Право відповідача в захист свого права чи охоронюваного законом інтереса запезпечує відповідачу здіснити функції захисту захисту проти позову, яка протистоїть функції підтримки позову, що здійснюється позивачем. Право відповідача на захисні дії проти позову в цивільному судовому провадженні необхідно вирівняти з правом услякої зацікавленої особи з встановленням порядку в суді за захистом порушеного чи оспорюваного права чи охороняючого судом інтересу. Проводячи опитування серед відповідачів – лише 53% респондерам було роз’яснено їх процесуальні права і обов’язки. Не в повній мірі використовують суди можливість письмового роз’яснення відповідача, хоча воно являється одним з доказів по справі. Необхідно передбачити надання відповідачем письмової відповіді по особливо важким справам.
Ефективність захисної діяльності в цивільному судовому провадженні залежить від забезпеченні відповідачу рівності в процесі, якщо справа буда порушена за позовом прокурора.
Порушення цивільних справ по заяві прокурора і інших осіб, тобто осіб, як правило, що мають спеціальні знання, досвідом ведення судових справ і авторитетом державних органів- утруднює для відповідача захист проти позову. По таким справам бажана участь представника із числа колегії адвоката. Задача адвоката, як представника відповідача, буде залючатись в тому, щоб використати всі передбачені законом засоби захисту відповідача.
Захисні дії відповідача в суді першої інстанції – це його діяльність з використанням наданих можливостей законом процесуальних засобів, направлені на повне чи часткове відведення судом заявлених вимог чи на закінчення процесу без винесення рішення. Захисні дії відповідача проти позову базуються на багаточисельних повноваженнях. До числа яких відносяться: право заявляти матеріально-правові чи процесуальні заперечення, пред’являти зустрічний позов направлений на руйнування основи первісного позову, наводити докази і вчиняти інші процесуальні дії, щоб преконати суд в необгрунтованості позову.
Процесуальними засобами захисту відповідача в цивільному процесі являється: матеріально-правові заперечення, зустрічний позов, заявлення клопотання відповідачем.
Матеріально-правові заперечення являє собою заява відповідача про повне чи часткове невизнання позову і необхідності відхилення позову судом. Підставою матеріально-правових заперечень являє собою все те, на чому будується твердження відповідача про необгрутованість позову (юридичну, доказові факти, норми права.)
По характеру захисної діяльності відповідача в цивільному процесі заперечення діляться на “активні”і “пасивні” (заперечення). Виділення заперечення як різновидності матеріально-правових заперечень обумовлене потребою розрізняти в теорії і на практиці дії відповідача проти позову, підстав висунутих фактів (юридичних чи доказових), які він зобов’язується доказувати, та захист, не пов’язаний з таким обов’язком..
В залежності від характеру доказової діяльності відповідача, оспорюючого позов, в склад “активних” матеріально-правових запречень, заперечуючий позов доказами:
1. Юридична необгрунтованість позову;
2. Фактична необгрунтованість, яка в свою чергу включає :
· посилку відповідача на правопоглинаючі факти і їх доказування;
· заперечення фактів, які були вказані позивачем, доказуванням нових обставин, чи заперечень доказів позивача.
По поставленій цілі “активні” заперечення діляться на заперечуючі позов і направлені за залік вимог сторін. Заперечення, направлені на залік, відповідач пред’являє зустрічний позов, не перевищує по розміру первісного позову і намагається обгрунтувати його фактами і посилками на закон. Ціллю такого заперечення являється в кінцевому рахунку, залік що проводиться в результаті задоволення позову і зустрічних вимог відповідача, пред’явлених заперечень. Залік можливий тільки при задоволені одночасно і позову і зустрічної вимоги. Якщо ж заперечення направлене на залік, буде визнаним обгрунтованим, а позов – відхилений, суд не може задовольнити вимоги відповідача так як не був пред’явлений позов. В цьому і полягає недолік запереченя, направленого до заліку. Підстави матеріально-правових заперечень знаходяться в прямій залежності від того, що оспорює відповідач. Юридичне обгрунтування позову може оспорюватись відповідачем на тій підставі, що позивачем не врахований нормативний акт, регулюючий спірні правовідносини сторін, або що позивачем помилково була тлумачена правова норма, або що відсутній закон, що регулює спірні відносини сторін, чи що закінчився строк дії нормативного акту. Оспорюючи фактичну обгрунтованість позову що полягати у запереченні відповідачем фактів виникнення, зміни чи припинення правовідносин, чи в доказуючих фактах виконання обов’язків або заперечення виникнення цивільно-правових обов’язків. Матеріально-правові заперечення можуть бути використані відповідачем і для відхилення судом вимог внаслідок звернення з позовом неналежного позивача(ст.105 ЦПК)
Проаналізувавши викладені в літературі погляди на поняття зустрічного позову, можна прийти до висновку, що під зустрічним позовом необхідно розуміти звернення до юрисдикційного органу -є вимога відповідача про захист його суб’єктивного матеріального права або охороняючого законом інтересу, що підлягає спільному розгляду з первісним позовом.
Виходячи із позицій відповідача в цивільному процесі розрізняються:
· зустрічні позови, що направлені на заперечення первісного позову;
· зустрічні позови, не переслідуючі такої цілі
На основі аналізу зустрічних позовів, можна зробити висновок, що засобом захисту відповідача проти позову являється зустрічний позов відповідача, задоволення якого повністю чи в частині задовільняє первісний позов. На прикладах із судової практики, можна переконатись що руйнівницька дія зустрічного позову виражається в тому, що заперечується фактична обгрунтованість первісного позову; заперечуються факти виникнення, зміни чи припинення правовідносин, чи доказова приналежність відповідачу спірного права.
Предметом зустрічного позову, пред’явленого у відповідності з ст.141 ЦПК, являється відхилення первісного позову рішенням суду і один із інших способів витребуваного позивачем захисту (наприклад, відхилення позову про виселення з визнанням права відповідача на спірну жилу площу). Підставами зустрічного позову можуть слугувати юридичні факти, що підривають підстави первісного позову і норми права.
Зустрічними позовами не передбачені цілі захисту проти первісного позову і слугують:
· зустрічні вимоги відповідача направлені на залік вимог;
· зустрічна вимога, заявлена для більш швидкого і правильного розгляду спорів
Зустрічний позов направлений на залік, не підриває основу первісного позову, хоча відповідач може, обгрунтовуючи свою позовну вимогу, оспорити первісний позов на основі його фактичної та правової необгрунтованості. Зустрічний позов, заявлений для більш швидкого та правильного розгляду справи відповідач здійснює самостійні вимоги, хоча і пов’язані з вимогами позивача, від нього не залежні. Пред’являючи зустрічні позови, не переслідуючи мети заперечення первісного позову, відповідач може одночасно захищатись проти позову матеріально-правовими запереченнями.
Зустрічні позови пред’являються в письмовій формі. Спільний розгляд первісного та зустрічного позовів обумовлено ухвалою судді про об’єднання в одне. Хотів би внести пропозицію, щоб розширити ст.141 ЦПК з тим , шоб у всіх частинах судового рішення був матеріал, що відноситься до первісного позову.
В залежності від поставлених цілей можна розрізняти:
· заперчення направлені на припинення провадженя по справі;
· заперечення, якими заперечується те, що стверджує інша сторона, третя особа чи інші учасники, що беруть участь у справі.
Процесуальним засобом, що може слугувати меті створення умов для захисної діяльності проти позову являється відвід судді, прокурора, інших учасників процесу. Заявляючи відвід відповідач прагне замінити іншою незацівленої особою у вирішенні справи.
Мета створення умов для ведення справ може слугувати клопотанням відповідача (призупиненні провадження по справі, або відкласти судовий розгляд). В свою чергу оспорюється процесуальний відвід чи клопотання, заявлене іншою особою, що бере участь у справі, відповідач вправі заперечувати.
Безперечно, що моя дипломна робота не претендує на вичерпне висвітлення такого об’ємного та цікавого питання, щодо зайняття стратегічної лінії, яку займає відповідач у цивільному процесі, проте автор цієї роботи має надію, що дана праця внесла хоч деяку ясність і чіткість, щодо зайняття даної позиції відповідачем. Хотів би звернути увагу, що дана тема буде актуальною завжди, так як практика довела , що ідеально суспільства не існує, а значить будуть виникати суперечності, а при виникненні суперечності завжди є дві сторони в тому числі і особа, яка буде відповідати за свої поступки
Література
1. Аносова С.Д. “Замена ненадлежащей стороны в советском гражданском процесе”Москва 1960г.
2. Алексеев С.С. “Общая теория права” москва 1982г.
3. Авдеенко Н.И. “Иск и его виды в советском гражданско-процесуальном праве” Ленинград 1951г
4. Авдеенко Н.М. “Иск и его виды в советском гражданском процесуальном праве” Автореферат. Львов’51
5. Бутнев В.С. «Спор о праве- организационного-охранительные правоотношение и проблема защиты субъективеных прав в советском процесуальном гражданском праве» Ярославль 1981г.
6. Братусь С.Н. “Субъекты гражданского права” Москва 1950г
7. Васильева Г.Д. “Защита ответчика против иска в гражданском судопроизводстве ”Томс .1980г
8. Васильченко “Процесуальное положения ответчика в гражданском судопроизводстве” Харьков 1979г