Білет 40
1 Платіжний баланс. Валютний курс і паритет купівельної спроможності.
Платіжний баланс являє собою співвідношення фактичних платежів, отриманих даною країною від іноземних держав і міжнародних економічних організацій та здійснених нею для них. Платіжний баланс — це баланс платежів певній країні від інших країн і міжнародних економічних організацій та платежів першої останнім. Він може бути активним чи пасивним, тобто мати позитивне чи від'ємне сальдо (від лат. ваісіо — розрахунок, залишок) як різницю між сумою вимог та зобов'язань країни. Позитивне сальдо означає перевищення усіх надходжень в дану країну над її платежами іншим країнам і міжнародним економічним організаціям, від'ємне — перевищення платежів даної країни над її надходженнями з інших країн і міжнародних економічних організацій.Основними міжнародними економічними операціями, що систематизуються в платіжному балансі країни, є: рух товарів, послуг, відсотків і дивідендів, дари, інвестиції, поставки валюти, рух золота. Кожна операція збільшує або зобов'язання з-за кордону заплатити, що записуються як кредит (наприклад, експорт товарів та послуг, притік капіталу тощо), або зовнішні вимоги по оплаті, що записуються як дебет (наприклад, імпорт товарів і послуг, вивіз капіталу тощо). Кожна кредитна проводка в платіжному балансі однієї країни автоматично записується по дебіту платіжного балансу іншої країни.
Основне призначення платіжного балансу полягає в тому, щоб в стислому вигляді показати стан МЕВ даної країни; Він є індикатором для грошової, валютної, податкової та іншої політики уряду.
Платіжні баланси включають три основні частини:
1.Торговельний баланс — співвідношення експорту і імпорту товарів, з яких платежі фактично здійснені або мають бути негайно погашені.
2. Баланс послуг і некомерційних платежів — надходження і платежі по транспорту, страхуванню, поштово-телеграфному і телефонному зв'язку, комісійних операціях, туризму, культурному обміну, некомерційних переказах (заробітна плата, спадщина, стипендії, пенсії тощо), по утриманню торговельних і дипломатичних представництв, відсотки і дивіденди з капіталовкладень, платежі за ліцензії, технічну допомогу, гонорари, військові витрати за кордоном тощо. Міжнародна статистика об'єднує ці статті платіжного балансу в поняття "невидимі операції". Обсяг цих операцій в розвинених країнах доходить до половини надходжень поточного платіжного балансу, який охоплює торговельний баланс, баланс послуг і некомерційних платежів.
3. Баланс руху капіталів і кредитів — приплив іноземних інвестицій і позичок в країну та надання їх іншим країнам. Цей баланс має особливе значення, оскільки вивіз капіталу, міжнародна інвестиційна діяльність є однією з основних і найважливіших форм МЕВ в умовах, коли вона стала перехідною до стратегічних їх форм. В цій частині платіжного балансу існує стаття "Помилки та пропуски", яка інколи досягає значних величин.
Баланси міжнародних розрахунків займають важливе місце в системі агрегативних економічних показників. При визначенні ВНП, національного доходу враховують чисте сальдо міжнародних вимог і зобов'язань країни. В платіжному балансі країни виражаються глибинні процеси, що відбуваються в економіці як цієї країни, так і світовій. На його стан впливає ряд чинників: нерівномірність розвитку окремих країн, регіонів, підсистем світового господарства;
циклічні коливання економіки; інфляція; структурні кризи; зміни в умовах міжнародної торгівлі; валютна криза та коливання валютних курсів; розширення масштабів руху капіталів; зростання закордонних державних витрат, в тому числі на військові цілі.
Складною проблемою платіжних балансів є їх дефіцит (від'ємне сальдо) з поточних операцій в багатьох країнах світу з різних підсистем світового господарства. Особливо гострою ця проблема є для більшості країн, що розвиваються та переходять до ринкової економіки. Для ліквідації незбалансованості платіжного балансу здійснюють певні заходи.
Традиційно для погашення дефіциту платіжного балансу використовують іноземні кредити та ввіз капіталу. Проте це метод тимчасового балансування, оскільки згодом необхідно виплачувати як відсотки і дивіденди, так і суму боргу. Наприклад, зовнішні борги країн, що розвиваються, розвиненим країнам сягнули 2 трлн дол. США. Методом урівноваження платіжного балансу слугує використання офіційних золотовалютних резервів країни, якщо вона їх має в необхідному обсязі. Надзвичайним джерелом погашення пасивного сальдо платіжного балансу може бути в окремих випадках зовнішня допомога у формі субсидій, пільгових кредитів.
Однак стратегічно для ліквідації дефіцитного платіжного балансу країна повинна вжити усіх необхідних заходів, спрямованих на стійкий, збалансований, урівноважений розвиток національної економіки. Це досягається через розвиток імпортозамінюючих виробництв, стимулювання експорту, а головне через загальне зростання національної економіки на конкурентоспроможній, пропорційній основі.
Щодо України, то її поточний платіжний баланс дефіцитний. Від'ємне сальдо поточного рахунку обумовлене значним дефіцитом торговельного балансу, який утворюється в основному за рахунок імпорту енергоносіїв. Становище дещо пом'якшується за рахунок позитивного сальдо балансу послуг та торговельного балансу з багатьма країнами, звідки не ввозяться енергоносії.
Оскільки валютні резерви країни складають незначну суму, фінансування від'ємного сальдо поточного платіжного балансу здійснюється за рахунок зовнішніх джерел, що призводить до зростання зовнішньої заборгованості. Звідси стратегічне вирішення проблеми дефіциту платіжного балансу України знаходиться на шляху структурної трансформації усієї економіки. Для цього потрібен час і відповідна, на основі чіткого державного регулювання, економічна політика з обов'язковим урахуванням соціальних проблем.
Паритет купівельної спром. — співвідношення між двома (кількома) валютами за їх купівельною здатністю щодо групи товарів чи послуг або щодо всього суспільного продукту. П.к.с. виражає величину купівельної спроможності грошової одиниці однієї країни, виражену в грошових одиницях інших країн. Так, якщо певний набір товарів коштує в США 100 дол., а в Англії 140 ф.ст., то П.к.с. становить: 1 дол. = 1,4 ф.ст., або 1 ф.ст. = 0,7 дол. Проте, на відміну від валютних курсів, П.к.с. офіційно не фіксується, хоч і відіграє значну роль для з'ясування закономірностей руху валютних курсів. Необхідно, щоб при встановленні взаємно узгоджених курсів валют між країнами враховувались реальні співвідношення купівельної здатності їх валют і П.к.с. Якщо взяти середнє співвідношення цін за набором з 140 продуктів у США та в Україні, то курс карбованця у січні 1993 р. мав бути 254 за долар. Але курси валют ніколи не співпадають з П.к.с., оскільки співвідношення валютних курсів залежить ще від попиту і пропозиції іноземних валют, від стану платіжного балансу .рівня процентних ставок на грошовому ринку, валютних обмежень та інших факторів. Так, при пасивному платіжному балансі (що характерно і для України) і відпливу капіталів за кордон, курс валюти відносно до П.к.с. знижується. В цьому випадку країна багато втрачає у зовнішньоторговому обміні, але її товари набувають більшої конкурентоздатності. В цілому протягом тривалого періоду, при дотриманні вищезгаданих умов, валютний курс повинен змінюватись відповідно до П.к.с.
Важливим поняттям, що стосується валюти та валютних відносин є валютний курс. Валютний курс — це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошових одиницях інших країн. Наприклад, долар = 1,5 марки Німеччини. Іншими словами, 1,5 німецької марки.
У сучасних умовах валютні курси бувають двох видів:1) фіксовані; 2) плаваючі.
Фіксовані валютні курси встановлюються на основі міждержавних угод. Наприклад, фіксовані курси встановлені між грошовими одиницями країн Європейського Союзу. Фіксовані співвідношення має обмін німецької марки на французький франк, голландського гульдена на італійську ліру тощо. Об'єктивною основою для встановлення валютного курсу грошової одиниці є насамперед її реальна купівельна спроможність. Співвідношення купівельної спроможності валют встановлюється на основі вартості набору товарів. Співвідношення вартості однакового набору товарів у різних країнах і є валютним курсом.
Плаваючі валютні курси стихійно складаються на валютних ринках під впливом взаємодії попиту і пропозиції. Наприклад, курс долара у межах одного дня міг становити 110 ієн, а через кілька місяців впасти нижче 100 ієн, а через кілька днів міг зрости до 108 ієн.
Щоб зрозуміти, як формуються плаваючі валютні курси, необхідно з'ясувати, що стоїть за попитом на валюту даної країни, а що — за пропозицією цієї валюти. Для аналізу встановлення плаваючого валютного курсу застосуємо апарат кривих попиту та пропозиції. На горизонтальній осі відкладемо кількість валюти, а на вертикальній — її курс (граф).
За попитом на валюту певної країни стоять іноземці, які хочуть придбати валюту цієї країни, щоб подорожувати по ній, купувати в ній товари або її цінні папери (акції та облігації держави або корпорацій) тощо.
За пропозицією даної валюти лежить бажання громадян певної країни купувати товари іншої країни, її фінансові активи чи подорожувати по ній. А для цього необхідно свою валюту обміняти на валюту іншої країни.
Чим нижчий курс валюти певної країни стосовно валюти іншої країни, тим вигідніше для громадян і фірм цієї другої країни купувати товари і послуги першої країни. Тому більшим буде попит з боку іноземців на товари і послуги, а отже, і на валюту певної країни. Крива попиту на валюту при цьому опускається згори донизу, тобто спадає. Спадна траєкторія кривої Д віддзеркалює ту обставину, що падіння курсу валюти країни розширює попит на цю валюту.