Природно, не буде зустрічним позовом позов відповідача до позивача, які розглядаються тим самим і судом, у той же день, але в іншому процесі. Якщо зустрічний позов розглядати як засіб захисту проти первісного позову, він повинен бути з ним у певному зв'язку, тобто неприпустимо, щоб з даної справи суд розглядав незв'язані між собою вимоги. Це зробить неможливим винесення по справі законного та обгрунтованого судового рішення.
Таким чином, зустрічний позов ми розглядаємо передусім як засіб захисту проти первісного позову (з матеріально-правовими і процесуальними ознаками), а також незалежно від цього захисту, якщо у відповідача є самостійні вимоги до позивача вимоги, міцно пов'язані з пред'явленим позовом. Слід відзначити, що не всі процесуалісти розглядають зустрічний позов як засіб захисту від первісного позову, роблячи наголос на самостійний характер вимог відповідача до позивача[79].
Заперечення або применшення значення ознак засобів захисту у зустрічному позові утруднює з'ясування його справжньої правової природи, його значення для захисту прав відповідача.
Якщо ми розглядаємо зустрічний позов як засіб захисту відповідача, виникає питання про його відмінність від заперечення проти позову. Зустрічний позов і заперечення проти позову об'єднує їх процесуальна цілеспрямованісгь.[80]
Судовій практиці відомі випадки, коли відповідач, захищаючись проти позову, ту ж саму незгоду з вимогами позивача процесуальне заявляє або у вигляді заперечень, або у вигляді зустрічного позову. Це, зокрема, зустрічається за позовами про стягнення алиментів на утримання дітей . В одному випадку відповідач оспорює своє батьківство за допомогою заперечень, добиваючись рішення про відмову позивачу в позові, в другому — пред’являє зустрічний позов про визнання недійсним запису його батьком дитини.
У житлових правовідносинах за позовами про виселення від- повідачі відстюють своє право на житлову площу або шляхом заперечень або шляхом пред'явлення зустрічного позову.
У процесуальній літературі немає єдиної думки про співвідношення заперечень проти позову3 зустрічним позовом. Одні автори вважають, що процесуальне здійснення права можливе не лише шляхом пред'явлення зустрічного позову, а й шляхом заперечення, яке протиставляється первісному позову.
На мою думку, відповідач не може скористатися запереченням проти позову, якщо його право потребує судового підтвердження. В даному випадку обов'язково має бути пред'явлено зустрічний позов[81].
Слід визнати більш переконливою другу точку зору. Якщо відповідач не тільки заперечує проти позову, а й заявляє самостійну вимогу до позивача, ці вимоги для судового підтвердження мають бути висловлені лише в формі зустрічного позову.
Вказані міркування підтверджуються і практичними. Без пред'явлення зустрічного позову суд не вправі присуджувати первісного позивача до цілком певних дій по відношенню до відповідача, а може лише відмовити первісному позивача в позові. Не можна не звернути уваги і на те, що при запереченні проти позову позивач прагне (і повинен) довести правомірність своїх вимог. При пред'явленні ж зустрічного позову він має захищатися проти заявленої вимоги. Якщо ми не враховуватимемо наслідків заперечення проти позову (відмова позивачу в позові) і зустрічного позову (присудження позивача до цілком певних дія) ми зазда легідь ставитимемо позивача у явно невигідне для нього процесуальне становище. Щоправда, до деякої міри можна б погодитися з думкою, яка критикується, коли б автори робити обмовку про те, що заперечення проти позову може виключити пред’явлення зустрічного позову, якщо вимога відповідача буде не про присудження або перетворення, а лише про визнання.
Погоджуючись з думкою про те, що як заперечення проти позову, так і зустрічний позов спрямовані проти позов) первісного, слід все ж провадити між цими засобами захисту у прав відповідача певні відмінності. При запереченні проти позову найвигідніші наслідки для позивача можуть полягати лише у відмові йому в позові. Присуджувати з нього якихось дія на користь відповідача суд не вправі. При зустрічному ж позові відповідача не задовольняє лише відмова в позові позивачу. У нього є своя самостійна вимога, підтвердження якої він і добивається у суду. На таких позиціях стоїть і судова практика.
Якщо ж зустрічний позов відповідачем не пред'явлений, позивач ніколи не може бути поставлений у гірше становище порівняно з тим, в якому він знаходився до виникнення процесу. Ця жвідмінність зустрічного позову від заперечень виявляється і у справах, де розв'язання спору відбувається шляхом зарахування. Якщо сума зустрічної вимоги не перевищує суми вимог за основним позовом, зарахування може бути проведено і шляхом заперечення проти позову. Якщо ж вимоги відповідач перевищують вимоги позивача, зарахування можливе лише при пред'явленні зустрічного позову.
Зустрічний позов відрізняється від заперечень проти позову своєю самостійністю.
Заперечення проти позову цілком залежить від долі первісного позову, рух якого залежні від розсуду позивача, суду. Так, наприклад, при відмові від позову, при зупиненні, припиненні судочинства по справі заперечення відповідача втрачає своє значення, бо воно вже цілком залежить від процесуальних результатів розгляду первісного позову. Якщо відповідач свою вимогу висловлює у вигляді заперечення добиваючись відмови у позові, суд може відмовити позивачу в позові на інших підставах, не вирішуючи питання з урахуванням заперечення відповідача. Свої заперечення в цих випадках відповідач може заявити у суд шляхом самостійного позову. Якщо ж вимога відповідача виражена у вигляді зустрічного позову, суд зобов'язаний винести по ньому рішення незалежно від долі позову первісного.
При відмові позивача від позову, зупиненні або закритті судочинства по справі суд може лише виділити вимогу по зустрічному позову в окреме судочинство.
Нарешті, зустрічний, позов відрізняється від заперечення проти позову формою і часом його пред'явлення. Заперечення проти позову може бути заявлено у. письмовій та усній формі у будь-якій стадії процесу до ухвали судом рішення по справі. Зустрічний же позов може бути пред'явлений у певний час (ст. І40 ЦПК ) за загальними правилами пред'явлення позову (ст. 137 ЦПК ).
Розглянувши найпринциповіші відмінності між запереченням і зустрічним позовом, необхідно ще раз підкреслити, що коли вимога відповідача формулюється у вигляді визнання за ним певного права {позов-про визнання), захист відповідача проти позову може здійснюватися як у формі заперечення проти позову, так і у формі зустрічного позову.
Вибір цієї альтернативної форми захисту залежить від тієї процесуальної мети, яку переслідує відповідач.
Для прийняття зустрічного позову з метою спільного розгляду його з первісним необхідні певні умови. Ст. 141 ЦПК встановлює, що зустрічний позов може бути прийнятий до спільного розгляду, коли обидва позови взаємно пов'язані і спільний їх розгляд є доцільний. Тут же розкривається поняття взаємного зв'язку обох позовів. Позови вважаються взаємно зв'язаними, якщо обидва вони випливають з одного правовідношення або вимоги по них здатні до зарахування. Взаємний зв'язок первісного і зустрічного позову може виявлятися в тому, що зустрічка вимога виключає вимогу первісну. Після визнання шлюбу недійсним між Серкіним і Сальниковою, остання залишила Серкіну дитину і поїхала до іншого міста. Через три роки вона повернулася і стала вимагати передачі їй дитини на виховання. Серкін звернувся до суду з позовом про те, щоб дитина залишилася у нього. Сальникова пред'явила зустрічний позов про відібрання дитини. Суд, розглянувши справу, позовну вимогу позивача задовольнив, а в задоволенні зустрічного позову відмовив.
У даному випадку відповідачка просила визнати за нею наявність певних прав, що мало спричинитися до відмов в позові первісному.
Отже, в цьому випадку відповідач переслідує мету не тільки відмови позивачу в позові, а й присудження позивача до цілком певних дій.
У спорах, які випливають із житлових правовідносин, подібні випадки зустрічаються тоді, коли позивач вимагає виселення відповідача , через неможливість спільного проживання, а відповідач у зустрічному позову вимагає виселення позивача як такого, що не має права на житлову площу.
І тут ми бачимо , що задоволеная зустрічною позову спричиняється до відмови в задоволенні позову первісного. Взаємна пов’язаність обох позовів позовів може полягати і в тому, що зустрічний позов спрямований на підрив підстав первісного позову.
Федотова пред'явила до Григор'євої позов про повернення майна, яке залишилося після смерті батька. На підтвердження своїх позовних вимог Федотова представила свідоцтво про правона спадщину. Григор'єва пред'явила зустрічний позов про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним. Судом був задоволений зустрічний позов, в задоволенні первісного було відмовлено.
У даному прикладі первісний позов був заснований на праві спадкоємства. Визнання ж цього свідоцтва недійсним не тільки викликало відмову у задоволенні первісного позову, а призвело до заперечення всіх прав, заснованих на свідоцтві про право на спадщину і виключило повністю всі майбутні домагання на цій же підставі. Взаємний зв'язок первісного і зустрічного позову може виявлятися в тому, що обидва випливають з однієї підстави. Припущення спільного розгляду обох позовів тут пояснюється тим, що взаємний зв'язок підкреслює однорідність обставин виникнення взаємних матеріально-правових вимог між позивачем і відповідачем. У даному випадку для спільного розгляду обох позовів були однакові юридичні факти.