1. Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу.
2. Незакінченим злочином с готування до злочину та замах на злочин.
1. Усі вчинювані злочини поділяються на закінчені та незакін-чені. Якщо особа повністю реалізувала злочинний намір і вчинила закінчений злочин, то необхідність виділяти будь-які етапи кримінальної діяльності відсутня. Така необхідність виникає у разі недо-ведення задуманого злочину до його логічного завершення. Злочин може бути не доведений до кінця з двох причин, які виключають одна одну: 1) за волею особи, в поведінці якої вбачається добровільна відмова при незакінченому злочині (ст. 17); 2) всупереч волі особи, винної у скоєнні незакінченого злочину, — готування (ст. 14) або замаху (ст. 15).
Закон (ст. 13) виокремлює три стадії вчинення кримінальне караного діяння: 1) готування до злочину; 2) замах на злочин; 3) закінчений злочин, Вони розрізняються за характером діянь, моментом їх припинення, ступенем реалізації злочинного наміру. Перші дві стадії визнаються різновидами незакінченого (розпочатого) злочину (попередньої злочинної діяльності).
2. Усі три вказані стадії не обов’язково мають місце під час вчинення будь-якого злочину. Вчинення злочину можливе і без проходження стадій готування та/або замаху. Наявність незакінченого злочину визначається двома обставинами: 1) особливостями законодавчої конструкції того чи іншого складу злочину; 2) характеристикою суб’єктивної сторони злочинного діяння.
Закінчений злочин характеризується єдністю об’єктивних і суб’єктивних ознак, повною реалізацією об’єктивної сторони суспільно небезпечного діяння, передбаченого диспозицією статті Особливої частини КК. Йдеться про юридичну завершеність такого діяння, яка може і не збігатися з уявленням про це з боку самої особи, яка його вчинює. Так, розбій визнається закінченим з моменту нападу з метою заволодіння чужим майном, незважаючи на те, чи вдалося злочинцеві досягти цієї мети.
4. Момент закінчення злочину обумовлюється особливістю конструкції його складу. Злочин з матеріальним складом визнається закінченим з того моменту, коли фактично настали суспільне небезпечні наслідки, передбачені статтею Особливої частини КК як обов’язкова ознака об’єктивної сторони злочину. Наприклад, вбивство є закінченим з моменту настання біологічної смерті іншої людини, крадіжка — з моменту, коли винний має реальну можливість розпоряджатись чи користуватись викраденим майном.
В умисних злочинах з матеріальним складом можлива як стадія готування, так і стадія замаху, однак із цього загального правила є винятки, зумовлені особливостями конкретних складів злочинів. Так, готування вважається несумісним з убивством у стані фізіологічного афекту, оскільки у ст. 116 вказується на раптовість виникнення сильного душевного хвилювання, а тому встановлення еле-
ментів готування до позбавлення у подальшому життя іншої людини виключає кваліфікацію за цією статтею. Стадія замаху неможлива, якщо законодавець пов’язує кримінальну відповідальність з настанням певних суспільне небезпечних наслідків, вказаних у диспозиції статті Особливої частини КК, яких у конкретній ситуації фактично не спричинено (наприклад, ч. 4 ст. 152 — зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки).
Злочин з формальним складом вважається закінченим з моменту вчинення передбаченої диспозицією норми КК дії (бездіяльності). Фактичне настання при цьому шкідливих наслідків не впливає на кваліфікацію вчиненого і може враховуватися при призначенні покарання. Злочини з формальним складом можуть мати стадію готування, а чимало з них — і стадію замаху (наприклад, замах на контрабанду, давання хабара).
Особливість усічених складів злочину полягає у тому, що момент їх закінчення пов’язується із вчиненням діяння, яке за своїм кримінально-правовим змістом є попередньою злочинною діяльністю (зокрема бандитизм, розбій, вимагання, посягання на життя державного діяча). У таких злочинах можлива стадія готування, але стадія замаху виключається, оскільки саме на етап незакінченого злочину закон переносить момент закінчення кримінальне караного посягання.
5. Умисний характер незакінченого злочину безпосередньо закріплено у ст. ст. 14,15. Цілеспрямованість, за наявності якої можна встановити відповідність між задуманим злочином і реальним втіленням його в життя, притаманна діянням, в яких особа бажає настання передбачуваних нею суспільне небезпечних наслідків.
У тих випадках, коли винний усвідомлював суспільне небезпечний характер свого діяння, передбачав його суспільне небезпечні наслідки і свідомо припускав їх настання, тобто діяв з непрямим умислом, однак результат не настав, відповідальність за замах виключається. Дії суб’єкта кваліфікуються виходячи з фактично спричинених наслідків. Необережні злочини не мають стадій.
6. Не визнається видом незакінченого злочину виявлення наміру (умислу), під яким розуміється зовнішній прояв тим чи іншим способом (усно; письмово, за допомогою конклюдентних дій тощо) наміру особи вчинити злочин, проте без реальних дій, спрямованих на реалізацію цього наміру. Хоч виявлення наміру є зовнішнім виявом внутрішніх психічних процесів, чинне законодавство не встановлює караність такої поведінки. Вважається, що думки, бажання, наміри, ідеї, не підкріплені реальними злочинними діяннями особи, не здатні заподіяти шкоди охоронюваним законом соціальним цінностям. Закріплений у КК підхід про безкарність виявлення наміру ґрунтується на відомих ще римському праву тезах - (немає злочину без вчинення дії), - (думки не караються), враховує конституційне положення про право кожного на свободу .думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Від виявлення наміру потрібно відрізняти випадки кримінальне караної погрози, передбаченої, наприклад, ст. ст. 129, 195, 258. У таких випадках закон передбачає відповідальність не за небезпечні
думки, а за закінчене суспільне небезпечне посягання на певні соціальні цінності — життя людини, її власність, громадську безпеку тощо. Не є виявленням наміру передбачені КК діяння, формою вчинення яких є різноманітні публічні заклики (див. ч. 2 ст. 109, ст. ст. 110, 436). Такого роду діяння утворюють самостійні посягання на об’єкти кримінально-правової охорони.
Конституція України (ст. 34).
Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1968 р. Ратифікований Україною 19 жовтня 1973 р. (ст. ст. 18, 19).
Постанова ПВС від 27 березня 1992 £. № 3 “Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини (п. 19).
Постанова ПВС від 25 грудня 1992р. № 12 “Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності” (п. п. 6—8).
Постанова ПВС від 1 квітня 1994 р. № 1 “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я людини “ (п. п. 6, 23).
Постанова ПВС від 8 липня 1994 р. № 6 “Про судову практику в справах про розкрадання, виготовлення, зберігання та інші незаконні діяння зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами “ (п. п. 9, 12).
Постанова ПВС від 7 жовтня 1994 р. № 12 “Про судову практику в справах про хабарництво” (п. п. 11, 15).
Постанова ПВС від 27 лютого 1998 р. № 3 “Про судову практику в справах про злочини, пов’язані з наркотичними засобами, психотропними речовинами та прекурсорами” (п. 4).
Постанова ПВС від 26 лютого 1999 р. № 2 “Про судову практику в справах про контрабанду та порушення митних правил” (п. п. 14, 15).
1. Готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.
2. Готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності.
1. На відміну від виявлення наміру (див. коментар до ст. 13) стадія готування характеризується діяльністю суб’єкта, яка полягає у створенні умов, необхідних для подальшого вчинення злочину. Водночас особа при готуванні ще не виконує об’єктивну сторону забороненого КК діяння. Саме за цією об’єктивною ознакою готування до злочину відрізняється від замаху на нього.
2. КК встановлює караність умисного створення умов для вчинення конкретного злочину, а не для злочинної діяльності взагалі. Особа планує у майбутньому довести свій злочинний намір до логічного завершення — вчинити закінчений злочин і створює для цього належні умови. Тому не охоплюються ч. 1 ст. 14 випадки придбання чи пристосування особою про всяк випадок різних предметів, які можуть використовуватися як засоби чи знаряддя вчинення кримінальне караних діянь. За наявності підстав такі дії можуть розглядатися як відповідні закінчені злочини (наприклад, незаконне придбання вогнепальної чи холодної зброї, вибухових речовин, радіоактивних матеріалів).
3. З об’єктивної сторони готування може полягати у створенні умов для вчинення злочину. Ч. 1 ст. 14, крім відповідного узагальненого формулювання (інше умисне створення умов для вчинення злочину), містить приблизний перелік конкретних видів готування
до злочину (підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників, змова на вчинення злочину, усунення перешкод).
Під засобами розуміють предмети матеріального світу, які застосовуються при вчиненні злочину для його полегшення чи прискорення (підроблені документи для шахрайського заволодіння майном, транспортні засоби для перевезення членів злочинної групи або викраденого майна, відмички або ключі для проникнення у житло з метою вчинення крадіжки тощо). Знаряддя — це предмети, які безпосередньо використовуються для виконання об’єктивної сторони злочину, зокрема для заподіяння суспільне небезпечних наслідків (наприклад, зброя, якою заподіюються смерть чи тілесні ушкодження потерпілому). При так званому посередньому вчиненні злочину своєрідним знаряддям можуть визнаватися особи, які через певні психічні хвороби або недосягнення певного віку кримінальній відповідальності не підлягають.