- власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо);
- позичкових фінансових коштів інвестора (облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити);
- залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);
- бюджетних інвестиційних асигнувань;
- безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян.
Найважливішим, головним джерелом капітальних вкладень у будь-якій постіндустріальній країні є амортизаційні відрахування. Цілком закономірно, згідно з теорією відтворення, що буде зростання частки цих відрахувань у валових капіталовкладеннях у міру нагромадження основного капіталу у 1994 році спостерігався найбільший спад інвестицій (на третину) при скорочені амортизаційних відрахувань до мізерної величини. Лише у 1996 – 1997 роках тенденція зростання частки амортизаційного джерела капіталоутворення була відновлена. З метою активізації інвестиційної діяльності підприємств уряд тривалий час займався вдосконаленням системи амортизації. А в середині 1997 року дозволяє підприємствам тільки щорічну індексацію основного капіталу відповідно до індексу інфляції за минулий рік є коефіцієнтом 0,9. При цьому забезпечений у результаті індексації додатковий обсяг амортизаційних відрахувань вважається “капітальним доходом” і як такий оподатковується. Норми амортизаційних відрахувань для більшості видів засобів праці збільшено в 2 – 5 разів, а відрахування проводяться від залишкової вартості. Це означає, що для більшості засобів праці здійснено перехід від звичайного рівномірного нарахування амортизації до прискореного за методом зменшуваного залишку. Позитивним моментом нової системи амортизації є те, що підприємствам дозволено самостійно приймати рішення про прискорену амортизацію вартості машин та устаткування, закуплених після 1 липня 1997 року. Відповідно до запропонованих норм повна амортизація цих засобів праці відбувається протягом 7 років.
Про вагомість амортизаційних відрахувань як джерела інвестицій свідчить аналіз фактичних даних Державного комітету статистики. Обсяг валових капіталовкладень у 1996 році у фактичних цінах становив 10,4 млрд. грн., а обсяг амортизаційних відрахувань – 7,5 млрд. грн., в 1997 році – відповідно, 10,2 і 13,3 млрд. грн.. Порівняння усіх показників приводить до висновку, по-перше, про те, що амортизаційна складова валових капіталовкладень є дійсно головною, а в 1997 році – єдиною, і по-друге, про використання значної частини амортизаційних відрахувань понад 3 млрд. грн., або 23%, - не за їх економічним призначенням. Баланс основного капіталу за 1996 рік є таким (млрд. грн. ): на початок року – 758,8, введено – 9,8, вибуло 7,2, приріст – 2,6, на кінець року – 761,4. Було досягнуто незначне розширене відтворення основного капіталу поряд зі зменшенням його у виробничій сфері економіки України. За 1997 рік уже весь основний капітал зменшився на 3 млрд. грн. – з 811 млрд. грн. на початок до 808 млрд. грн. на кінець року, тобто не було забезпечено навіть простого відтворення, а відбулося його проїдання.[7] Згідно з теорією відтворення, амортизаційний фонд за своєю економічною суттю – фонд заміщення. І тому економічно шкідливим є його використання на споживання, що нині, на жаль, має місце в Україні. Також можливим і доцільним є використання амортизаційного фонду одних підприємств іншими, та тільки на засадах комерційного кредиту. Нині ж уряд просто вилучає у державних підприємств частину амортизаційних відрахувань до державного бюджету і до централізованого позабюджетного фонду. За таких умов було б доцільним законодавче закріплення використання амортизаційного фонду тільки за його призначенням. Взагалі, за рахунок лише одного джерела, амортизаційного фонду – сьогодні, після введення нової системи амортизації, існує можливість істотного збільшення інвестицій.
Другим важливим джерелом інвестицій є прибуток підприємств. Однак сьогодні прибуток як джерело капітальних вкладень в Україні практично не використовується. Використовується він у масштабах усієї національної економіки на поповнення оборотного капіталу та на інші цілі, а не на нагромадження основного капіталу. Інвестиційна активність визначається реальною прибутковістю економіки. А українська економіка нині є низько прибутковою. Більше того, її прибутковість падає, а натомість зростає збитковість. Так, у 1995 році прибуток становив 18,8 млрд. грн., у 1996 році – 14,4 млрд. грн., у 1997 році – 11,8 млрд. грн.. Сума збитків становила, відповідно, 1 млрд. грн., 4,9млрд. грн. і 5 млрд. грн..
Не вся продукція реалізовується, а в реалізованій продукції висока частка натурального обміну. Так, у 1997 році було реалізовано 90% промислової продукції, в тому числі за бартером – 42%. Крім вимушеності натурального обміну внаслідок масових неплатежів, спричинених відсутністю належної фінансової дисципліни, майнової відповідальності за борги, він є ще й одним із способів уникнення оподаткування.
Прибуток сьогодні є джерелом самофінансування інвестицій лише на окремих, високорентабельних підприємствах. За нинішніх умов неефективної податкової системи, масової збитковості виробництва і масових неплатежів прибуток, як джерело капіталовкладень у країні, в цілому є набагато меншим порівняно з амортизаційним фондом. У міру підвищення рентабельності виробництва за рахунок зниження витрат роль прибутку як інвестиційного джерела зростатиме.
Державний і місцевий бюджет можуть бути джерелом фінансування інвестицій лише в соціальну інфраструктуру. Разом з тим, бюджетно-податкова система Україні дуже недосконала. Державний і місцевий бюджет є непрозорим й нереалістичними. Вони розробляються й приймаються формально і досі ніколи не виконувалися. Економічно здорова інвестиційна система базується на акумуляції заощаджень населення через банки, кредитний і фондовий ринок.
Банківська система України в даний час перебуває ще на початковій стадії свого становлення. Досі навіть не прийнято закон про Національний банк. Комерційних банків є вже чимало (понад 200), проте вони ще не справляють належного позитивного впливу на економічну ситуацію в країні. Їхній статусний фонд дуже малий, і вони не користуються належною довірою. Ринок інвестиційних (довгострокових) кредитів дуже обмежений. Процент за кредит – надто високий. Зростають масштаби поза банківського грошового обігу.
З метою перетворення довгострокових кредитів на реальне та ефективне джерело інвестицій слід:
- припинити надання кредитів неефективним підприємствам;
- упорядкувати систему взаєморозрахунків, зокрема шляхом застосованих векселів та інших цінних паперів;
- активізувати практику визначення банкрутства підприємств і вжиття ефективних заходів щодо їх подальшого функціонування;
- забезпечити розвиток комерційного кредиту з введенням вексельного обігу;
- розробити механізм пільгового довгострокового кредитування для платоспроможних підприємств, що працюють на ринковий попит.
Іпотечне кредитування – одне із розв’язань ряду важливих економічних та соціальних проблем (акумуляція тимчасово вільних коштів громадян і підприємств, зниження рівня інфляції тощо). Джерелами іпотеки можуть бути як нагромаджені заощадження населення, так і емісія цінних паперів на суму кредитів. Організаційна структура фондового ринку вже склалася: функціонують Українська фондова біржа і сотні позабіржових організацій. Більше того, її можливості перевищують той невеликий обсяг операцій, який фактично є на цьому ринку. Практично відсутній вторинний ринок акцій.
Нині в Україні валютний ринок як надійний відвертає грошовий капітал від ринку кредиту та фондового ринку. Важливим джерелом інвестиційних ресурсів може стати залучення тіньового капіталу. Його легалізація (зрозуміло, за винятком його кримінальної частини) шляхом створення сприятливого клімату для інвесторів розв’язала б чимало фінансових проблем і дала приплив додаткових інвестицій. Слід якомога ширше використовувати лізинг. Прийнятий нещодавно закон про лізинг має сприяти розвиткові цієї форми інвестування, насамперед – у сільському господарстві. Україна, як відомо, успадкувала від колишнього Радянського Союзу неефективну мілітаризовану і структурно деформовану економіку, що певною мірою і спричинило нинішню економічну й соціальну ситуацію. Тому одним із першочергових завдань реформування економіки з самого початку проголошено її структурну перебудову.