Потрапивши в атмосферу частих переворотів, інтриг, доносів, підступів і лукавства серед російської вищої світської та церковної верхівки, Феофан Прокопович прикладом власного життя нерідко заперечував ним-таки обгрунтовані істини про високе покликання людини, яка, як вінець творіння природи, має жити порядно й чесно. Він, ясна річ, не був позбавлений вад тогочасного суспільства, а часом був і виразником його непривабливих сторін, борючись із своїми супротивниками й догоджаючи черговому монархові, аби не втратити свого високого становища в державі. Але попри це Феофан Прокопович залишився в історії України і Росії як один найбільших письменників, вчених, церковних і політичних діячів початку XVIII століття.