Тому в своїх запереченнях відповідач повинен доводити неправомірність виникнення процесу в зв'язку з тим, що позов пред'явлено організацією, яка не є юридичною особою. Цивільна процесуальна дієздатність громадян визначається або віком, або станом здоров'я. За віковою ознакою доказ недієздатності позивача особливих труднощів не являє. Щодо недієздатності осіб за станом здоров'я (слабоумкість або важке психічне захворювання), то тут вже відповідач обмежений у засобах доказу цього стану позивача.
Відомо, що особа може бути визнана недієздатною лише за рішенням суду. Тому єдиним засобом доказу недієздатності позивача може бути лише судове рішення, яке вступило в законну силу. Відсутність дієздатності у позивача може спричинитися до різних наслідків (ст. 136 ЦПК ), припинення судочинства (ст. 221 ЦПК ), залишення позову без розгляду (ст. 229 ЦПК ). Однак, незалежно від можливих наслідків при відсутності у позивача процесуальної дієздатності, заперечення відповідача спрямовані на досягнення загальної (для нього головної) мети — доказу неправомірності виниклого процесу нині з даної конкретної справи.
Е. Процесуальні заперечення відповідача проти виниклої цивільної справи можуть стосуватися випадків пред'явлення позову особою, яка не має повноважень на ведення справи.
Вказане у законі поняття, “відсутність повноважень на порушення справи” слід розуміти у двох значеннях. Передусім, маються на увазі випадки, коли цивільна справа порушується представником сторони, який повноважень на ведення
справи не має. Під час прийняття позовної заяви від представника позивача суддя зобов'язаний перевірити у нього наявність повноважень. Якщо таких повноважень немає, суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви. Процесуальні заперечення відповідача проти пред'явленого до нього позову представником позивача без повноважень і спрямовані на те, щоб довести неправомірність виниклої цивільної справи.
Громадянин Дідик О.О звернувся до суду з позовом до Мариняк А.О. в інтересах своєї сестри Кос О.А. про відібрання майна, яке їй нале жить. У судовому засіданні з'ясувалося, що у позивача не було повноважень на ведення справи своєї сестри. За запереченням відповідача суд цілком правильно визнав виникнення процесу неправомірним і залишив позов без розгляду.
Важливо звернути увагу на те, що відсутність повноважень на ведення справи закон зв'язку з моментом пред'явлення позову. Отже, якщо позивач сам пред'явив позов, але представник, що з'явився у судове засідання, не матиме належних повноважень, він просто не буде допущеним судом до участі в справі. На прохання позивача суд може відкласти слухання справи, запропонувавшії представнику оформити свої повноваження.
Порушення цього правила спричиняється іноді до порушення державних інтересів. Київський районний відділ соціального забезпечення пред'явив позов до громадянина Ш. про стягнення незаконно одержаної пенсії." У судовому засіданні з'ясувалося, що представник відділу соціального забезпечення не має повноважень на ведення справи.
Суд залишив позов без розгляду[53]. З формальної точки зору заперечення відповідача досягли своєї мети. Однак суду необхідно було з урахуванням інтересів держави відкласти слухання справи, запропонувавши представнику позивача належним чином оформити свої повноваження.
Поняття “пред'явлення позову особою, яка не має повноважень” застосовується тоді, коли особа (організація або окремий громадянин) пред'являють позов на захист інтересів інших осіб з порушенням вимог закону (ст. 5 ЦПК ).
Відомо, що організації і окремі громадяни можуть пред'являти позови в інтересах інших осіб лише у випадках прямо вказаних у законі (ст. 121 ЦПК). Цивільне процесуальне законодавство ці питання не регулює. Відповідь наних ми знаходимо у нормах матеріального права. Так, наприклад, державні і громадські організації можуть в інтересах дітей порушувати справу про позбавлення батьківських прав (ст. 71 Кодекс про шлюб і сім'ю), окремі громадяни можуть бути ініціаторами справ про визнання усиновлення недійсними (ст. 121 Кодекс про шлюб і сім'ю) державні, громадські організації, окремі громадяни можуть порушувати справи про скасування усиновлення (ст. 125 Кодекс про шлюб і сім'ю ).
Таким чином, процесуальні заперечення відповідача зводяться до чого, щоб в одному випадку зіслатися на відсутність повноважень судового представника (або їхнє неналежне оформлення), а в другому випадку — вказати на відсутність правової норми, яка припускає пред'явлення позову особою в чужих інтересах.
Природно, що в питаннях судового представництва ми маємо на увазі лише добровільне (статутне) представництво. Ці питання не виникають при законному представництві, бо для законного представництва ніяких повноважень не потрібно[54].
5. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ЗАПЕРЕЧЕННЯ ВІДПОВІДАЧА З ОКРЕМИХ ПИТАНЬ.
Процесуальні заперечення відповідача визначаються тими широкими гарантіями, якими закон забезпечує його для захисту проти пред'явленого до нього позову.
Не заперечуючи вже проти виниклого процесу (як це було раніше) відповідач може користуватись окремими процесуальними правами, забезпечувати собі реальну можливість захисту проти позову. Встановлені законом процесуальні права захисту проти позову, їх реалізація повинні поєднуватися з активністю суду, який має вживати всіх заходів до того, щоб у відповідності з принципом рівності відповідач не був поставлений у гірше становище, ніж позивач.
Цивільне процесуальне законодавство (ст. 143 ЦПК) покладає на суддю обов'язок викликати відповідача на бесіду лише в необхідних випадках Таким чином, суддя сам повинен визначити так необхідність, виходячи з актуальності і складності справи.
Під час бесіди з відповідачем суддя повинен роз'яснити його процесуальні права, допомогти йому виробити заперечення проти пред'явленого позову. Суддя зобов'язаний також проявити активність у захисту прав та інтересів відповідача, сприяти правильному поєднанню тих прав з інтересами суспільства в цілому[55]. У судовій практиці провадиться чіткий напрямок в тому, що виклик відповідача слід визнати необхідним у тих випадках, коли із змісту позовної заяви вже видно можливі заперечення відповідача з істотних питань позову. Виклик відповідача на бесіду може за певних умов привести до ліквідації між сторонами цивільно-правового спору шляхом укладання мирової угоди. У процесуальній літературі висловлювалися практично важливі рекомендації з приводу викликуа відповідача у найбільш складних цивільних справах. Вказувалося, що, наприклад, у справах про встановлення батьківства виклик відповідача на бесіду є обов'язковим. Оскільки відповідач не подав добровільної заяви у РАГС про те, що він є батьком дитини, то, мабуть, він заперечує проти позову, і з'ясування його заперечень дасть можливість суду правильно побудувати і забезпечити доказову діяльність у справі[56].
Отже, правильно організована і проведена бесіда з відповідачем створить останньому реальну можливість захисту проти пред’явленого позову.
Важливе значення для процесуальних заперечень відповідача проти позову має питання про процесуальну співучасть на відповідній стороні. Іноді для відповідача не байдуже залучення на його бік співвідповідачів, про що він має право заявити клопотання перед судом. У необхідних випадках суд зобов'язаний ці клопотання задовольнити.
Леушкін А. Д. пред'явив позов до свого сина і невістки про стягнення 2760 крб., мотивуючи тим, що він виконував для відповідачів роботу по спорудженню будинку. У судовому засіданні позивач підтримував позовну вимогу лише до сина. Леушкін В. А. (син) позов визнав повністю.
Наглядова інстанція, скасовуючи судову постанову, вказала, що суд зобов'язаний був з'ясувати причину відмови позивача від залучення як відповідачки Леушкіної і перевірити, чи не порушує ця відмова позивача її права і інтересу, який охороняється законом. Як згодом з'ясувалося, згода Леушкіна А. Д. із своїм сином була фіктивною, а позов був пред'явлений з метою зменшення частки відповідачки у спільному майні3.
На цьому прикладі видно, що незалучення до справи особи як співвідповідача, може істотно порушити його інтереси. На захист свого права відповідач і заявляє заперечення. Заперечення відповідача за позовом можуть полягати також у тому, що він наполягає на залученні на його боці співвідповідачів, заінтересованих в результаті справи.
Так, велике значення для відповідача має це правило за позовами про виселення в порядку ст. 62 ЦК України. Якщо відповідач підлягає виселенню з наданням іншого жилого приміщення, право на нову житлову площу мають всі члени його сім'ї. Тому вони повинні бути для захисту своїх справ залучені у справі як співвідповідачі.
Процесуальні заперечення відповідача можуть проявлятися у вимогах про залучення на його стороні третьої особи, що не заявляє самостійної вимоги. Так, згідно з ст. 238 ЦК при пред'явленні до покупця позову про відібрання купленої ним речі, покупець (відповідач у справі) для захисту в майбутньому від позову в порядку зворотньої вимоги може просити суд про залучення на його боці продавця як третьої особи, що не заявляє самостійних позовних вимог (ст. 108 ЦПК). Незалучення продавця третьою особою у справі може мати невигідні наслідки для покупця (відповідача). Істотніми слід визнати заперечення відповідача за позовом при судових дорученнях по збиранню доказів (ст. 33 ЦПК). Порушення прав відповідача зводяться тут до того, що при порушенні правил територіальної підсудності позивачем, суди замість виправлення цієї помилки опитують відповідача шляхом судових доручень, істотно зачіпаючи при цьому його права.