Якби “Я“ було тільки частиною “Воно“, обумовленої впливом системи сприйняття, тільки представленням реального зовнішнього світу в щиросердечній області усі було б просто. Однак сюди ж приєднується ж щось.
В інших місцях уже були роз'яснені мотиви, що спонукали нас припустити існування деяких інстанцій у “Я“, диференціацію усередині “Я“, яку можна назвати “Я“ - ідеальне чи “Поверх-Я”. Ці мотиви цілком правомірні. Те, що ця частина “Я“ не так міцно зв'язане зі свідомістю, є несподіванкою, що вимагає роз'яснення. Нам оведеться трохи здалеку почати. Удалося освестить повчальне страждання меланхолії завдяки припущенню, що в “Я“ відновлений загублений об'єкт, тобто відбулася заміна прихильності до об'єкта індефікації. У той же час, однак, ми ще не усвідомили собі всього значення цього процесу і не знали наскільки він міцний і часто повторюється. З тих пір ми говоримо: така заміна відіграє велику роль в утворенні “Я“, а також має істотне значення у виробленні того, що ми називаємо своїм характером.[1] Споконвічно в примітивної оральной фазі індивіда важко відрізнити володіння об'єктом від індефікації. Пізніше можна припустити, що бажання мати об'єкт виходить з “Воно“, що слухає еротичне прагнення як потреба. На початку ледве живе “Я“ одержує від прихильності до об'єкта знання, задовольняється їм чи намагається усунути його шляхом усунення. Якщо ми маємо потребу в сексуальному чи об'єкті нам приходиться відмовитися від нього, настає бажання змінити “Я“, що, як і у випадку з меланхоліком варто описати як впровадження об'єкта в “Я“; найближчі потреби цього заміщення нам ще не відомі. Може бути за допомогою такої інтерпретації (висловлення) яка є як би регресією до механізму оральної фази, то чи полегшує уможливлює відмовлення від об'єкта. Може бути, це ототожнення є взагалі умова при який “Воно“ відмовляється від своїх об'єктів. У всякому разі процес цей особливо в ранніх стадіях розвитку, спостерігається дуже часто, але він дає нам можливість припустити, що характер “Я” є осадом відкинутих прихильностей до об'єкта, що він містить історію цих виборів об'єкта. Оскільки характер особистості відкидає чи приймає ці впливи з історії еротичних виборів об'єкта, природно наперед допустимо цілу систему опірності. Ми думаємо, що в рисах характеру жінок, що мали великий любовний досвід можна знайти відзвук їхніх прихильностей до об'єкта. Необхідно також прийняти в розуміння випадки одночасної прихильності до об'єкта й ідентифікації, тобто зміни характеру перш ніж відбулося відмовлення від об'єкта. При цьому умова зміни характеру може виявитися більш тривалим, чим відношення до об'єкта і навіть у відомому змісті консервувати це відношення. Інший підхід до явища показує, що таке перетворення вибору об'єкта в зміні “Я“ є також шляхом, яким “Я“ одержує можливість володіти “Воно“ і поглибити свої відносини до нього, щоправда, ціною значної поступливості і його переживання. Приймаючи риси об'єкта, “Я“ як би називає “Воно“ самого себе як любовний об'єкт, намагається відшкодувати його втрату, звертаючи до нього з такими словами: “Дивися, ти адже можеш любити і мене - я схожа на об'єкт”.[1]
Перетворення, що відбувається в цьому випадку, об'єкт - лібідо в нарцистичному лібідо, мабуть, спричиняє відмовлення від сексуальних цілей, а стало бути, свого роду сублімацію. Більш того, отут виникає питання, що заслуговує уважного розгляду, а саме, чи не є це звичайний шлях до сублімації, чи не відбувається всяк сублімація за допомогою втручання. “Я“ , що спершу перетворює сексуальний об'єкт - лібідо в нарцистичному лібідо, для того, щоб надалі поставити, може бути, йому зовсім нову, іншу мету?
Представлена вище структура особистості надає нам прекрасну можливість більш детального вивчення поводження цієї особистості. Працюючи з будь-яким колективом, у тому числі і з військовим, ми неодмінно зіштовхуємося з окремими його членами, кожний з який окрема, несхожа на іншу особистість.
Таким, виділеним Фрейдом поняття, як свідоме і несвідоме допомагають нам впливати на поводження особистості. При умілому використанні знань про несвідомий можна виявити, а згодом і впливати на особистість з девіантним поводженням. Це є однієї з найважливіших задач у діяльності офіцера - вихователя військового колективу.
1.2. Захисні механізми особистості.
Прагнучи позбутися від неприємних емоційних станів людин за допомогою “Я“ виробляє в себе так називані захисні механізми.
1)Заперечення. Коли реальна дійсність для людини дуже неприємна, він “закриває на неї ока”, прибігає до заперечення її існування, чи намагається знизити серйозність виникаючої для його “Поверх-Я” погрози. Одна з найбільш розповсюджених форм такого поводження неприйняття, заперечення, критики у свою адресу з боку інших людей, твердження, що те, що критикується, насправді не існує. У деяких випадках таке заперечення грає визначену психологічну роль, наприклад, коли людин дійсно серйозно хворий, але не приймає, заперечує цей факт: Тим самим, він знаходить у собі сили продовжувати бороти за життя. Однак найчастіше заперечення заважає людям жити і працювати, оскільки не визнаючи критики у свою адресу, вони не прагнуть позбутися від наявних недоліків, що піддаються справедливій критиці.
2)Придушення. На відміну від заперечення. яке здебільшого відноситься до інформації, що надходить ззовні, придушення відноситься до блокування з боку “Я” внутрішніх імпульсів і погроз, що йдуть від “Поверх-Я”. У цьому випадку неприємні визнання самому собі і відповідні переживання як би витісняються зі сфери свідомості, не впливають на реальне поводження. Найчастіше придушуються ті думки і бажання, що суперечать прийнятим самим собі людиною моральним цінностям і нормам. Відомі випадки зовні непоясненого забування, що не супроводжуються вираженими психічними розладами, є прикладами активної роботи несвідомого механізму придушення.
3)Раціоналізація. Цей спосіб розумного виправдання будь-яких вчинків і дій, що суперечать моральним нормам і викликають занепокоєнню. Звертання до раціоналізації характерно тим, що виправдання вчинку знаходиться звичайно вже після того, як він зроблений. Найбільш типові прийоми раціоналізації наступні:
а)виправдання своєї нездатності що-небудь зробити;
б)виправдання досконале небажаної дії, об'єктивно сформованими обставинами.
4) Формуванняреакції. Іноді люди можуть ховати від самих себе мотив власного поводження за рахунок його придушення через особливо виражений і свідомо підтримуваний мотив протилежного типу. Приміром, несвідома ворожість до військовослужбовця може виражатися в навмисній увазі до нього. Така тенденція й одержала назву “формування реакції”.
5)Проекція. Усі люди мають небажані властивості і риси особистості, що вони неохоче визнають, а частіше зовсім не визнають. Механізм проекції виявляє своя дія в тім, що власні негативні якості людин несвідомо приписує іншому обличчю, причому, як правило, у перебільшеному виді.
6)Інтелектуалізація. Це своєрідна спроба піти з емоційно загрозливої ситуації шляхом не як би відстороненого обговорення в абстрактних, ынтелектуалізованих термінах.
7)Заміщення. Воно виражається в частковому, непрямому задоволенні неприйнятного мотиву яким-небудь морально припустимим способом.
Якщо ці й інші захисні механізми не скидають, то незадоволені імпульси, що виходять з “Воно”, дають про себе знати в закодованій, символічній формі, наприклад, у сновидінні, описках, обмовках, жартах, дивинах поводження людини, аж до появи патологічних відхилень.
Теорія особистості З.Фрейда і концепція неофрейдистів неодноразово зазнали критики й у нашої й у закордонній літературі. Ця критика стосувалася крайньої біологізації людини, ототожнення мотивів його соціального поводження з біологічними потребами тварин і приниження ролі свідомості в керуванні його діями.
Але безсумнівно викладена вище інформація про захисні механізми особистості становить величезний інтерес для нас. Наприклад узяти такий момент, як адаптація особистості до військового середовища і, що випливає від сюди питання про формування військового колективу. Адже неодмінно на цих етапах визначена частина колективу буде “ставити” свої захисні механізми. В одних вони будуть слабко виражатися, але будуть і яскраво виражені випадки заперечення, чи придушення наприклад раціоналізації. Саме в цей момент особливо важливу роль для офіцера-вихователя грає уміння простежити за тим, щоб ці захисні механізми не звернулися негативною спрямованістю, як стосовно самої особистості, так і стосовно навколишнього.
РОЗДІЛ 2. АНАЛІТИЧНА ПСИХОЛОГІЯ К.Г.ЮНГА
2.1. Архетип колективного несвідомого
Як відомо, глибинна психологія має загальну назву для позначення психологічних явищ, що висувають серед іншого ідею про незалежність психіки від свідомості і прагнення обґрунтувати фактичне існування цієї незалежної від свідомості психіки і виявити її зміст. Умовно глибинну психологію розділяють на класичну і сучасну.
Класична глибинна психологія представлена уже вище описаною концепцією Зиґмунда Фрейда, а так само концепціями Альфреда і Карла Юнга - відповідно психоаналізом, індивідуальною психологією й аналітичною психологією.
Аналітична психологія - одна зі шкіл глибинної психології, що базується на поняттях і відкриттях людської психіки, зроблених швейцарським психологом Карлом Густавом Юнгом.