Підприємства і організації матеріального виробництва і невиробничої сфери можуть мати різну форму власності (державну, колективну, індивідуальну та приватну). Структура зайнятості наводиться в балансі трудових ресурсів, який складається на кожний рік у середньорічному обчисленні.
5. ТРУДОРЕСУРСНА СИТУАЦІЯ ТА ЇЇ РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ
За умов розвитку ринкових відносин робоча сила набуває якостей товару з характерною для нього вартістю та споживною вартістю. Споживна вартість пов'язана із спроможністю працівника створювати додаткову вартість, таку властивість мають в основному особи працездатного віку, які досягли певного фізичного та інтелектуального розвитку.
В Україні питома вага осіб працездатного віку становить більше ніж 55% всього її населення. Але для цього показника характерні значні територіальні відмінності.
Найнижча частка населення працездатного віку відмічається у регіонах, де переважає аграрна сфера зайнятості. До них належать Вінницька, Волинська, Житомирська, Тернопільська, Хмельницька та Чернігівська області, у яких ця вікова група досягає дещо більше ніж 52% загальної чисельності населення; у Чернігівській області цей показник становить лише 51%.
Найвища частка осіб працездатного віку характерна для висо-коурбанізованих та індустріальне розвинутих областей: Дніпропетровської, Донецької, Харківської, Одеської. В цих областях частка працездатного населення перевищує 57%.
Аналіз даних балансів трудових ресурсів за останнє десятиліття показує, що чисельність зайнятого населення в економіці України щорічно зменшується. Якщо в 1985 р. в цілому по народному господарству України було зайнято 25,2 млн. чол., то в 1997р. — менше ніж 21 млн. чол. Це обумовлено не тільки загальним скороченням населення, а й збільшенням чисельності безробітних та іншими соціально-економічними факторами.
Основними галузями зайнятості населення у матеріальному виробництві є промисловість, сільське господарство, транспорт та будівництво. В цілому у промисловості з урахуванням працівників кооперативів, спільних та малих підприємств зайнято майже 6 млн. чол., у сільському господарстві — понад 4,5 млн. чол.
Понад 6 млн. чол. нині зайнято в галузях невиробничої сфери України. Серед них найвища частка (майже половина) припадає на освіту, культуру, мистецтво, науку і наукове обслуговування. Близько 1,5 млн. чол. зайнято в закладах охорони здоров'я, фізкультури та соціального забезпечення населення. Серед областей України з високим рівнем зайнятості в промисловості виділяються Донецька (близько 59% всіх зайнятих у матеріальному виробництві), Луганська (понад 58%), Дніпропетровська (більше 51%), Запорізька області.
Найнижча частка зайнятих у промисловості Вінницької, Волинської, Одеської, Тернопільської та Чернігівської областей. У цих областях переважають зайняті в сільському господарстві.
Найвища зайнятість населення в невиробничій сфері в регіонах з сприятливими рекреаційними умовами: Автономній Республіці Крим, Закарпатській, Львівській, Одеській та Чернівецькій областях, де цей показник перевищує 30%.
Нинішній етап соціально-економічного розвитку України не забезпечує повного і ефективного використання трудових ресурсів. Це підтверджується зростанням чисельності безробітних та працюючих неповний робочий тиждень або день, високою зайнятістю у низько ефективних, з загальнодержавної точки зору, галузях народного господарства, у тому числі в особистому підсобному сільському господарстві. Нераціональне використання трудових ресурсів веде до формування потенційних резервів, які за певних умов можуть бути залучені у народне господарство країни.
Аналіз статистичних матеріалів за останні роки свідчить про те, що в Україні склалися три регіони з різними за масштабами резервами трудових ресурсів. До складу таких резервів входять незайняті в народному господарстві, зайняті в особистому і підсобному сільському господарстві та особи працездатного віку, що навчаються. До першого регіону входять: Київська, Сумська, Полтавська, Кіровоградська, Чернігівська, Житомирська, Вінницька, Черкаська та Хмельницька області, в яких зазначені потенційні резерви трудових ресурсів становлять від майже 17% загальної чисельності трудових ресурсів у Київській області до 25% в Хмельницькій. До другого регіону входять Миколаївська, Запорізька, Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Волинська, Тернопільська, Рівненська, Харківська та Херсонська області, в яких потенційні резерви трудових ресурсів становлять 25—29% загальної чисельності наявних трудових ресурсів. Третій регіон охоплює області з найвищою часткою незайнятих в народному господарстві. До його складу входять Львівська, Одеська, Івано-Франківська, Чернівецька і Закарпатська області та Автономна Республіка Крим. У цьому регіоні незайняті в народному господарстві становлять від 31 до 41% загальної чисельності трудових ресурсів.
Таким чином, наведені дані свідчать про гостроту проблеми підвищення ефективності використання трудових ресурсів в окремих регіонах України.
6. РИНОК ПРАЦІ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОДУКТИВНОЇ ЗАЙНЯТОСТІ
Новим явищем у соціальному житті України є вивільнення працівників (тобто їх скорочення з ініціативи адміністрації підприємств та організацій) з різних галузей народного господарства і поява безробітних. За останні роки щорічно вивільнялося з різних галузей народного господарства близько 200—273 тис. чоловік. Причому майже половина з них працювали у різних галузях промисловості. З інших галузей економіки значне вивільнення відбувається на транспорті і зв'язку, у торгівлі і громадському харчуванні, будівництві, науці і науковому обслуговуванні та в освіті.
Одночасно з вивільненням працівників має місце і певний рівень попиту на робочу силу. За останні роки цей попит не перевищував 36 тис. чоловік. Майже третина цього попиту припадає на галузі промисловості. Нині рівень зайнятості трудових ресурсів України досягає 72%, або майже 23 млн. чоловік. Нижче цього середнього рівня зайнятість трудових ресурсів в Автономній Республіці Крим, Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Одеській та Чернівецькій областях. Найвищий рівень зайнятості трудових ресурсів характерний для Київської, Сумської, Полтавської, Кіровоградської та Чернігівської областей. Певна частина працездатного населення України офіційно зареєстрована як безробітні. Нині в Україні зареєстровано близько 1 млн. безробітних.
Рівень безробіття є досить диференційованим по окремих регіонах України. Нині найвищий рівень зареєстрованого безробіття характерний для західних областей республіки — Волинської, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської. Найнижчі показники рівня безробіття склалися в Одеській області, м. Києві та Севастополі.
Враховуючи демографічну ситуацію, яка склалася в різних регіонах України, можна передбачити, що при нинішньому рівні створення нових робочих місць у західних областях і природному прирості населення рівень безробіття в майбутньому набуде в цьому регіоні ще більшої гостроти.
Впровадження ринкових механізмів господарювання вимагає від держави, регіональних органів управління завчасної розробки та реалізації соціальних гарантій у сфері зайнятості населення працездатного віку. Тим більше, що значна частина населення зараз перебуває в умовах вимушеної неповної зайнятості. Лише чисельність працюючих в режимі неповного робочого тижня (дня) перевищує 2 млн. чоловік.
Впровадження ринкових реформ повинно мати чітке узгодження з розробкою загальнодержавними та місцевими органами влади запобіжних заходів щодо зайнятості населення.
Література
1. АлексеевА.И. Социально-зкономическая география России. — М.: Варяг, 1995. — С. 50, 65.
2. Белоконь Н. В. Трудовы ресурсы села (проблемы сезонной за-нятости). — К.: Наукова думка, 1987. — С. 20.
3. Доценко А. І. Регіональне розселення: проблеми та перспективи. — К.: Наукова думка, 1994. — С. 31.
4. Заставний Ф. Д. Населення України. — Львів: МП «Край», 1993. — 224 с.
5. Заяць Т. А. Відтворення робочої сили України: регіональні аспекти. — К.: Ленвіт, 1996. — 100 с.
6. Заяць Т. А. Економічне регулювання сфери відтворення робочої сили. — К.: Ленвіт, 1997. — 152 с.
7. КрисановД. Ф. Сельское расселение: социально-зкономический аспект. — К.: Наукова думка, 1998. — 142 с.
8. Либанова 3. М., Полий Е. М. Демографическое развитие Укра-инской ССР в 70—80-х годах й его перспектива. — К.: СОПС УССР АНУССР, 1988.— 22с.
9. Нові Закони України. Вип. 1. — К., 1991. — С. 75.
10. Піпгюренко Ю. І. Розвиток міст і міське розселення в Українській РСР. — К.: Наукова думка, 1972. —С. 109-118.
11. Расселение: вопросьі теории развития (на примере Украинской ССР) / Под. ред. Ф. Д. Заставного. — К.: Наукова думка, 1985. — С. 34.
12. Розміщення продуктивних сил України: Підручник / За ред. Є. П. Качана. —К.: Вища школа, 1997. — 375 с.
13. Рассет 3, Процесе старения населення. — М.: Статистика, 1968. —192с.
14. Скуратівський В., Палій О., Лібанова Е. Соціальна політика. — К.: Видавництво УАДУ, 1997. — 360 с.
15. Статистичний щорічник України за 1997 рік. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1997. — 618с.
16. Стеценко С. Г., Швець В. Г. Статистика населення: Підручник. — К.: Вища школа, 1993. — 463 с.
17. Стешенко В. С. Природний рух населення України: загальна характеристика. —К.: Здоров'я, 1991. — С. 6—10.
18. Фащевский Н. Й., Полий Е. М., Немченко М. П., Старостен-ко А. Г. Территориальная организация жизнедеятельности населення. — К.: Наукова думка, 1992. — 135 с.
19. Хомра О. У. Міграційні процеси в Україні. Здоров'я та відтворення народу України // Матеріали конференції. — К.: Здоров'я, 1991. — 36с.
20. Чисельність населення України на 1 січня 1997 р. — К., 1997. — 68с.
21. Штемпель Д. Население мира в 2000 году. Пер. с немецкого. — М.:МьІсль, 1988. —206с.