Для кваліфікації злочину за п. 6 ч. 2 ст. 115 не має значення, чи вдалося винному реалізувати корисливий мотив. Необхідно лише, щоб корисливі мотиви виникли до вчинення вбивства. Тому не може бути основою для кваліфікації вбивства за п. 6 ч. 2 ст. 115 заволодіння майном вбитого в тих випадках, якщо користь не була мотивом вбивства.
Верховний Суд України виходить з того, що умисне вбивство, вчинене при розбійному нападі з метою заволодіння чужим майном, належить кваліфікувати не лише за п. 6 ч. 2 ст. 115, а й за ч. 4 ст. 187, ч. З ст. 308 або ч, 3 ст. 313 як розбій.
Умисне вбивство з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115) матиме місце лише у випадку, якщо воно вчиняється за явно вираженої неповаги до суспільства, зневаги до правил співжиття та норм моралі, без мотиву чи за незначного мотиву як приводу для вбивства та ін. Якщо винний крім вбивства з хуліганських мотивів вчинив інші умисні дії, що грубо порушують громадський порядок і виражають явну неповагу до суспільства, то вчинене ним належить кваліфікувати за п. 7 ч. 2 ст. 115 І ст. 296. Хуліганство, що потягло за собою необережне позбавлення життя людини, не містить складу злочину, який розглядається, І має кваліфікуватися за відповідною частиною статей 296 і 119.
При кваліфікації вбивства за п. 7 ч. 2 ст. 115 слід встановити наявність хуліганських мотивів, що визначають поведінку винного. Невстановлення конкретних мотивів вбивства не є підставою для кваліфікації злочину як вчиненого з хуліганських мотивів.
Верховний Суд України в своїй практиці виходить з того, що умисне вбивство, вчинене з ревнощів, помсти чи Інших мотивів, що виникли на грунті особистих відносин, незалежно від місця його здійснення, не повинно кваліфікуватися за п. 7 ч. 2 ст. 115.
Злочини проти волі, честі та гідності особи
Всі злочини, передбачені третім розділом Особливої частини КК, своїм основним безпосереднім об'єктом мають волю честь та гідність особи.
Незаконне позбавлення волі або викрадення людини
(ст. 146). З об'єктивної сторони цей злочин полягає в протиправній забороні людині вибирати за своєю волею місце перебування, або таємному чи відкритому ЇЇ захопленню Позбавлення волі може виразитися в триманні потерпілого в тому місці, де він знаходитись не бажає, або поміщення його в таке місце, яке він не має змоги вільно залишити.
Потерпілим від злочину може бути будь-яка особа, в тому числі малолітній. Незаконне позбавлення волі може бути здійснено шляхом застосування фізичного насильства (наприклад, потерпілого зв'язують і замикають в підвалі, помішують у заздалегідь підготовлене місце тощо), а також шляхом психічного насильства (наприклад, під загрозою зброї потерпілого примушують слідувати за викрадачем). Воно може бути вчинене і шляхом обману (наприклад, людину заманюють в будь-яке місце і замикають з метою позбавлення волі). Найнебезпечнішим видом незаконного позбавлення волі є викрадення людини, тобто таємне або відкрите захоплення і утримання дотерпілого викрадачем. Викрадення майже завжди супроводжується фізичним або психічним (погрози) насильством.
За статтею 146 карається лише незаконне позбавлення волі. Тому відповідальність виключається, коли особу було позбавлено волі внаслідок акту необхідної оборони або крайньої необхідності, або в результаті акту правомірного затримання.
З суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється лише з прямим умислом І може характеризуватися різними мотивами (користь, помста та Ін.).
Суб'єктом незаконного позбавлення волі, передбаченого ст. 146, є лише приватна особа. Службові особи за подібного роду дії несуть відповідальність за перевищення влади, тобто за ст. 365.
Частина 2 ст. 146 вважає кваліфікуючими ознаками цього злочину незаконне позбавлення волі або викрадення людини, вчинені щодо малолітнього чи з корисливих мотивів, щодо двох або більше осіб, за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого (наприклад, утримання в сирому, холодному або темному приміщенні), або такі, що супроводжувалися заподіянням йому фізичних страждань (наприклад, позбавлення волі без надання потерпілому їжі), або із застосуванням зброї (якщо на цю зброю не був встановлений дозвіл — діяння вимагає додаткової кваліфікації за ст. 263), або здійснювані протягом тривалого часу.
У частині 3 ст. 146 КК передбачені особливо кваліфікуючі обставини цього злочину: вчинення його організованою групою, або спричинення внаслідок позбавлення волі або викрадення тяжких наслідків (смерті, самогубства потерпілого, тяжких тілесних ушкоджень тощо).
Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 146 — обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 146 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк; за ч. З ст. 146 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини (ст. 149) — злочин досить поширений, особливо щодо молодих жінок і дівчат, які вербуються для роботи за кордоном і там використовуються злочинцями в своїх корисливих інтересах.
Крім волі людини — основного безпосереднього об'єкта — додатковим безпосереднім об'єктом цього злочину, залежно від мети використання потерпілого, можуть виступати різні його блага: статева недоторканність, честь і гідність, трудові та інші права громадянина.
З об'єктивної сторони — це продаж людини (що передбачає її купівлю), інша сплатна передача (наприклад, передача людини в рахунок боргу) або здійснення щодо людини будь-якої іншої незаконної угоди (наприклад, угоди про вербування або Інше залучення жінок для подальшого використання в порнобізнесі та ін.). До того ж ці дії мають обов'язково пов'язуватись із законним або незаконним переміщенням потерпілого через державний кордон України. Згода або, навпаки, її відсутність з боку потерпілого на таке переміщення, значення для кваліфікації злочину не має. Продаж, Інша сплатна передача людини, вчинена щодо неї інша операція, проводяться для подальшого продажу або іншої передачі потерпілого іншій особі або особам.
Суб'єктивна сторона цього злочину — тільки прямий умисел, що пов'язаний з певною метою. Ця мета, виходячи з тексту ст. 149, може бути найближчою і віддаленою (первинною і кінцевою). Найближчою метою винного є продаж потерпілого, Інша сплатна передача його Іншій особі або особам. Вочевидь, що така мета пов'язана з корисливими мотивами, прагненням отримати злочинний прибуток від операції. Однак для складу злочину слід встановити і віддалену (кінцеву) мету. Перелік різних цілей вичерпно визначений у ст. 149. Це — використання потерпілого з метою сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатація праці потерпілого. Для складу злочину досить встановити хоча б одну з цих цілей.
Важливо зазначити, що закон не вимагає, щоб конкретна кінцева мета була досягнута. Для складу злочину досить, якщо винний переслідував цю мету. Тому злочин вважається закінченим вже з моменту продажу потерпілого, його іншої сплатної передачі, або іншої угоди щодо людини, пов'язаної з переміщенням потерпілого через державний кордон України.
Суб'єкт цього злочину — будь-яка особа, причому відповідальності підлягають всі учасники злочинної операції, звичайно, крім потерпілого. Це покупець і продавець, посередники операцій і будь-яка інша особа, яка бере участь в здійсненні дій, вказаних у ст. 149.
У частині 2 ст. 149 вказані кваліфікуючі ознаки цього злочину: здійснення злочину щодо неповнолітнього, кількох осіб (хоч би двох), повторно, за попередньою змовою групою осіб, з використанням суб'єктом свого службового становища або особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій залежності (в цих випадках злочин здійснюється спеціальними суб'єктами).
Частина 3 ст. 149 передбачає особливо кваліфікований вид цього злочину. Це вчинення його організованою групою або якщо він пов'язаний з незаконним вивезенням дітей за кордон чи неповерненням їх в Україну, або з метою вилучення у потерпілого органів чи тканин для трансплантації чи насильницького донорства, або якщо такі дії спричинили тяжкі наслідки (наприклад, самогубство, тяжку хворобу потерпілого, залишення потерпілого після використання напризволяще тощо).
Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 149 — позбавлення волі на строк від трьох до восьми років; за ч. 2 ст. 149 — позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої; за ч. З ст. 149 — позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна.
Експлуатація дітей (ст. 150). З об'єктивної сторони цей злочин полягає в експлуатації дітей або підлітків, які не досягай віку, з якого дозволяється працевлаштування, шляхом використання їх праці з метою отримання прибутку. Це, наприклад, використання праці підлітків підприємцем в своїй майстерні без належної оплати або використання особою групи підлітків для миття автомашин, що знаходяться на стоянці, з вилученням у них повністю або в більшій частині отриманої від клієнтів винагороди.
Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел, пов'язаний з корисливою метою — отримання від праці потерпілих прибутку.
Суб'єкт злочину — будь-яка особа, в тому числі службова.
Частина 2 ст. 150 передбачає кваліфікований склад цього злочину, коли він вчинюється щодо кількох дітей або якщо він спричинює Істотну шкоду для здоров'я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини, або поєднаний з використанням дитячої праці в шкідливому виробництві.
Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 150 — арешт на строк до шести місяців або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років, за ч. 2 ст. 150 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.