реалізації соціальної спрямованості податкової системи;
удосконалення механізмів обчислення і стягнення податків;
удосконалення для виконання вищезазначеного правової бази оподаткування, закріплення податкової системи України в Податковому кодексі.
Білет 17
1. Циклічний характер розвитку економіки. Теорії промислових циклів
Всяке суспільство прагне забезпечити швидке економічне зростання, повну зайнятість та стабільний рівень цін. Але досвід показує, що це все не досягається автоматично. Загальна тенденція до економічного зростання переривається й ускладнюється періодами економічної нестабільності, надвиробництва, еподами, депресією, безробіттям, інфляцією.
За своїм змістом поняття "економічна рівновага" досить просте. Під ним розуміють такий стан економіки, при якому досягається стале урівноваження та взаємне збалансування структур, що протистоять одна одній (виробництво і споживання, попит і пропозиція тощо). В ринкових системах урівноваження досягається завдяки ринковому механізму через встановлення відповідних пропорцій. Рівновага відбиває внутрішній стан ринкової системи, яка самоупорядковується.
Стан економічної рівноваги не статичний. Структурні зв'язки динамічні, завдяки чому здійснюється вдосконалення їх. За своїм характером ринкова рівновага завжди відносна. Тому економічний розвиток може бути зображений як циклічний рух від рівноваги, яка склалася, до порушення її і далі до формування на більш високому рівні нової рівноваги більш складного порядку. Коливання економічної активності, рух виробництв від початку попереднього до початку чергового кризового спаду характеризують в цілому економічний або промисловий цикл. Окремі цикли суттєво відрізняються один від одного за тривалістю та інтенсивністю. Але у них є певні спільні риси передусім, досить послідовна зміна фаз циклу: кризи, депресії, пожвавлення й піднесення.
Циклічність як об'єктивна закономірність економічного розвитку за своїм змістом багатоструктурна. Якщо в основу критерію класифікації покласти довготривалість, то вона буде мати: малі цикли (короткострокові коливання ділової активності, які продовжуються .3—4 роки); середні цикли (строком 7—11 років); великі цикли (періодичність яких становить 40—60 років); вікові циклічні коливання, наприклад вікові цикли лідерства. Проте критерій довготривалості лише один з можливих. Типи циклів розрізняються неоднозначністю матеріальної основи розвитку, характером впливу на економічні процеси. Здавалося, що в основу класифікації циклів можна покласти саме їх, та ця специфіка підносна: причинно-наслідкові зв'язки, що викликають до життя ті, чи інші цикли, функції, які вони виконують, багато в чому переплітаються. Крім того, різні цикли накладаються один на одний, що ускладнює їхню диференціацію. Отже, і в цьому випадку штучна уніфікація їх неприпустима.
Щодо України, то тут глибока економічна криза не є ні циклічною, ні довгохвильовою. Вона є частиною всеохоплюючої кризи, яка витікає з: по-перше, структурної трансформації народногосподарських пропорцій у зв'язку з розпадом колишнього єдиного виробничого простору в рамках СРСР і порушенням колишніх виробничих зв'язків та нестворенням відповідних економічних; по-друге, трансформації економічної системи в цілому та, по-третє, з практичної некерованості цими трансформаційними процесами на макрорівні в умовах, коли національна держава тільки формується.
2.Роль фіскальної політики в державному регулюванні.
Державне регулювання, що являє собою комплекс основних форм і методів цілеспрямованого впливу державних установ і організацій на розвиток суспільного способу виробництва (в тому числі продуктивних сил, техніко-економічних, організаційно-економічних та соціально-економічних відносин) для його стабілізації та пристосування до умов, що змінюються. Таке регулювання найповніше здійснюється через державні замовлення, закупівлю значної частини продукції, що означає гарантований попит на неї. Державне регулювання також здійснюється через проведення антициклічної, регіональної, інвестиційної, амортизаційної, структурної, грошово-кредитної, фінансово-бюджетної, антиінфляційної, валютної, митної, цінової, соціальної, екологічної та інших форм політики. Найважливіші напрями державного економічного регулювання народного господарства, а отже й встановлення рівноваги національного ринку, такі: 1) регулювання системи продуктивних сил загалом, у тому числі кожного з її елементів (засобів праці, науки та ін.); 2) регулювання відносин економічної власності, її тому числі окремих форм акціонерної, державної та ін.; 3) регулювання техніко-економічних відносин, у тому числі процесу концентрації виробництва, його спеціалізації тощо; 4) регулювання організаційно-економічних відносин і передусім маркетингу. Основними формами державного регулювання є планування (довготермінове, середньотермінове і короткотермінове), програмування (насамперед за допомогою складання цільових комплексних програм) та прогнозування на національному і наднаціональному рівнях. Таким чином, державне регулювання економіки — комплекс форм та засобів централізованого впливу на розвиток економічних об'єктів і процесів для стабілізації економічної системи та її пристосування до умов, що змінюються, передусім до потреб та інтересів розвитку головної продуктивної сили — людини.
Як засвідчує аналіз фінансової системи, фінансова політика держави може базуватись на двох взаємопов'язаних напрямках діяльності держави: а) у сфері оподаткування та регулювання структури державних витрат з метою впливу на економіку — фіскальна (податкова) політика; б) у сфері регулювання бюджету — бюджетна політика.
Фіскальна політика передбачає використання можливостей уряду стягувати податки та витрачати кошти державного бюджету для регулювання рівня ділової активності й розв'язання різних соціальних завдань. Основним змістом фіскальної політики держави є зміна податкових ставок та витрат бюджетних коштів у відповідності з цілями уряду.
В багатьох країнах світу добре відомі так званікейнсіанські та неокласичні способи стимулювання економічного розвитку за допомогою податків і державних витрат. Кейнсіанці орієнтуються на попит, вважаючи, що саме він створює свою власну пропозицію. Тому вони традиційно переконані, що скорочення податків приведе до зростання сукупного попиту, одночасно з яким зростатиме реальний обсяг ВНП і рівень цін, що в певній мірі буде заохочувати підприємців до розширення виробництва. Неокласики орієнтуються на сукупну пропозицію, вважаючи, що пропозиція створює спій власний попит. Вони переконані, що скорочення податків викличе у перспективі приріст національного виробництва й доходу, що, в свою чергу не тільки не зменшить надходження у бюджет, а й забезпечить (при більш низьких ставках податку) приріст податкових надходжень у бюджет завдяки розширенню податкової бази.
У практиці розвитку економічного регулювання більш широко використовується саме традиційний, кейнсіанський підхід. Але й він поділяється на так звану дискреційну й автоматичну фіскальну політику.
Піддискреційною фіскальною політикою розуміється свідоме регулювання державою оподаткування та державних витрат з метою впливу на реальний обсяг національного виробництва, зайнятість, інфляцію та економічне зростання.
Підавтоматичним, або вбудованим стабілізатором розуміється економічний механізм, який автоматично реагує на зміну економічної ситуації без необхідності здійснення тих чи інших кроків з боку уряду. До основних вбудованих стабілізаторів відноситься, по-перше, зміна податкових надходжень. Сума податків залежить від величини доходів. Тому в період активного зростання ВНП (в період процвітання) податкові надходження автоматично зростають (при прогресивній системі оподаткування). Це забезпечує зниження купівельної спроможності та стримує економічне зростання. І навпаки, в період економічного спаду податкові надходження (при прогресивному оподаткуванні) автоматично скорочуються. Сума вилучених доходів зменшується, тобто відбувається відносне збільшення купівельної спроможності в економіці, що стримує економічний спад. До вбудованих стабілізаторів також відносяться система допомоги по безробіттю, різні соціальні виплати, програми з підтримки бідних верств населення тощо, які запобігають різкому скороченню сукупного попиту навіть у період економічного спаду.
Отже, фіскальна політика, яка оперує податками і державними затратами, у поєднанні зі стабілізуючою грошовою політикою має на меті створити економіку високої зайнятості, — але при цьому без інфляції цін. Влада, яка здійснює фіскальну політику, "протистоїть переважаючим економічним вітрам" і тим самим допомагає забезпечити сприятливу економічну ситуацію, при якій динамічні сили приватної ініціативи мають найширші можливості для своїх дій.
Білет 18
Коливання економічної активності, рух виробництв від початку попереднього до початку чергового кризового спаду характеризують в цілому економічний або промисловий цикл. Окремі цикли суттєво відрізняються один від одного за тривалістю та інтенсивністю. Але у них є певні спільні риси передусім, досить послідовна зміна фаз циклу: кризи, депресії, пожвавлення й піднесення.
Найбільш характерною рисою промислового циклу є фаза кризи. Вона відрізняється від тимчасових коливань рівноваги між попитом та пропозицією на певні товари (передноворічні розпродажі, скажімо) чи в якій-небудь окремій галузі господарства (сезонне коливання сільськогосподарського виробництва, наприклад). Промислові кризи виникли як загальне надвиробництво, як глибоке потрясіння всієї господарської системи зверху до низу.