Курсова робота на тему:
Запобіжні заходи в процесуальному порядку.
Зміст:
Вступ
1. Поняття, підстави та мета застосування запобіжних заходів; процесуальний порядок застосування, зміни і скасування запобіжних заходів.
1.1. Поняття, сутність і мета застосування запобіжних заходів, їх місце у системі заходів процесуального примусу.
1.2. Підстави застосування запобіжних заходів.
1.3. Процесуальний порядок застосування, зміни і скасування
запобіжних заходів.
2. Види запобіжних заходів.
2.1. Запобіжні заходи, не пов’язані із взяттям під варту
2.2. Тимчасові запобіжні заходи. Взяття під варту. Гарантії законності і обґрунтованості взяття під варту.
Висновок
Список використаної літератури
Вступ.
Запобіжні заходи займають важливе місце серед інших
Інститутів кримінально-процесуального права. Не дарма їм у КПК присвячена окрема глава (гл. 13). Запобіжні заходи переслідують важливу мету: вони
покликані перешкодити особі, обвинуваченій чи підозрюваній у скоєні злочину, скритися від слідства і суду; не дати їй можливості завадити
встановленню об’єктивності істини у кримінальній справі або продовжувати займатися злочинною діяльністю, а також перешкодити
виконанню покарання, призначеного судом. Тому їх значення у кримінальному процесі важко переоцінити.
Крім того суттєвої уваги заслуговує питання про ефективність запобіжних заходів, законність та обґрунтованість їх застосування. Так,
неправильне обрання органом дізнання, слідчим, прокурором або судом чи суддею запобіжного заходу може зробити неможливим досягнення
зазначеної у законі мети або значно її затруднити, а у іншому випадку можливе незаконне і необґрунтоване обмеження волі особи, за що, орган, який обрав запобіжний захід буде нести відповідальність за законами України та іншими під законними нормативно-правовими актами.
Отож слід чітко встановити поняття запобіжних заходів, їх сутність та види; мету, значення, підстави і порядок їх застосування, зміни і скасування, а також визначити їх місце у системі заходів процесуального примусу.
Для огляду і дослідження зазначених вище питань і написана ця курсова робота.
Проблеми пов’язані з інститутом запобіжних заходів у кримінально-процесуальному праві широко висвітлені у навчальних посібниках, монографічних роботах вчених-процесуалістів та у періодичних виданнях1.
В основу курсової роботи покладено праці А.П. Рижакова та інших
авторів2.
Об’єкти дослідження у цій роботі є власне запобіжні заходи як заходи процесуального примусу.
Предмет дослідження-поняття, сутність, види запобіжних заходів:
мета, завдання і підстави їх застосування; процесуальний порядок застосування, зміни і скасування запобіжних заходів, а також їх місце у системі заходів процесуального примусу.
З метою розширення та поглиблення знань про запобіжні
заходи, а також для усвідомлення їх значення у кримінальному процесі при написанні цієї роботи постають такі завдання:
а) визначити поняття, сутність, мету і завдання запобіжних заходів;
б) зазначити їх місце у системі заходів процесуального примусу;
в) відобразити підстави застосування запобіжних заходів;
г) описати процесуальний порядок застосування, зміни і скасування
запобіжних заходів;
д) розмежувати види запобіжних заходів.
При написанні курсової роботи були застосовані такі методи дослідження як аналіз, синтез, індукція, дедукція та метод порівняння.
Робота складається із вступу, двох розділів та п’яти підрозділів, висновку та списку використаної літератури.
1. Поняття, підстави та мета застосування запобіжних заходів; проце-суальний порядок застосування, зміни і скасування
запобіжних заходів.
1.1. Поняття, сутність і мета застосування запобіжних заходів, їх місце у системі заходів процесуального примусу.
Преш, ніж розпочати розгляд питання про запобіжні заходи, як заходи процесуального примусу, треба з’ясувати, а що ж таке примус,
зокрема державний і кримінально-процесуальний.
Як стверджує А.П. Рижаков, посилаючись на думку С.С. Алексєєва, державний примус – це зовнішній вплив на поведінку людей, що базується на зовнішній силі держави і забезпечує виконання волі держави. Засоби державного примусу у сфері процесуального провадження називаються засобами процесуального примусу. Вони приймаються попри волю і бажання суб’єктів процесу1.
Кримінально-процесуальний примус, зазначає З.З. Зінатуллін, це метод державного впливу,що проявляється у правових обмеженнях
особистісного, майнового чи організаційного характеру учасників криміналально-процесуальної діяльності2.
Засоби процесуального примусу застосовуються з метою вирішення задач правосуддя й у передбаченій законом процесуальній формі.
У юридичній літературі згадується про три обов’язкові вимоги, котрі повинні виконуватися при обранні засобів процесуального примусу:
1. Вони обираються тільки у сфері кримінального судочинства.
2. Особи, до яких застосовуватися засоби процесуального примусу,
порядок і умови їх реалізації повинні бути регламентовані законом.
3. Законність і обгрунтованність застосування заходів процесуального
примусу забезпечується системою кримінально-процесуальних гарантій, прокурорським і судовим наглядом1.
Засоби процесуального примусу поділяються на види:
1. Превентивно-попереджувальні засоби. Їх ще інколи називають попереджувально-забезпечувальні заходи. До них належать:
а) запобіжні заходи
б) заходи забезпечення процесу доказування
в) інші передбачені законом заходи.
2. Заходи захисту.
3. Заходи кримінально-процесуальної відповідальності3.
Примус, що притаманний запобіжним заходам, на думку З.П. Ковриги, є фізичним (як вважає Зоя Пилипівна, до цього виду відносяться взяття під варту), психічним (при обранні у якості запобіжного заходу підписки про невиїзд, обвинувачений (підозрюваний) усвідомлює, що при порушенні ним підписки про невиїзд до нього може бути застосований суворіший запобіжний захід, наприклад взяття під варту) і моральнім впливом(цей вплив має місце тоді, коли у якості запобіжного заходу обрано заставу і останню вносить не сам обвинувачений (підозрюваний), а інші фізичні чи юридичні особи. Тут поряд із психічним впливом побоювання про зміну запобіжного заходу на суворіший має місце і моральний вплив заставодавця на обвинуваченого чи підозрюваного). А за своїм характером він може бути державним і громадським1.
Таким чином, стає зрозумілим, що запобіжні заходи є складовою частиною, одним із видів засобів процесуального примусу.
У КПК України не дано визначення терміну “запобіжні заходи”, тож слід для розуміння цього терміна звернутися до літератури з кримінального процесу.
З.З. Зінатуллін дає наступне визначення запобіжних заходів. Запобіжні заходи – це примусові ЗАСОБИ кримінально-процесуального
характеру, що застосовуються у суворо вказаних в законі випадках органами дізнання, слідства, прокуратури до обвинуваченого (у окремих випадках також до підозрюваного), а судом до підсудного (до вступу вироку в законну силу) і мають своєю метою припинити таким особам
можливість ухилення від слідства і суду, перешкодити встановленню у справі об’єктивної істини або продовжити злочинну діяльність, а також забезпечити виконання вироку у частині кримінального покарання2.
А.І. Сергєєв у загальних рисах погоджується з цим визначенням,
Додаючи лише, що запобіжні заходи “спричиняють на звинуваченого (підозрюваного) певний психологічний вплив або обмежують його
особисту свободу3.”
З цією думкою не погоджується Д.С. Карєв, вважаючи, що запобіжні заходи – це ЗАХОДИ процесуального примусу, що застосовуються щодо обвинувачених і підозрюваних осіб з метою перешкоджання їм можливості ухилитися від слідства і суду, відбування призначеного судом покарання, для того, щоб обвинувачений не міг перешкоджати розкриттю істини, і для припинення злочинної діяльності4.
З останнім визначенням погоджується (у тих чи інших варіаціях, що суттєво не відрізняються від наведеного вище) і більшість сучасних
українських учених у галузі кримінально-процесуального права5.
У літературі виділено і проаналізовано декілька поглядів на сутність запобіжних заходів.
Перша позиція. Запобіжні заходи – це різновид, початок, елемент кримінальної відповідальності – кримінально - процесуальна
відповідальність. Однак, як вважає А.П. Рибаков, запобіжні заходи – це не відповідальність і не покарання. Юридична відповідальність – це
обов’язок особи пертерпіти несприятливий вплив. Покарання ж призначається тільки особі, чия винність оголошена від імені держави, судем.
Жодною з цих ознак, на думку вченого не володіють запобіжні заходи1.
Друга позиція. Запобіжні заходи – це процесуальні санкції. Та деякі вчені, наприклад Єнікеєв З.Д., не погоджується ні з першою, ні з другою позиціями. Він пише, що запобіжні заходи – це специфічні превентивно-попереджувальні засоби, що охороняють інтереси кримінального провадження. Їх пряме призначення – створення найкращих умов для безперешкодного пошуку істини у справі, забезпечення реальної відповідальності винного і припинення його злочинної діяльності.
Він же нагадує, що крім запобіжних заходів застосовуються й інші
заходи процесуального примусу;
1. Ті, котрі складають юридичну відповідальність і застосовуються, коли вчиняється відповідальне правопорушення (видалення із зали судового засідання, штрафи перекладачу і спеціалісту).
2. Процесуально-примусові дії-обшук, виїмка, освідування, привід, вилучення зразків для порівняльного дослідження, а також застосування
примусових заходів медичного характеру2.