Епоха підприємницьких відносин вільної конкуренції характеризувалась значним обмеженням втручання держави в господарське життя. Її господарська функція зводилась до ролі "нічного вартівника" економічної системи.
Швидке усуспільнення, концентрація та централізація виробництва наприкінці XIX — на початку XX ст. зумовили докорінну зміну економічної ролі держави, господарські функції якої різко зросли. З того часу держава — активний учасник суспільного процесу відтворення благ. Причини цього вже вказувалися вище.
Елементами державного регулювання в ринковій економіці є:
1. Ведення статистики національної економіки на базі системи національних рахунків (визначення ВВП і порівняння його рівня з рівнем попередніх років).
2. Податкова функція і пов’язаний з нею перерозподіл (трансфертна функція) надходжень до державного бюджету.
3. Забезпечення розвитку транспорту і зв’язку, освіти, системи охорони здоров’я, захисту довкілля, соціального забезпечення, оборони.
4. Встановлення цін на деякі види продукції (так звані державні ціни).
5. Контроль за дотриманням принципів добросовісної конкуренції, недопущення монополізму (прийняття антитрестівського законодавства).
Головна мета державного втручання в економічний розвиток – забезпечення безперервності процесу відтворення національного господарства як єдиного цілого, досягнення економічної ефективності на макрорівні. Її реалізація здійснюється через свідоме визначення суспільних потреб, можливостей і шляхів їх задоволення.
2.У сучасному світі питання про величину пропозиції грошей має однозначну відповідь: теоретично величина пропозиції грошей має бути саме такою, щоб купити за діючими цінами усі товари і послуги, вироблені в країні. Іншими словами, грошей повинно бути достатньо, щоб забезпечити витрати на придбання товарів і послуг в розмірі виготовленого сукупного національного продукту. Якщо грошей буде менше цієї величини, то витрати будуть менші, ніж сума цін товарів та послуг, що пропонуються. Отже, не всі товари та послуги будуть реалізовані, внаслідок чого ціни впадуть, але відбудеться і спад виробництва, бо для ряду товаровиробників воно стане збитковим. Якщо грошей буде більше, ніж потрібно, ціни відповідно зростуть. Постійне зростання цін — це вже інфляція.
На практиці визначити необхідну кількість грошей, що мають бути в обігу, дуже складно. Передусім це пов'язано з тим, що наведений вище теоретичний підхід базується на діючих цінах, а ціни в свою чергу залежать від кількості грошей в обігу. Пропозиція грошей тісно пов'язана з інфляцією, відправною ж точкою для аналізу пропозиції грошей служить кількісна теорія грошей, що базується на рівнянні Фішера:
MV = PT,
де M – кількість грошей у обігу; V – швидкість обігу грошей, тобто середня кількість разів, за яку грошова одиниця змінює власника протягом певного періоду; P – середня ціна за відповідний період однієї грошової операції; T – середня кількість грошових операцій за період.
Це рівняння широко використовується в іншій формі запису:
MV = PY,
де P – середня ціна одиниці продукції (тобто це дефлятор сукупного національного продукту); Y – кількість одиниць виготовленої за певний період продукції (тобто це реальний сукупний національний продукт); відповідно, PY – номінальний сукупний національний продукт.
Обидва рівняння показують прямий зв’язок між кількістю грошей, швидкістю їх обігу та рівнем цін і дають підставу зробити важливий висновок: збільшення пропозиції грошей, не забезпечене відповідним збільшенням реального національного продукту, призводить до зростання рівня цін.
Інфляцією називають процес знецінення паперових грошей, що супроводжується зростанням цін на товари та послуги. Інакше кажучи, інфляція – це процес знецінення грошей у результаті перевищення кількості грошових знаків, що перебувають в обігу, над сумою цін товарів та послуг, тобто недотримання вимог закону фондового обігу. Інфляція зумовлює загальне падіння купівельної спроможності та зниження курсу національної валюти, перерозподіл частки національного багатства на користь підприємств-монополістів (в тому числі й опігополістів) держави, тіньової економіки та мафіозних структур.
Є декілька пояснень причин сучасної інфляції. Найбільш відомі з них (теорії інфляції) – квантитативна та її продовження — монетаристська теорія (вони стверджують, що причиною інфляції є збільшення кількості грошей в обігу та швидкості цього обігу), кейнсіанська (причина інфляції - збільшення сукупного попиту) та структурна теорії. Квантитативна (монетаристська) та кейнсіанська теорії пояснюють інфляцію з позицій зміни у сукупному попиті та звертають увагу лише на інфляцію в короткостроковому періоді. Структурна ж теорія орієнтується на зміни в сукупній пропозиції та вивчає інфляцію в довгостроковому періоді. З цієї причини українськими економістами їй віддається перевага саме структурній теорії, оскільки вона найбільше відповідає реаліям нашого життя. Хоча насправді структурна теорія, розроблена в Скандинавії ще у 70-х роках, сьогодні вважається застарілою. Західний світ орієнтується на монетаристську і кейнсіанську.
Розглянемо докладніше структурну теорію інфляції на прикладі України. Ця теорія пояснює інфляцію незбалансованістю між структурою попиту та структурою пропозиції. Україна успадкувала від радянського режиму вкрай викривлену структуру сукупної пропозиції, найбільше у промисловості. Через слабку мобільність ресурсів зміна структури пропозиції вимагає довгого часу — десяток років щонайменше. Проте зміна структури сукупного попиту може бути дуже швидкою, як це і сталося в українській економіці. Від середини 80-х років неухильно зростав попит на продукцію зовсім нерозвинутих сфери послуг і сфери виробництва предметів споживання. Це — наслідок колись придушеного попиту на житло, одежу, електроніку тощо. Відсутність збалансованості в Україні підсилювалася катастрофічним зниженням виробництва, до якого насамперед спричинилися багатократне підвищення цін на паливні та енергетичні ресурси і значне скорочення їх надходжень із Росії. Важливим чинником був також розрив комерційних зв'язків із різними підприємствами в інших республіках колишнього СРСР.
Якщо підсумувати положення усіх теорій інфляції, то основними причинами інфляції можна вважати:
1. Дефіцит державного бюджету, для покриття якого випускають державні цінні папери чи просто паперові гроші.
2. Високий рівень непродуктивних (особливо військових) витрат держави.
3. Товарний дефіцит, що призводить до відриву попиту від пропозиції і відповідно – до зростання цін.
4. Монопольне становище окремих виробників, що дозволяє їм необгрунтовано підвищувати ціни на свою продукцію.
5. Відрив зростання заробітної плати від зростання продуктивності праці тощо.
Інфляція викликає розладнаність грошової системи, створює фінансове напруження в країні і, як наслідок, призводить до підвищення вартості життя, натуралізації процесів обміну, послаблює зацікавленість працівників у результатах своєї праці. У період інфляції падає курс національної валюти.
Білет 25
1.Класична економічна теорія заснована на таких принципах:
1. Пропозиція породжує попит.
2. Економіці властивий стан повної зайнятості, що є для неї нормою (безробіття – тимчасове і короткострокове явище).
3. Держава лише ускладнює саморегульованість економіки, а тому не повинна втручатися в економічне життя.
Однак світова економічна криза 1929 – 1933 років спростувала усі тези й аргументи класиків (напротязі значного часу існували як високий рівень інфляції, так і безробіття, загальна ділова активність знизилась неймовірно). Відчувалося, що економіка в такому стані до саморегулювання не здатна. В таких умовах з критикою класичної економічної теорії виступив Джон Мейнард Кейнс, написавши у 1936 році свою легендарну “Загальну теорію зайнятості, відсотка і грошей”. Ще у 1935 році під впливом ідей Кейнса розпочав свій “новий курс” президент США Рузвельт, оголосивши про початок державного регулювання економіки.
На основі емпіричних даних, отриманих у період "великої депресії", Дж. Кейнсу вдалося довести, що повна зайнятість у нерегульованій економіці може виникнути лише випадково. Рівновага попиту і пропозиції, як правило, не збігається з повною зайнятістю ресурсів.
Однією із причин такої розбіжності є невідповідність планів інвестицій та заощаджень, які здійснюються різними економічними агентами з різних мотивів.
У відповідності з класичною економічною теорією, основним фактором, який визначає динаміку інвестицій та заощаджень, є процентна ставка: якщо вона підвищується, то домогосподарства починають відносно більше зберігати і менше споживати з кожної додаткової одиниці доходу. Зростання заощаджень домогосподарств призводить до зменшення ціни кредиту, що забезпечує збільшення інвестицій.
У відповідності з кейнсіанською економічною теорією, не ставка процента, а величина використовуваного доходу домогосподарств є основним фактором, який визначає динаміку споживання і заощаджень. При цьому заощаджується та частина доходу, яка залишається після здійснення всіх споживчих витрат. Вплив процентної ставки є другорядним, оскільки вона відіграє досить незначну роль стосовно визначення обсягів споживання та заощаджень. В той же час динаміка інвестицій визначається перш за все динамікою процентних ставок, що знаходить відображення у відповідних функціях споживання, заощаджень та інвестицій.