Основною умовою нарощування виробничих потужностей, подолання спаду виробництва в сільському господарстві, досягнення фінансової стабільності і підйому економіки галузей є пожвавлення інвестиційної діяльності.
Головним джерелом фінансування капітальних вкладень в сільське господарство є власні засоби підприємств. До них відносяться:
1. прибуток від основної виробничої діяльності;
2. амортизаційні відрахування;
3. засоби фонд економічного стимулювання в тій частині, які використовуються на капітальні вкладення;
4. інші засоби господарства.
Формування капітальних вкладень в період переходу до ринкових відносин повинне здійснюватися не тільки за рахунок власних ресурсів підприємств, але при використанні позикових засобів.
Серед позикових джерел виділяються:
1. кредити банків;
2. внески учасників акціонерних товариств;
3. надходження від продажу акцій.
Відповідно до Закону У "Про підприємництво" для державних підприємств встановлено цільове директивне формування інвестиційного процесу. Для інших підприємств діють принципи ринкового інвестування, заснованого на отриманні прибутку.
Формування капітальних вкладень в період становлення багатоукладної економіки повинне здійснюватися як за рахунок власних ресурсів підприємств, так і за рахунок кредитів банку і державних інвестицій. В цьому виявляється поєднання різних форм власності.Саме наявність різних форм власності передбачає залучення в інвестиційний процес фінансових засобів держави, комерційних організацій і окремих громадян.
Ринок інвестицій в найбільшій мірі виявляється через політику кредитування банками. Сільськогосподарські підприємства в ринкових умовах кредитуються переважно комерційними банками. Вони надають кредити під конкретні проекти. При цьому за діяльністю підприємства встановлюється фінансовий контроль збоку банку. В той же час кредитування капітальних вкладень комерційними банками має і серйозні недоліки: 1 — високі процентні ставки на кредит; 2 — надання засобів на порівняно короткий період. Це стримує розвиток сільського господарства і не сприяє ефективному використанню ресурсів.
Капітальні вкладення дають певний ефект від їхнього застосування через певний час після їхнього переходу в основні фонди. При цьому необхідно враховувати, що їхня віддача є співвідношення прибутку, отриманого від капітальних вкладень, з відсотковою ставкою за кредит. Зворотність інвестицій представляє собою відношення суми прибутку до загального розміру інвестицій, виражене у відсотках. Рівень зворотність інвестицій порівнюють з відсотковий ставкою за кредит. В тому випадку, якщо рівень зворотність інвестицій вище за процентну ставку за кредит, то товаровиробнику доцільно збільшити капітальні вкладення.
Розрізняють поняття граничної ефективності капіталу і граничної ефективності інвестицій.
Гранична ефективність капіталу — це віддача від додаткової одиниці вкладень.
Гранична ефективність інвестицій — це ставка відсотка за кредит, при якій встановлюється рівновага ціни попиту і ціни пропозиції капітального товару. Чим вище відсоткова ставка, тим нижче попит на кредит. З іншого боку, чим вище відсотковий ставка, тим вище пропозиція кредиту.
На результати ефективності інвестицій і капітальних вкладень роблять вплив організаційно-виробничі і економічні чинники.
Підвищення ефективності інвестицій і капітальних вкладень виявляється:
1. в зростанні продуктивності праці;
2. в збільшенні виходу валовой продукції; + в зниженні собівартості виробництва продукції. Підвищення ефективності інвестицій і капітальних вкладень досягається за рахунок:
3. скорочення вартості будівництва виробничих об'єктів, реконструкції будівель і споруд;
4. впровадження комплексної механізації виробничих процесів;
5. використання дешевих матеріалів місцевого виробництва;
6. поліпшення проектування сільськогосподарських об'єктів.
7. зниження кошторисної вартості проектно-конструкторських робіт;
8. комплексності вкладень у виробничу сферу;
9. застосування прогресивних технологій при будівництві об'єктів.
Однією з головних причин неефективного використання капітальних вкладень в тваринництві є диспропорція, що намітилася, між наявністю поголів'я худоби і птиці і розвитком її кормової бази. Забезпеченість поголів'я худоби кормами складає 75—80% від норм зоотехнік годування. В багатьох господарствах країни склалося незбалансоване годування з великим дефіцитом кормового білка. Фуражне зерно згодовується в непереробленому вигляді, без відповідних добавок сумішей і білків тваринного походження.
Великі об'єми капітальних вкладень в попередні роки були направлені на створення меліоративних споруд. Проте відсутність комплексного характеру вкладень в об'єкти меліорації навела до неефективного використання засобів для поливу, магістральних каналів і зрошувальних систем. Врожайність сільськогосподарських культур на меліорованих землях в багатьох регіонах країни усього на 10—12% вище, ніж на богарных землях, а собівартість одиниці продукції в 1,5—1,7 разу вище в порівнянні з незрошуваними землями.
Малоефективно використовуються і капітальні вкладення на надбання техніки для сільського господарства. Витрачені засоби на машини і обладнання в аграрному секторі не сприяли зростанню рівня механізації в таких трудомістких галузях, як овочівництво, кормовиробництво, молочне скотарство. В більшості господарств техніка, що придбавалася, для прибирання картоплі, кормових культур, доробки продукції простоює, тоді як багато видів продукції сільського господарства забираються вручну.
При цьому незадовільним залишається якість техніки, що поставляється. На ремонт тракторів в господарствах витрачається в 2—4 разу більше засобів, ніж на створення нових машин, а запасних частин використовується в 1,5— 1,7 разу більше, ніж на збирання нового трактора на заводі.
Ефективність капітальних вкладень знижується в умовах низького рівня спеціалізації і концентрації виробництва. В спеціалізованих господарствах ефективно використовується спеціальна техніка, виробничі приміщення, дороге обладнання. Тут, як правило, є широкі можливості для впровадження індустріальних технологій, комплексної механізації і автоматизації виробництва.
4. Основні спрямування інвестицій в сільському господарстві
У виробничій сфері інвестиційний процес повинен бути направлений передусім на розвиток виробничої інфраструктури. В цілях повного забезпечення потреб господарств в об'єктах ремонту і зберігання техніки, зберігання продукції, а також на будівництво доріг внутрішньогосподарчого призначення потрібні значні розміри капітальних вкладень.
На процес зниження інвестиційної активності в сільському господарстві в умовах переходу до ринкових відносин зробили вплив наступні причини:
1. загальна нестабільність економічної і політичної ситуації, невпевненість в доцільності довгострокових вкладень;
2. знецінення інвестиційних накопичень, у тому числі знецінення амортизаційних накопичень підприємств;
3. скорочення загального об'єму кредитних ресурсів в економіці країни;
4. висока потреба в короткострокових позиках у підприємств, що виявилися у важкому положенні в ринкових умовах;
5. відсутність стимулів і механізмів для інвестування в створенні виробництва в агропромисловому комплексі.
Одним з пріоритетних напрямів використання капітальних вкладень є перш за все подальше нарощування потужностей по переробці сільськогосподарської продукції безпосередньо в місцях її виробництва.
Структурна перебудова сільського господарства пред'являє вимоги до інвестиційної політики в області створення фермерських господарств, житлового будівництва і у зв'язку з цим розвитку невиробничої інфраструктури на селі.
В агропромисловому комплексі необхідно створити таку систему стимулів і пільг, яка забезпечувала б привабливість інвестицій, як безпосередньо в сільське господарство, так і в інші сфери АПК.
Для активізації інвестиційної діяльності потрібно ширше використовувати такі важелі, як:
1. стимулююче оподаткування;
2. безвідплатні дотації на створення крупних об'єктів інфраструктури і природоохорони;
3. фінансові стимули;
4. безпроцентні позики, що надаються інвестором;
5. пільгові режими виплати боргів і позик в банках; •* випуск облігацій для створення фінансових ресурсів по найважливіших напрямах інвестицій.
При цьому повинні здійснюватися принципи:
1-й принцип — послідовна децентралізація інвестиційного процесу на основі розвитку різноманітних форм власності;
2-й принцип — підвищення частки внутрішніх (власних) джерел накопичень підприємств для фінансування інвестиційних проектів;
3-й принцип — державна підтримка підприємств за рахунок централізованих інвестицій при зміні безповоротного бюджетного фінансування на конкурсне кредитування на зворотній і платній основі;
4-й принцип — розширення гарантії сумісного державно-комерційного фінансування інвестиційних проектів;
5-й принцип — збереження бюджетного фінансування переважно для соціально значущих об'єктів, що мають некомерційний (неприбутковий) характер із власними джерелами фінансування;
6-й принцип — розміщення обмежених централізованих капітальних вкладень і державне фінансування інвестиційних проектів виробничого призначення суворо відповідно до державних цільових програм.
5. Інвестиційна криза в АПК з 90-тих років
За економічним змістом ця криза — елемент та прямий результат системно-фінансової кризи аграрно-промислової сфери. Основні його складові: