так сильно залежала від міжреспубліканських поставок і які володіли експортним потенціалом.
Нині етапною правовою базою для розбудови зовнішньоекономічних зв'язків незалежної України стали Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990 p.) та Акт проголошення незалежності України (24 серпня 1991 p.). Серед спеціальних законів з питань економіки слід відзначити Закони України про економічну самостійність (3 серпня 1990 p.); про зовнішньоекономічну діяльність (16 квітня 1991 p.); про створення державного експортно-імпортного банку (3 січня 1992 p.);
про іноземні інвестиції (13 березня 1992 p.), Декрет Кабінету Міністрів України “Про режим іноземного інвестування” (20 травня 1993 p.) та інші законодавчі та нормотворчі акти.