Для того щоб побороти затухання, необхідно певним чином стимулювати інвестиційний процес. Цю проблему вирішує акселератор — коефіцієнт, який відбиває взаємозв'язок між інвестиційним і споживчим попитом. Математично цей зв'язок можна зобразити так:
де a— коефіцієнт акселерації; It— зростання нових інвестицій у періоді t; Yt— величина доходу за період t; Yt-1— величина доходу за період, що передує періоду t, Yt - Yt-1 — приріст доходу за період t.
Досліджуючи проблеми середньострокових економічних циклів, вчені звернули увагу також на те, що зміна попиту на готову продукцію в той чи інший бік тягне за собою значне зростання (зниження) попиту на засоби виробництва, тобто породжує ланцюгову реакцію багатократного збільшення (зменшення) попиту на обладнання і машини. Це явище було назване принципом акселерації або ефект акселерації (лат. ассеlеrо — прискорюю). Французький економіст А.Афталіон описав цю ситуацію на досить вдалому порівнянні економіки з процесом розпалювання грубки. Спочатку засипають в грубку вугілля. Оскільки згорання вугілля відбувається поступово, приміщення певний час не нагрівається, а в грубку все більше добавляють палива. Через деякий час у приміщенні встановлюється нормальна температура, але грубка продовжує віддавати тепло і може статися так, що через годину жара стане нестерпною. Точно так і в економіці для досягнення бажаного рівня виробництва предметів споживання здійснюються попередні витрати на виготовлення засобів виробництва. Але й тут існує так званий "часовий лаг" між приростом споживчого попиту й здійсненням інвестиційних проектів. У результаті, будь-який приріст у попиті на предмети споживання здатний викликати ще більш значне розширення виробництва засобів виробництва. Зрештою буде вироблена певна "зайва", надлишкова (у порівнянні з попитом) кількість предметів споживання. Порушення рівноваги на основі діючого принципу акселерації, на думку Афталіона, приведе до неминучого чергування періодів недовиробництва з періодами надвиробництва.
Акселератор, як і мультиплікатор, може діяти двояко: з одного боку, приріст споживчого попиту стимулює інвестиційні витрати, а з другого — падіння темпів зростання попиту на споживчі товари призводить до загасання інвестиційного попиту.
Економічною наукою доведено, що для певного періоду часу можна знайти таке поєднання процесів мультиплікації та акселерації, яке і забезпечить незагасаюче зростання.
На взаємозв'язок процесів інвестування і споживання значний вплив мають такі чинники, як очікування споживачів (покупців) і виробників (продавців), тип ринкової конкуренції, сприятливість ринкової кон'юнктури, фаза економічного циклу тощо. Крім суто економічних явищ та процесів, існують безліч соціальних, політичних, морально-психологічних, демографічних, природних та інших аспектів, дія яких позначається на особливостях руху складових національного доходу. Все це, врешті-решт, відбивається на темпах економічного зростання, стабільності макроекономічної рівноваги. Наприклад, у західній економічній думці широко відома модель зростання Солоу, що виявляє механізм впливу заощаджень, збільшення населення і зростання науково-технічного прогресу на рівень життя та його динаміку. «Золоте правило» моделі зростання Солоу визначає оптимальну норму заощаджень, за якою встановлюється стан стійкого зростання економіки з максимальним рівнем споживання на кожного робітника, або максимальний рівень споживання на ефективну одиницю робочої сили.
Це свідчить про те, що на сучасні макроекономічні процеси значно впливають взаємопереплетені соціально-економічні, техніко-організаційні, природно-демографічні, морально-психологічні та політичні аспекти.
2.Вплив державних витрат на сукупний попит.
Акумульовані за рахунок податків кошти в державному бюджеті відтак спрямовуються на різноманітні цілі, що дає підставу виділити категорію "державні витрати".
Державні виграти — відносини власності (привласнення) між державою і юридичними та фізичними особами в процесі розподілу і споживання частини національного доходу.
Їх виникнення зумовлено появою держави, виконання нею різноманітних функцій.
Структура державних витрат визначається роллю та важливістю виконуваних державою функцій. Якщо в середині минулого століття державні витрати спрямовувалася на утримання державного апарату й військові цілі, а соціальних витрат не існувало, то в середині 90-х років XX ст. на перше місце вийшли витрати на соціальні цілі (розвиток освіти, охорони здоров'я, виплати безробітним, пенсіонерам тощо). Це зумовлено якісно новою і роллю особистого фактора в сучасному виробництві (значення освіти, кваліфікації, розвитку творчих здібностей працівників), неспроможністю ринкових важелів забезпечити загальнонаціональний розвиток освіти, підготовки та перепідготовки кадрів, соціальний захист населення, переважанням загальнолюдських і цінностей у ціннісних орієнтирах суспільства, зростанням безробіття тощо. Тому на соціальні цілі Друге місце в структурі державних витрат посідають витрати на економічні цілі — житлове будівництво і його реконструкцію, розробку природних ресурсів й охорону навколишнього середовища, сільське господарство, транспорт, науку, зв'язок, державне регулювання і прогнозування економіки та ін. На третьому місці в структурі державних витрат — витрати на військові цілі.Їх поділяють на прямі й непрямі. До прямих належать безпосередні витрати з державного бюджету на оборону. До непрямих — частина витрат на космічні дослідження, військову допомогу іншим країнам, виплату пенсій ветеранам війни і тощо. Наступна за величиною стаття державних витрат — витрати на обслуговування державного боргу. Частина коштів з державного бюджету спрямовується на утримання державного апарату влади, посольств, консульств, оплати внесків до міжнародних організацій тощо. У ході аналізу встановлено, що зміни рівня цін так змінюють рівень видатків вітчизняних споживачів, фірм, уряду та іноземних покупців, що можна прогнозувати і зміни обсягу реального ВВП. Тобто зростання рівня цін, за інших рівних умов, зменшує величину попиту на реальний ВВП; зниження рівня цін збільшує величину попиту на реальний ВВП. Ця залежність зображається на графіку як рух по стабільній кривій сукупного попиту. Проте, якщо одна або декілька з цих "інших умов" змінюються, крива сукупного попиту переміститься. Ми називаємо ці "інші умови"визначниками сукупного попиту; вони "визначають" розміщення кривої сукупного попиту. Визначники сукупного попиту - чинники, що переміщують криву сукупного попиту: зміни видатків споживачів(багатство споживачів, сподівання споживачів, заборгованість споживачів, податки); зміни інвестиційних видатків(процентні ставки, сподівання прибутків від інвестиційних проектів, податки на бізнес, технології, рівень надлишкових виробничих потужностей); зміни державних видатків; зміни видатків на чистий експорт(національний дохід інших країн, обмінні валютні курси).
Державні видатки. Бажання уряду купувати товари і послуги є третім визначником сукупного попиту. Зростання урядових закупівель реального обсягу продукції за кожного рівня цін збільшуватиме сукупний попит доти, доки внаслідок цього не зміняться податкові надходження та процентні ставки. Прикладом може бути рішення уряду розширити систему автомагістралей, що сполучають різні регіони країни. Зменшення державних видатків, наприклад, скорочення замовлень на озброєння, зменшить сукупний попит.
Білет 20
1.Особливості циклічного характеру економічного зростання в сучасних умовах
Економічне зростання переважно характеризує цілі економічні системи, наприклад господарство країни, групи країн, тобто належить в основному до макрорівня. Головна увага приділяється таким показникам, як валовий продукт, національний доход, зайнятість, суспільний капітал тощо. Вони характеризують абсолютні результати господарської діяльності макроекономічних об'єктів. Такі показники також необхідні для зіставлення макроекономічних об'єктів, що мають різні якісні характеристики, наприклад національних економік, які знаходяться на різних рівнях розвитку, або суспільств, які відрізняються структурою своїх продуктивних сил. Економічне зростання означає регулярне, стійке розширення масштабів діяльності даної господарської системи, яке виявляється у збільшенні розмірів застосованої суспільної праці і виробленого продукту — товарів і послуг. При розгляді економічного зростання головною стає проблема кількісного та якісного розвитку виробництва і поліпшення його структури. Механізм економічного зростання розглядають у чистому вигляді, абстрагуючись від конкретних соціально-економічних відносин виробництва. Економічне зростання виявляється в конкретній динаміці кількісного збільшення та якісного удосконалення суспільного продукту і факторів його виробництва. Розрізняють два основних типи економічного зростання — екстенсивний та інтенсивний — залежно від того, за рахунок чого досягається розширене відтворення.
Екстенсивний тип економічного зростання — це розширення виробництва на основі кількісного збільшення його функціонуючих факторів при збереженні попередніх техніко-технологічних і кваліфікаційних параметрів їх. Це розширення виробництва за рахунок збільшення кількості тих самих засобів і предметів праці, робочої сили тієї самої кваліфікації при практично незмінних економічних виробничих відносинах. За таких умов продуктивність праці та ефективність її залишаються фактично незмінними.