Треба вчити батьків і майбутніх батьків любити й вміти пильно стежити за тим, щоб не порушувалися гармонія цих дуже важливих речей. Паралельно з вихованням батьків іде етична освіта дітей, підлітків, юнаків і дівчат, яка за суттю й метою своєю підготовкою до майбутнього батьківства й материнства.
Вважають винятково важливим, щоб у школі панував культ матері. Звичайно, для гармонійного виховання важливий спільний вплив на дитину батька й матері як духовного співдружб, товариства. Любов і дружба, взаємна підтримка батька й матері є для дитини наочним прикладом, що вводить її в світ складних людських відносин. Батько і мати взаємно доповнюють одне одного; дитина по-справжньому бачить батька, якщо в нього хороша дружба з матір’ю... Та все ж перші джерела, перші найтонші корінці морального розвитку дитини – в розумі, почуттях, душевних поривах матері. Людина в своєму моральному розвиткові стає такою, яка в неї тами, точніше, яка гармонія любові й волі в її духовному світі. Мудрість материнської любові полягає в тому, як, образно кажучи, воля управляє любов’ю і справжня любов одухотворює головний благородний стимул волі – почуття відповідальності за майбутнє людини.
Утвердження культури матері в духовному житті дітей – культу. в якому повага пройнята глибоким розумінням і розуміння надихає повагу, пошану, любов, благоговіння, - вимагає від педагога мудро й піднесено говорити з дітьми про високу материнську місію. Чутливим і співчутливим, здатним по-справжньому любити і жаліти матір і батька може лише те дитя, яке знає не тільки радість. Дитина повинна знати, що таке важко. Якщо вона не знатиме, що таке материнський біль, вона може ввійти в життя легковажною, байдужою людиною. Громадянин, трудівник, мужній і несхитний воїн, готовий покласти голову за свою віру й свої переконання, починається із самовідданої, безкорисливої любові до матері. Без матері – найдорожчої в світі людини – світа має здатись людині убогим і порожнім. Треба вбачати важливу виховну місію в тому, щоб дитина уміла жаліти, оберігати серце матері, бо воно невичерпно щедре й нескінченне в своїй любові.
4.3. Бережіть людську любов
Умійте берегти й шанувати, звеличувати й удосконалювати людську любов – найтонше й найпримхливіше, найтендітніше й найміцніше, найкрихкіше й наймогутніше, наймудріше й най благородніше багатство людського духу.
Людська любов – вона є не тільки щастям, не тільки найчастішим джерелом радості й людських задоволень, вона веде до найприємнішого й найрадіснішого, але водночас і до найскладнішого і найважчого, найвідповідальнішого людського обов’язку – бо цей обов’язок довічний – до шлюбу. Людська любов – це не природний потяг і інстинкт, хоча й заснована вона на взаємному потязі протилежних статей і немислима без інстинктивного начала. Людська любов – це союз душі і тіла, розуму й ідеалу, щастя та обов’язку.
Найтонше й наймогутніше багатство людського духу – любов – діє на дитину, як музика, як чарівна краса, що полонить душу. Це багатство постійно настроює найчутливішу струну дитячого серця – чутливість до слова і до доброї волі, до ласки й сердечності. Той, чиє дитинство осяяне сонцем любові як невсипущої праці, що взаємно творить щастя, відрізняється винятковою чутливістю й сприйнятливістю до батьківського і материнського слова, до їхньої доброї волі, до повчань і напучень, порад і застережень.
Навчити дорожити життям – це той стовповий корінь моральної поведінки, від якого живляться віти чутливості, сердечності, турботи про людину. Якщо ви, мати, хочете бути своєму синові, своїй дочці найдорожчою в світі людиною, одухотворіть її прагненням творити радість, щастя для вас же. Ставлення до вінця краси людської – жінки – пізнається дитячим серцем з найтонших, найнепомітніших дрібниць. Щодня, коли в матері нелегкий, напружений робочий день, батько, приготувавши разом з дітьми вечерю, дістає свіжий рушник, і вішає його перед умивальником. Мам – найбільша трудівниця в цьому свіжому рушнику – велика повага до її праці, до краси материнської, до джерела життя.
Це і є виховання любові, виховання самого себе й дітей своєю поведінкою. Тільки там, де батько сам виховує себе, народжується дитяче самовиховання. Дитині хочеться бути хорошою лише тоді, коли вона бачить ідеальне і захоплюється ідеальним. Тут, у цій дуже тонкій сфері виховання моральні поняття формуються тільки на основі благородних людських почуттів. А почуття дітей народжуються почуттям батьків.
Вдумайтесь, батько й мати, в ці слова: що ми залишаємо в серцях своїх дітей – залишаємо своїми ділами й словами, вчинками й почуттями? Чим ми запам’ятовуємося нашим дітям, чим підносимо себе в їхніх очах? Є єдина могутня духовна сила, яку ні з чим не можна порівняти, здатна закарбувати в думах наш образ – образ справжньої людської краси. Це сила – велике багатство людського духу – любов. Творімо ж це багатство своїм життям. Є воно в наших батьківських серцях – є чим виховувати дітей [8, ст.160-167].
Батько й мати – найрідніші і найближчі кожному з нас. Від них ми одержуємо життя. Вони вчать нас людських правил, оживляють нам розум, вкладають в наші вуста добрі слова. Тому треба поважати своїх батька й неньку, тому, що вони нам дали це життя, тому що вони у нас єдині і більше таких немає на землі.
Якщо ми прагнемо виховувати у дитини повагу до людської особистості, пробудити свідомість морального обов’язку, ми самі маємо являти їй зразки всіх цих якостей. Якщо ж вона навколо себе і в особі батька і матері замість поваги до особистості бачить зневагу до неї, замість рівноправності, за якої поважається свобода кожного, - свавілля одних і принизливу покору інших, то це приведе до негативних виховних наслідків. Тільки та сім’я може благотворно впливати на моральний розвиток дитини, в основу життя якої покладений принцип “сімейного альтруїзму”. Цей принцип формує людину, яка бачить центр ваги існування у своїй власній особистості. Якщо сім’я відокремлена від інших людей і загальнолюдські інтереси в будь-якій формі не зачіпають її, то це у моральному відношенні згубно впливає на дитину.
Сім’я надзвичайно глибоке джерело для розвитку у дитини почуття радості, щастя, що є результатом виконання нею певної діяльності.
Розвиток моральної любові – це шлях од відчуття дитиною своєї спорідненості з батьками до такого ж відчуття стосовно життя навколишніх людей. Дитина, котра живе з родиною одним загальним життям, перенесе подібне ставлення на більш широкий суспільний загал. Вона прагнутиме вдосконалювати загальнолюдське життя і в цьому знаходитиме для себе вищу мету [3, ст.8].
1.
“Мати – берегиня роду”
Мета. Ознайомлення з народною творчістю, кращими творами літературного мистецтва, присвяченими материнству, сім’ї".
Інтер’єр. Рушники, квіти, столи, прикрашені вишитими серветками, на чільному місці портрет жінки з немовлям. У кімнаті також плакати з висловлюванням видатних людей про матір.
Вступне слово вчителя.
Мати... Це перше слово, яка з радісною усмішкою вимовляє дитина. Мама – це те слово, яке найчастіше повторює людина в хвилини страждання і горя. Матерів мільйони і кожна несе в собі любов. Жінки усіх рас – сестри одна одній. Вони особливо прекрасні, коли підносять дитину до грудей. Кожен скаже: “Найкраща мама – моя мама”, бо безмежна її ніжність. Хто б вона не була, де б не жила... Якби стільки доброти, скільки випромінює серце матері, випромінювалось би на всіх оточуючих, зло загинуло б. Саме їм, найріднішим, найдорожчим присвячуємо цей захід.
1-й учень.
Стежина до маминої хати в’ється через город. Усе тут до болю знайоме: он дбайливо висаджені кущики квасолі, а між ними поважно розплелося гарбузове гудиння, на видолинку буяє морква, сизію тугими голівками капуста, густими листочками пішли у ріст буряки, антенять стрілки кропу, тендітять покрапини маку-самосію, і немов сторожа, гордо вартують на окраїнах городу бур’яни.
2-й учень.
Усе довкола живе неньчиною присутністю. Ось і сапа залишена нею, одне – грабельки, певно, що тільки закінчила працю і пішла припорати хатнє господарство. Крізь причинене вікно доноситься тиха мелодія, яка, знаю, завше бентежила її чутливу душу.
У виконанні учнів звучить пісня “Про рушник” на сл. А.Малишка.
У цей час ведуча звертається до присутніх і називає прізвище тієї мами, яка напередодні цю пісню назвала улюбленою, а донька чи син підходить, цілує і дарує їй живі квіти.
3-й учень.
Колискова пісня. Скільки їх створив народний геній, цей особливий фольклорний жанр, позначений високим поетичним сприйняттям, глибиною мелодійного звучання, багатством образів! Лагідний материн наспів засівав дитячу душу любов’ю до людей, до природи, до всього живого. Під спів неньчиної пісні виростали поети і композитори, хлібороби й захисники рідної землі, філософи та мудреці...
Звучить колискова пісня у виконанні мами.
4-й учень.
Вслухаюся в поетичні образи колискових і уявляю немовлятко... Дрімота-сон ходить біля вікон, заглядає у шибки, а там, на воротях, стоїть кіт у червоних чоботях...
А над усіма образами – величний образ жінки-матері, ніжне серце якої переповнене безмежно любов’ю до дитини.