Ефективність хірургічного лікування багато в чому визначається адекватністю його анестезіологічного забезпечення. Воно складається з таких етапів: передопераційний огляд та оцінка стану хворого, підготовка до операції та анестезії, проведення загальної анестезії, ведення раннього післяопераційного періоду.
У процесі знайомства з хворим треба звернути увагу на його психічний стан і за наявності підвищеної збудливості збільшити дозу седативних засобів перед операцією. Слід з'ясовувати, чи є в нього шкідливі звички (куріння, алкоголізм, наркоманія), бо при цьому нерідко спостерігається стійкійсть до загальних анестетиків.
Час і спосіб уведення препарату | Схема І | Схема II |
| Напередодніопераціїперед сном —через ротУранціза 2 годдо операції —через рот;За 40 хв доопераціївнутрішньо-м'язово абоза 5—10 хввнутрішньовенне | Фенобарбітал або етамінал-натрійпо 0,1 г, ноксирон — по 0,2 г;хлордіазаноксин — по 10—15 мгабо тріоксазин — 0,3 — 0,5;супрастин — по 20— 25 мгАтропіну сульфат — по 0,3—0,7 мг,або метадин — по 0,5—0,7 мг,або скополаміну гідробромід —по 0,25—0,5 мг,промедол — по 20—40 мг, абоомнопон — по 20 мг, абоморфіну гідрохлорид — по 10 мг | Фенобарбітал абоетамінал-натрій — по 0,2 г;дипразин — по 25—30 мг абодимедрол — по 0,1 г,діазепам — по 5—10 мгАтропіну сульфат — по 0,3—0,7 мг,або метадин — по 0,5—0,7 мг, абоскополаміну гідробромід — по0,25-0,5 мг,промедол — по 20—40 мг, абоомнопон — по 20 мг, абоморфіну гідрохлорид — по 10 мг,або дроперидол — по 2,5 мг,фентаніл — по 0,05 мг |
Будь-яке планове оперативне втручання, яке проводиться під загальною анестезією, потребує певного рівня лабораторного та клінічного обстеження. Якщо є дані про наявність інших захворювань, потрібна консультація відповідних фахівців.
Результати передопераційного обстеження хворого визначають тактику анестезіолога до операції, під час її проведення та після неї. Для адекватного анестезіологічного забезпечення хірургічного втручання потрібно мати об'єктивну уяву про ступінь операційного ризику. Ступінь ризику оцінюють у балах. Об'єм та характер передопераційної підготовки значною мірою визначаються тяжкістю основного та супутнього захворювань.
Перед плановими оперативними втручаннями проводять такі заходи:
розмова анестезіолога з хворим про анестезію та операцію; обмеження прийому їжі перед операцією (не менше ніж за 5—6 год), очисна клізма уве
чері (напередодні операції) та зранку;
спорожнення сечового міхура; зняття з'ємних зубних протезів; медикаментозна підготовка (премедикація). Перед екстреними хірургічними втручаннями проводять очищення шлунка через зонд.
Премедикацію проводять для заспокоєння хворого, забезпечення його відпочинку перед операцією, зняття психічного напруження, нормалізації обміну речовин. Премедикація зменшує втрати загальних анестетичних засобів, запобігає появі небажаних нейровегетативних реакцій, побічній дії наркотичних засобів, гальмує салівацію, секрецію бронхів та потовиділення. Використовують препарати, що володіють енергетичним потенціюванням. Для поліпшення сну призначають снотворні засоби, які також володіють певним седативним ефектом, що посилюється призначенням транквілізаторів. Подібним чином діють наркотичні аналгетики. Вони значно підвищують поріг больової чутливості, зменшують необхідну концентрацію анестетиків, бо потенціюють їх дію. Значною мірою седативний ефект доповнюють деякі протигі-стамінні засоби з нерізким нейролептичним впливом. Всі ці препарати гальмують небажані нейрореф-лекторні реакції, однак повністю не замінюють холінолітичні засоби.
Як правило, у клініці використовують 2—3 схеми премедикації. У пропонованій схемі наведені середні дози засобів для премедикації, що найчастіше застосовуються для пацієнтів з масою тіла 50—70 кг. Для ослаблених хворих, пацієнтів похилого та старечого віку дозу препарату відповідно зменшують. Найчастіше використовують премеди-кацію за схемою І. Вона розрахована на спокійних, урівноважених хворих, яким передбачається виконати не дуже травматичну і тривалу операцію. Пре-медикація за схемою II показана хворим з підвищеною збудливістю нервової системи й інтенсивними обмінними процесами (тиреотоксикоз), а також у разі тривалого і травматичного оперативного втручання.
У разі тривалого і травматичного хірургічного втручання за ЗО— 40 хв до операції хворим разом із атропіну сульфатом внутрішньом'язово вводять 0,0025 г дроперидолу і 0,0005 г фснтанілу.
МАСКОВИЙ НАРКОЗ
Масковий наркоз використовують головним чином у хворих без виражених порушень дихальної, серцево-судинної систем та функцій паренхіматозних органів. Його можна використовувати тоді, коли немає потреби в релаксації м'язів і створенні положення, що утруднює вентиляцію легень. Масковий наркоз відкритим крапельним способом зараз використовують надзвичайно рідко. Його найчастіше проводять за напіввідкритим контуром. Масковий наркоз має такі недоліки:
1) збільшення мертвого простору;
2) тяжкість забезпечення прохідності дихальних шляхів унаслідок можливого спазму голосової щілини у разі поверхневого наркозу, западання язика і аспірації слизу, крові за глибокого наркозу;
3) позаяк релаксація м'язів за поверхневого рівня наркозу не настає,
треба поглиблювати його до другого рівня хірургічної стадії, що супроводжується пригніченням життєво важливих функцій організму;
4) тяжкість забезпечення допоміжної і, особливо, штучної вентиляції легень, оскільки у разі маскового наркозу повітря може розтягувати шлунок;
5) неможливість проведення знеболювання при багатьох оториноларингологічних, офтальмологічних і нейрохірургічних операціях, бо маніпуляції анестезіолога можуть обмежити дії хірурга.
Сучасний комбінований ендотрахе-альний наркоз позбавлений багатьох цих недоліків.
ЕНДОТРАХЕАЛЬНИЙ НАРКОЗ
На сьогодні знеболювання багатьох тривалих оперативних втручань здійснюється під ендотрахеальним наркозом. Порівняно з масковим наркозом він має низку переваг:
1) запобігає спазмові голосової щілини, западанню язика, аспірації блювотних мас, крові, слизу, що забезпечує прохідність дихальних шляхів;
2) створює оптимальні умови для проведення штучної вентиляції легень у будь-якому положенні хворого;
3) забезпечує можливість для широкого використання міорелак-сантів, досягнення розслаблення м'язів за поверхневого рівня наркозу з мінімальною токсичною дією анестетика на організм;
4) зменшує мертвий простір у дихальній системі наркозного апарата порівняно з масковим наркозом;
5) створює умови для активного відсмоктування з трахеї і бронхів слизу, гною, крові, детриту, блювотних мас;
6) дозволяє виключати з вентиляції окремі ділянки легень за збереження її в інших відділах;
7) дає можливість виконувати оперативні втручання в ділянці голови та шиї.
Разом із цим ендотрахеальний наркоз має і деякі недоліки, які не спостерігаються за інших методів анестезії:
1) складність методики, що вимагає спеціального оснащення і підготовки персоналу;
2) подразний вплив ендотрахеаль-ної трубки на слизову оболонку трахеї;
3) можливість поширення інфекції в розташовані нижче відділи органів дихання.
Показання: перед оперативними втручаннями на органах грудної клітки, тривалими (понад 1 год) і травматичними операціями на органах черевної порожнини, нейрохірургічними втручаннями, а також перед операціями, що супроводжуються великою крововтратою, у разі тяжких захворювань щитовидної залози і тоді, коди потрібна добра релаксація м'язів. Показанням до цього виду знеболювання є оперативні втручання у такому положенні хворого на операційному столі, за якого порушується біоме-ханізм дихання і потрібна штучна вентиляція легень (положення Тренделен-бурга, положення на животі і ін.).
Протипоказання: гострі інфекційно-запальні захворювання верхніх дихальних шляхів (трахеїт, ларингіт, фарингіт, риніт і ін.).
Нерідко ускладненнями інтубацій-ного наркозу є трахеїт, ларингіт або фарингіт, зумовлені ушкодженням слизової оболонки гортані, глотки під час інтубації, тугою тампонадою ротової частини глотки, тривалим перебуванням інтубаційної трубки в трахеї. При цьому відзначаються біль під час ковтання, захриплість голосу та інші неприємні відчуття. Як правило, вони минають через 2—3 доби. Терапія цих ускладнень полягає в полосканні порожнини рота теплим гіпертонічним та антисептичним розчинами, застосуванні олійних та парових інгаляцій.
У ослаблених хворих з розладами органного та периферичного кровообігу навіть короткочасний (1—2 год) тиск роздутої манжетки на слизову оболонку трахеї призводить до порушення її кровообігу з подальшим утворенням пролежнів. Для їх запобігання треба уникати надмірного роз
дування манжетки і періодично (через кожні 1—2 год) випускати з неї повітря.
Пізнішим і порівняно рідкісним ускладненням ендотрахеального наркозу є розвиток гранульом голосових зв'язок, які виникають унаслідок некрозу слизової оболонки та фібринозно-гнійного запалення в ділянці голосових зв'язок та навколишніх тканин.
КОМБІНОВАНА ЗАГАЛЬНА АНЕСТЕЗІЯ
Комбінованою називають анестезію, що досягається одночасним або послідовним використанням різних препаратів: загальних анестетиків, транквілізаторів, аналгетиків, міоре-лаксантів. Це дає можливість значно зменшувати концентрацію анестетич-них засобів, а відтак їх токсичну дію на організм. У анестезіологічній практиці найчастіше поєднують азоту закис, з одним із найсильніших інгаляційних і неінгаляційних анестетичнихзасобів.
НЕЙРОЛЕПТАНАЛГЕЗІЯ
Нейролептаналгезія (НЛА) є одним із видів комбінованого знеболювання, за якого з допомогою поєднання нейролептичних речовин і наркотичних аналгетиків досягається особливий стан організму — нейролепсія. Вона проявляється зниженням психічної та рухової активності, станом байдужості, майже до кататонії і каталепсії, втратою чутливості без вимкнення свідомості. Найчастіше поєднують нейролептик дроперидол і аналгетик фен-таніл. Характерною особливістю НЛА є стабільність роботи серця і судин навіть під час виконання найтравма-тичніших етапів операції.