ЗМІСТ
Вступ .........................................................................................................
Розділ І. Підстави до застосування примусових заходів
медичного характеру. .............................................................................
1.1. Поняття примусових заходів медичного характеру. ...............................
1.2. Суспільно-небезпечні дії психічно хворих та неосудність особи
як умова для призначення примусових заходів медичного характеру....
1.3. Злочини, скоєні в стані сп'яніння та застосування до засуджених,
які є алкоголіками і наркоманами примусового лікування............................
Розділ II. Провадження в справах про неосудних і осіб,
які захворіли душевною хворобою після вчинення злочину. ...........
2.1. Особливості попереднього розслідування. ...............................................
2.2. Особливості судового провадження. .........................................................
2.3. Скасування або заміна примусових заходів медичного
характеру та відновлення кримінальної справи щодо особи,
до якої вони були застосовані. ......................................................................
2. 4. Профілактика суспільно небезпечних дій психічно хворих...................
Розділ III. Застосування примусових заходів медичного
характеру за законодавством зарубіжних країн. ................
Висновки. ...................................................................................
Список літератури. ...................................................................
Вступ.
Актуальність теми дослідження. Споєння суспільно небезпечних дій психічно хворими є великою негативною проблемою в нашому суспільстві. Ці особи сильно відрізняються від звичайних злочинців, хоча існує думка, що злочинці, в своїй загальній масі є психічно хворими. Але на думку автора, це твердження є хибним, тому, що ця категорія злочинців (вчинена психічно хворими) є більш небезпечною для суспільства, скоюються у такий спосіб, що завжди шокує. Взяти хоча б для прикладу сексуальних маніяків, які майже у всіх висновках поєднують зґвалтування з вбивством і катуванням.
Законом передбачено, що такі особи застосовують примусові заходи медичного характеру, а вже потім медичного характеру, а вже потім її можна притягати до суду. Але, на думку автора, у виключних випадках це положення не слід застосовувати до важко психічно хворих серійних вбивць, маніяків. Автор є прибічником смертної кари і особливо до таких осіб.
Можливо, у зарубіжних країнах, де є досить хороші умови для лікування і суворого нагляду за такою категорією хворих, таке положення в законодавстві було б можливим і навіть необхідним. А в умовах економічної кризи нашої держави це є великим упущенням, тому що для цього немає ніяких умов.
Ця тема є дуже актуальною в наш час, тому що по статистиці кількість психічно хворих в Україні зросла на 3% порівняно до 1997 року і на 5% до 1996 року.
Причиною цього, є мабуть економічної ситуації в Україні, яка підвищила соціальну напругу в суспільстві. Збільшилась кількість дітей, які живуть без батьків і їхня психіка порушується з самого дитинства. Підростаючи вони досить легко можуть зґвалтувати, вбити, пограбувати.
Ще одною причиною підвищення кількості психічно хворих стала велика економічна катастрофа – аварія на Чорнобильській АЕС після цього збільшилась кількість народження дітей з вродженим слабоумством, дебільністю.
Щоб вилікувати цих людей, якщо вони скоїли злочин, застосовуються примусові заходи медичного характеру, що є об‘єктом дослідження цієї теми.
На жаль в Україні ця тема досліджена досить погано. Законодавство застаріле і відсутні законодавчі акти , що регулюють ці методи.
Щоб застосувати примусові заходи медичного характеру і щоб ухвала суду була об‘єктивною і законною психічно хворий повинен пройти судово-медичну експертизу, а цей вид експертизи не врегульований законодавством. Відсутній Закон “Про судово - психіатричну експертизу”.
Також в Україні існує дуже мала кількість кваліфікованих психіатрів, які надавали б кваліфіковану допомогу населенню, так як за кордоном. Необхідно змінити або внести нові елементи до законодавства, так як воно вже застарілої не відповідає вимогам нашого часу, так як приймалось ще за часів радянської влади.
Ступінь дослідження теми. Суттєвий вклад в розробку даного питання внесли такі вчені і їх праці:
- Спежевський А.В. “Руководство по судовой психиатрии”.
- Морозов Л.В. “Судебная психиатрия”,
- Шостакович Б.В. “Принудительное лечение и реабилитация больных совершавших общественно-опасных действий”
- Гилеровский В.А. «Судебная экспертиза: Учебник для юридических ВУЗов»,
- Калашник Я.М. «О некоторых принципах патологического опьянения».
Вони є відомими психіатрами в світі і в Росії. Їхні праці допомогли автору в написанні І розділу роботи. Вони досить добре розкривають питання щодо застосування примусового лікування до психічно хворих, розкривають всі де таі психічних хвороб і шляхах для лікування і розпізнавання цих хвороб.
У кримінальному і кримінально-процесуальному кодексі також висвітлені непогано методи щодо цієї теми, але як зазначалося вище в них є свої недоліки.
Досить цікавим є підручник М.М. Миженко “Кримінальний процес України”, де досить доступно описано провадження по застосуванню примусових заходів медичного характеру.
Про законодавство зарубіжних країн у цій сфері досить добре розкрито питання в підручнику Франца Маркуса “Современное зарубежное уголовное право”, де додається аналіз законодавства.
Але поряд із цим література на даній темі юридичного змісту є в досить малій кількості. В цілому це питання підлягає ґрунтовному науковому доопрацюванню.
Предметом дослідження є суспільні відносини, які виникають в наслідок вчинення злочину особою, яка визнана неосудною.
Об‘єктом дослідження стали норми штатного законодавства, що містяться в “Основах законодавства України про охорону здоров‘я”.
Розділ І. Підстави до застосування примусових заходів медичного характеру.
1. Поняття примусових заходів медичного характеру.
Попередження небезпечних дій психічно хворих, алкоголіків, наркоманів є серйозною соціальною проблемою, у вирішенні якої беруть участь психіатри, юристи, робітники органів внутрішніх справ, прокуратури і суду. Щоб попередити ці небезпечні дії застосовуються примусові заходи медичного характеру.
Примусові заходи медичного характеру - це заходи державного примусу, застосовуються судами до осіб, які вчинили суспільно-небезпечні діяння в стані неосудності або в стані осудності, але захворіли до винесення вироку чи під час відбування покарання, на душевну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керуватися ними. Ці заходи не є покаранням, не тягнуть судимості і не переслідують мети виправлення, а застосовуються для лікування і соціальної адаптації душевно хворих, запобігання вчиненню ними нових суспільно-небезпечних діянь, а також для охорони їх самих. Вони застосовуються незалежно від бажання хворого, його законних представників чи родичів, змінюються і припиняються лише судом[1].
Застосовуються такі примусові заходи медичного характеру:
а) поміщення в психіатричну лікарню з звичайним наглядом;
б) поміщення в психіатричну лікарню з посиленим наглядом;
в) поміщення в психіатричну лікарню з суворим наглядом;2
Примусові заходи медичного характеру здійснюються лікувальними закладами органів охорони здоров'я.
Суд, визнавши необхідним призначити примусовий захід медичного характеру, обирає його залежно від душевного захворювання особи, характеру і ступеня суспільної небезпеки вчиненого нею діяння (ст.13 ККУ).
Застосування заходів медичного характеру є правом а не обов'язком суду. Ці заходи можуть застосовуватись лише до осіб, які вчинили передбачені законом діяння, що становлять значну суспільну небезпеку. Самі ж особи з врахуванням вчинених ними діянь і їх хворобливого стану, є суспільно-небезпечними. Не можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, якщо особа, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння в стані неосудності або захворіла на душевну хворобу після вчинення злочину, до винесення ухвали видужала чи її психічний стан змінився настільки, що вона перестала бути суспільне небезпечною.[2]
При звільненні від подальшого відбування покарання засудженого, який захворів на хронічну душевну хворобу, суддя вправі застосувати примусові заходи медичного характеру або передати його на піклування органів охорони здоров'я (ч.2 ст. 408 КПКУ).
У тому разі, коли засуджений потребує примусового лікування в постанові необхідно вказати, до якого типу лікувальної установи його має бути поміщено.[3]
Застосування до душевнохворого примусових заходів медичного характеру можливе лише при доведеності вчинення ним суспільно-небезпечного діяння, що містить ознаки конкретного злочину. При цьому не враховуються обставини, які не мають безпосереднього відношення до розглядуваної події (судимість особи, застосування до неї в минулому примусових заходів медичного характеру, тощо).
Заходи адміністративного стягнення щодо неосудних осіб застосовуватись не можуть, а помилково застосовані юридичного значення не мають. У зв'язку з цим вчинене неосудним діяння, яке відповідно до закону може бути визнано суспільно-небезпечним лише за умови застосування до нього раніше за такі ж дії заходів адміністративного стягнення, не може бути визнано суспільно-небезпечним, якщо при застосуванні таких заходів він також перебував у стані неосудності. При встановленні таких обставин суду належить справу закрити, не застосовуючи до неосудного примусових заходів медичного характеру.[4]
Як вказувалося вище, передбачається три види примусових заходів медичного характеру, а саме: поміщення в психіатричну лікарню з звичайним, посиленим або суворим видами нагляду.