У підлітковому віці зростає роль праці в житті учнів, розширюється їхня участь у продуктивній трудовій діяльності і поза нею. Підлітки здатні вже до відносно тривалої систематичної праці, усвідомлюють її суспільне значення, прагнуть до її результативності. Суспільно корисна праця, результативність якої оцінюють дорослі, стає для них особливо привабливою. Характерним для підлітків є потяг до того виду праці, що виконують дорослі.
Підлітків приваблює така праця, в якій вони можуть виявити певну ініціативу і творчість, свою працьовитість, вступити в суспільні зв’язки з іншими людьми, домагатися кращих результатів, змагатися з іншими. Потреба в праці, любов до неї успішно формуються тоді, коли праця пов’язана з навчанням і водночас має суспільно корисний характер, усвідомлюваний учнями, коли школярі психологічно готові до неї, коли вони оволодівають трудовими уміннями і навичками, виявляють ініціативність і творчість, коли праця має колективний характер.
Дехто вважає, що найкращим засобом виховання молоді є фізична праця. В.О.Сухомлинський заперечує такий погляд, називає його примітивним, спрощеним уявленням про діяльність. Він пише так: “ По-перше, нерозумне “завантаження” може стати перевантаженням, що дуже шкідливо для організму підлітка, що розвивається. По-друге, фізична праця не має вирішального значення в духовному житті людини, тим більше, особистості, яка тільки-но формується, розвивається, якщо ця праця не є засобом загартування духовних сил. Більше того, якщо фізична праця забирає весь час і сили людини, її духовне життя стає убогим і безперспективним. Фізична праця позначається на моральному обличчі виховання, на його духовному розвитку лише за тих умов, коли вона входить органічною складовою частиною в його інтелектуальну та емоційну діяльність.” В.О.Сухомлинський правильно підкреслює, що праця підлітка стає глибоко виховною тоді, коли бона має багату духовну основу і дає йому почуття повноти, насиченості духовного життя. За такої умови підліток може виконати значно більшу за обсягом фізичну роботу, ніж звичайно.
У формуванні любові до праці й працьовитості важливе місце посідає мотивація трудових дій. Основним повинно бути ставлення до праці як до найпершої життєвої потреби, як до джерела радості і задоволення.
А.С.Макаренко у творі “Прапори на баштах” розповідає, як заохочував свого вихованця до праці вчитель Захаров. Бажаючи викликати у Ігоря Чернявіна свідоме ставлення і пошану до праці, вчитель підкреслював, що робота складна, що зачистити 160 ніжок до крісел за чотири години – це великий і важкий труд, який вимагає волі, терпіння, наполегливості, благородства душі. Захаров не приховував, що від роботи болітимуть руки і плечі, але замовлення треба обов’язково виконати.
Учні підліткового віку люблять працювати в колективі, зокрема разом з дорослими. Це дисциплінує підлітка, вчить витривалості, організованості, привчає контролювати себе за вимогами колективу, орієнтуватися на кращі зразки праці старших.
У трудовому вихованні підлітків слід обов’язково враховувати їх індивідуальні особливості. В.О. Сухомлинський завжди виходив з того, що людина неповторна і ця неповторність найбільше виявляється у підлітковому віці. Одна людина виявляє нахил до технічної творчості, інша - до–вирощування рослин, хтось віддає вільний час догляду за тваринами. Але за всіх цих умов праця приваблює підлітків тоді, коли вона не одноманітна, коли людина дійсно знаходить свою улюблену справу. Така праця, захоплюючи її спонукає до подолання труднощів, викликає старанність у виконанні справи, у доведенні її до кінця.
Індивідуальні відмінності проявляються і втому, що одні підлітки схильні переоцінювати свої якості і можливості, а інші – недооцінювати. Першим властива хвалькуватість, другим – скромність, вимогливість до себе.
У добре організованій і керованій праці підлітків зміцнюється і психологічна готовність до неї, випробовуються сили, здібності, відбувається професійне самовизначення. Підлітки мають нагоду аналізувати свої досягнення та труднощі, з’ясовувати причини. Старші підлітки схильні оцінювати свої особисті якості з погляду вимог, які ставить до людини та чи інша професія.
Праця підлітків потребує особливої уваги сім’ї і школи. Поєднання розумової праці з фізичною – необхідна умова всебічного розвитку людини.
2.3. Взаємозв’язок школи та сім’ї в профорієнтації старшокласників
Школа, сім’я і суспільство формують дитину як майбутнього активного члена суспільства. Більш того, особистість дитини формується під впливом суспільних відносин, безпосередньо в яких проходить його життя і діяльність. На рівень трудової підготовки дітей значний вплив мають умови сімейного виховання.
Проблемі трудового виховання дітей в сім’ї багато уваги приділяв видатний педагог А. С. Макаренко. В статті “Виховання в труді” він детально аналізує зміст і значення трудового виховання в сем’ї: “Перше, про що мають пам’ятати батьки, це наступне. Ваша дитина буде членом трудового колективу, отже її значення в цьому суспільстві буде залежати від того, наскільки він буде здатний приймати участь в суспільній праці, наскільки вона буде підготована до цього. А від цього буде залежати і її благоустрій, і матеріальний рівень її життя”.
В рамках сім’ї неможливо дати дитині таке трудове виховання, яке зазвичай називають кваліфікацією. Кваліфікацію молоді люди отримують на заводі, в школі, в вищих навчальних закладах, на курсах. Але батьки не повинні думати, що сімейне виховання ніяк не впливає на отримання кваліфікації. Навпаки, саме сімейне виховання має головне значення для майбутньої кваліфікації людини. А. С. Макаренко писав: “Та дитина, яка отримала в сім’ї правильне трудове виховання, в подальшому, з більшим успіхом буде набувати кваліфікаційної підготовки”.
Ідеї, виражені видатним педагогом, актуальні і в на сьогодні. Трудове виховання в сім’ї має починатися в ранньому віці і носити ігровий характер. З віком трудові доручення повинні ускладнюватись і відокремлюватись від гри. Однак не можна завантажувати дитину великою кількістю роботи. Праця дітей має бути посильною. Систематично, терпляче, враховуючи вікові та індивідуальні особливості дитини, батьки мають привчати її як до фізичної, так і до розумової праці.
Часто трапляється, що задоволеність батьків своєю професією може стати достатнім стимулом для дітей для бажання ознайомитись з нею, а в подальшому і обрати її. Тому батьки повинні частіше розповідати дітям про свою роботу і її суспільне значення. Водночас неприпустимо, щоб батьки зловживали своїми суб’єктивними ставленнями до деяких професій і передавали його дітям. Тобто батьки покликані допомогти дітям краще розібратися в їх схильностях і можливостях і визначити їх професійний і життєвий шлях.
Важливою ланкою в системі профорієнтації учнів є робота школи з батьками. Практика показує, що батьки зазвичай приймають активну участь в визначенні життєвих і професійних планів своїх дітей. Разом з тим питанням вибору професії і визначення шляхів отримання освіти являють складну задачу як для самих учнів, так і для їх батьків. Поради останніх часто не відповідають реальним потребам різноманітних областей народного господарства в кадрах. Не зажди батьки знають і об’єктивно оцінюють інтереси і здібності дітей. Бажання батьків і професійні наміри школярів в багатьох випадках не співпадають. Все це викликає необхідність організації спеціальної роботи з батьками, спрямованої на надання допомоги сім’ї в підготовці дітей до праці і вибору професії. При проведенні профорієнтаційної роботи постає питання про престижність професій серед самих батьків, які часто набувають другорядних значень. В задачі сім’ї також входить попередження випадкового вибору професії підлітком, коли професія вибирається без врахування особливостей і здібностей дитини. Як відомо, в випадковому виборі професії в значній мірі закладені причини текучості кадрів на виробництвах через незадоволеність людини своєю професією і роботою.
Таким чином, участь сім’ї, як соціального і виховного інституту, підкреслює подвійність профорієнтації – як проблеми суспільної і педагогічної.
ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА. ДОСЛІДЖЕННЯ ВПЛИВУ СІМ’Ї НА ТРУДОВЕ ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ НА РІЗНИХ ВІКОВИХ ЕТАПАХ.
Звичайно, в школі приділяється увага трудовому вихованню. Воно здійснюється і в процесі вивчення основ наук та трудового навчання, в організації різноманітної позакласної діяльності та суспільно-корисної праці учнів з врахуванням їх вікових та індивідуальних особливостей. Але трудове виховання, як і будь-яке інше, розпочинається в сім’ї. Вже в ранньому дошкільному віці дитина має певні трудові доручення. В більшості випадків вона виконує їх з радістю – прагне допомогти дорослим, все робити, як вони. Те, що робить маля, ще важко назвати допомогою, але ставлення батьків до дитячої праці має спонукати, заохочувати дитину до діяльності. Дитина дорослішає, і знову ж таки батьки, можливо з допомогою вчителів, привчають дитину до розумової праці, допомагають визначитись у профорієнтації.
З метою дослідити методи трудового виховання дітей в сім’ї я провела анкетування батьків, чиї діти навчаються у 6 та 11 класах. Для дослідження я вибрала саме ці класи, оскільки, перебуваючи на практиці, я викладала і в 6, і в 11 класах, добре знала цих учнів; а з бесіди з класними керівниками дізналася про умови виховання цих дітей в сім’ї.
Отже, з бесід з батьками та вчителями, а також з результатів анкетування батьків, я зробила висновок, що мета і методи трудового виховання учнів дуже різноманітні.
Більшість прагнуть виховати гармонійно-розвинену особистість, здатну співчувати і допомагати іншим. Такі батьки заохочують допомогу учнів не лише вдома, а й працю на присадибному шкільному господарстві, на полях, де учні нашої сільської школи працюють класами. Деякі ж – категорично проти. “Нехай краще вдома допомагає або відпочине”, - заявляють батьки вчителеві, не думаючи про те, що наслідки такого виховання вони рано чи пізно відчують на собі. Більшість таких дітей і вдома не охоче виконують трудові доручення, не проявляють ініціативу у допомозі батькам. І потім мама дивується, що сусідська молодша дівчинка самостійно прибирає квартиру, а її майже доросла донька не підтримує чистоту у власній кімнаті.