Економічне життя суспільства вивчається системою економічних наук – це науки про загальні закони економічного розвитку; галузеві економічні науки; науки, що вивчають конкретні процеси і явища; науки про народне господарство і економічну думку. Кожна з них має свій предмет, коло досліджуваних питань. Економічна думка людства пройшла довгий шлях від появи певних уявлень про явища господарчого життя, окремих ідей, висловлювань, поглядів економічного характеру до формування економічної теорії, вчень. Саме ці теорії, їх виникнення, розвиток та зміна інших теорій є предметом дослідження історії економічних вчень.
Історія економічних вчень на відміну від історії економічної думки має більш вузький предмет, а саме тільки ті економічні погляди, що склалися в певну систему.
Система економічних поглядів – це сукупність економічних ідей, що роз’яснюють сутність певного кола явищ взаємопов’язаних між собою та виникаючих, як внаслідок відображення у свідомості виробничих відносин.
Курс історії економічних вчень безпосередньо примикає до політекономії і довічно доповнює його.
Прослідкувавши історичний розвиток економічних ідей, з’ясувавши як і в яких умовах розвивалася економічна наука можна більш повно зрозуміти та засвоїти положення політекономії, осягнути генезис категорій і законів, зробити порівняльний аналіз їх тлумачень.
Мета курсу: поглиблене вивчення та творче осмислення основних етапів і напрямів в розвитку економічних вчень.
Історія економічних вчень розкриває передумови та закономірності еволюції світової економічної науки; систематизує економічні знання і дає їх аналіз. Вона висвітлює економічні концепції головних шкіл і напрямів економічної думки, знайомить з досягненнями видатних вчених-економістів. Таким чином основні завдання курсу такі:
1) поглиблення знань з економічної теорії;
2) формування уявлень про закономірності і тенденції розвитку економічної думки;
3) аналіз наукового внеску окремих шкіл і напрямів в економічну теорію;
4) розгорнута характеристика сучасних економічних теорій.
Історія економічних вчень має велике значення для оволодіння культурою економічного мислення, розуміння його альтернативи та для творчого сприйняття політекономії та розвитку економічної науки в цілому.
1. Економічна думка стародавнього світу:
а) економічна думка Сходу
б) економічна думка античного світу (Греція, Рим)
2. Економічна думка Середньовіччя.
3. Меркантелізм.
1.
Економічна думка стародавнього світу відображає риси соціально-економічного та політичного розвитку суспільства того часу. Деякі з них були суспільствами азіатського способу виробництва (стародавній Схід), а інші – античного способу виробництва (Греція, Рим). Відмінності між ними обумовили особливості їх економічної думки.
Економічна думка Стародавнього Сходу.
Писемні джерела, на основі яких можна судити про економічну думку Стародавнього сходу – зведення законів, юридичні акти, документи господарської звітності та твори про управління державою та державним господарством. Тому багато з них мають державно-нормативний характер; дійсність розглядається з позиції правлячих осіб, вельможних придворних та чиновників. Економічному знанню притаманні догматизм, апріорність і символізм. В багатьох давньосхідних творах економічна думка обплутана релігійною оболонкою (особливо Індія, Китай).
Одні з перших відомих нам пам’яток економічної думки можна віднести до літератури стародавнього Єгипту; в них знайшли своє відображення питання організації та управління державним господарством, а також уявлення стародавніх єгиптян про власність, рабство, товарно-грошові відносини.
Про економічну думку стародавнього Єгипту можна довідатись з творів державних чиновників (цисарів), багато з яких мають дидактичний характер (повчальний), різних адміністративно-господарських та юридичних документів.
Одним з найдавніших центрів людської цивілізації була Месопотамія (Дворіччя або Міжріччя). На відміну від стародавнього Єгипту в державах цього регіону порівняно швидко розвивалася приватна власність та товарно-грошові відносини. В результаті посилилося розшарування суспільства. Держава намагалася за допомогою господарства регулювати економічну діяльність населення та регламентувати приватно-правові відносини. Відомою пам’яткою економічної думки 18ст. до н.е. є знаки старовавилонського царя Хаммурапі. Основна мета цих законів – всебічне зміцнення економічної влади держави. Закони містять 282 статті, в числі яких є присвячені питанням охорони власності вавилонських громадян; питання оренди, найму, лихварства.
Розвиток товарно-грошових відносин допускався в такій мірі, щоб це не викликало масового зубожіння громадян. Закони Хаммурапі захищають приватну власність, особливо царя, церкви, державних службовців, воїнів. Замах на неї карається смертю або оберненням винуватця у рабство. В цілому ці закони становлять систему правових норм, спрямованих на регулювання соціально-економічних відносин у Вавилоні 18ст. дон.е.
Економічна думка Індії.
Економічна думка стародавньої Індії була обплутана релігійною оболонкою. При цьому економічні проблеми як такі соціально не досліджувалися. Вони розглядалися в давньоіндійській літературі у зв’язку зі спробами вирішення соціальних та політичних питань. Писемними джерелами середини І тисячоліття до н.е. є переважно твори буддизму та іудаїзму (брахманізму). Вони дають уявлення про соціальну структуру суспільства і містять матеріал, що характеризує специфіку сприйняття окремих економічних категорій, зокрема власності (майна).
Буддійське вчення проповідує відмову від власності як необхідну умову досягнення кінцевого спасіння (нірвани).
Велика кількість творів брахманізму грунтується на концепції трьох цілей життя людини:
1) релігія обов’язку,
2) релігія матеріальної вигоди,
3) релігія чуттєвої любові.
Кожній з цих ціле присвячена окрема література. Найбільш відомою книгою про релігію обов’язку є закони Ману; про другу – Артхашастра; про третю – Камасутра.
Артхашастра була написана між 4–3 ст. до н.е., присвячена користі (артхі) – це трактат про мистецтво політики та управління державою. В ньому містяться правила, якими мають користуватися правителі у своїй державній діяльності. В Артхашастра є відомості про економіку, адміністрацію, соціальні та юридичні інститути, зовнішню та внутрішню політику індійської держави. В ній йдеться про державні справи. При ньому увага концентрується на царському господарстві. Головною метою політики держави є поповнення скарбниці, тому у трактаті викладено вчення про правління і державний доход.
Економічна думка Стародавнього Китаю.
Економічна думка Стародавнього Китаю виникла та розвивалася у рамках філософських та політичних вчень; основними напрямами суспільної думки Китаю були – конфуціанство, легізм, даосизм, моїзм, які сформувалися у 4 – 3 ст. до н.е. Протягом століть між цими напрямками велася полеміка про економічний лад суспільства, общину, міру втручання держави в економіку та методи управління нею. Провідною течією було конфуціанство. З часом воно перетворилось у державну ідеологію і мало величезний вплив на суспільно-економічний та політичний розвиток Китаю протягом приблизно 2 тисячі років.
Економічна думка давнього Китаю яскраво відображена у трактаті “Гуань-Цзи” (4 ст. до н.е.); в ньому визнається закономірність змін у природі і суспільстві. Приділяючи значну увагу економічній політиці держави в боротьбі з несприятливими природними умовами, автори трактату висловлюються за регулярний її вплив на господарське життя. В наслідок цього у творі глибоко розроблена система державного регулювання економіки.
Зміцнення землеробства вважалося умовою забезпечення стійкості економіки. Велике значення надавалося товарно-грошовим відносинам, з точки зору їх використання державою для регулювання економіки. В трактаті розглядаються питання пов’язані з податком та грошовим обігом. пропонувалося замінити прямі податки на залізо та сіль – непрямими, застосувати для стабілізації господарства нормовану емісію грошових знаків.
Багато з ідей, що містяться у “Гуан-Цзи” були застосовані у господарчій практиці стародавнього Китаю.
Економічна думка античного світу.
В античній літературі економічна думка старого світу виражена в найрозвиненішому вигляді. Джерелами, які дають уявлення про економічну думку античності є законодавство держав, публічні виступи і твори філософів, політиків, поетів та інш.
Висловлення античних авторів хоча й не являють собою цілісної системи поглядів, але є спробою теоретичне осмислення та узагальнення хронологічних для цієї добу економічних процесів та явищ.
Основні ідеї, що містяться у творах грецьких мислителів – Ксенофонта, Платона, Арістотеля увійшли до скарбниці економічної спадщини людства.
У цілому економічна думка Стародавньої Греції розвивалася спочатку в умовах розкладання общини і виникнення рабства, а згодом у період його розвитку та кризи. Тому в центрі уваги давньогрецьких мислителів перебували проблеми рабовласництва, які розглядалися, виходячи з соціально-політичної та економічної ситуації того часу. Ці ж обставини зумовили переважання у них натурально-господарського періоду до економічних питань. Разом з тим поглиблення суспільного поділу праці, зростання ремесла та торгівлі обумовили необхідність спеціального дослідження переваг натурального і товарного господарства, різних сторін товарно-грошових відносин.
Давньогрецькі автори зробили спробу наукового дослідження таких економічних процесів і явищ, як поділ праці, товар, гроші та інші; виявити закони господарського життя.