Основою суспільних відносин вважав гуманність. Для впорядкованості суспільства, бездоганності дій держави потрібно послідовно впроваджувати принципи гуманності — жень. Конфуцій старанно аналізує їх сутність. Це,
1. сяо — повага до батьків;
2. ті — повага до старших за віком і вищих за суспільним становищем;
3. чхун — вірність, відданість;
4. шу — прощення;
5. лі — доброчесність;
6. чжі — знання;
7. юн — хоробрість;
8. гун — шанобливість;
9. куань — великодушність;
10. сінь — вірність;
11. мінь — кмітливість;
12. чуй — доброта.
Ці моральні риси прикрасять людину. В них простежується принцип загальнолюдської моралі, що є вагомим доробком конфуціанства. Саме це забезпечило йому стабільний авторитет протягом двох з половиною тисяч років.
Святі книги конфуціанства: “П’ятикнижжя”(“У цзин”) (складено Конфуцієм на основі традиції стародавності) та “Черверокнижжя”(“Си шу”) (складене філософами неоконфуціанцями в ХІ-ХІІ ст.
Релігійно-філософське вчення Конфуція за двісті — триста років міцно вкоренилось у свідомість китайського суспільства. Але у нього були серьозні опоненти. Один з них — філософ наступного покоління (народився в рік смерті Конфуція) Мо-цзи (479-381 роки до н.е., за іншими даними 468-376 оки до н.е.) — заперечував вчення Конфуція про імена і про лі. Мо-цзи твердив , що в основі всього має бути принцип всезагальної любові — цзяньай. Але він теж виправдовував суспільний поділ на багатих і бідних, визнавав владу Неба. Послідовники Мо-цзи, які розвивали матеріалістичні тенденції його вчення в галузі теорії пізнання — моїсти (мочже), вели ідейну боротьбу з конфуціанством.
Критикували конфуціанство і так звані законники, чи легісти. Один з них Шан Ян (390-338 роки до н.е.) написав у ІV столітті до нашої ери трактат “Шан цзюнь шу”(“Книга правителя області Шан”), де обґрунтовував принципи необмеженої монархії, засуджував освіту народу, схвалював війни, як найкращий спосіб вирішення економічних і політичних проблем. Легізм став ідейною основою імператорських режимів. Давній імператор Цін Ші-хуан (259-210 роки до н.е.), відомий як деспот, схвалював легізм і був запеклим антиконфуціанцем. У 213 році до н.е. він захопив живцем 460 конфуціанців і спалив конфуціанські книги.
Та все ж конфуціанська проповідь покори, суворого дотримання суспільної ієрархії, суспільного консерватизму забезпечувала йому авторитет серед правлячої верхівки. У ІІ столітті до н.е. конфуціанство зближується з легізмом. Далі воно набуває абсолютно чітких ідеологічних рас, які зробили його офіційної ідеологією феодального Китаю.