Політична свідомість: визначення та актуальність дослідження
в контексті розвитку вітчизняної політичної науки
У вітчизняному суспільствознавстві теоретичні проблеми політичної свідомості не перебувають поки що у полі зору дослідників. Це пов'язано, мабуть, із складністю самого предмета вивчення та з нерозробленістю його цілісної концепції. Такий стан призвів до того, що сам зміст поняття розмився і став майже невловимим.
Існують і об'єктивні історичні причини цього явища. Особливо це стосується розробки проблем масової політичної свідомості, тому що офіційні наукові дослідження у цій галузі стримувалися через те, що масова політична свідомість розглядалася як атрибут "масового суспільства" і як альтернатива класовій свідомості. Це, на думку Б.Грушина, "позначилося найзгубнішим чином на вивченні масової свідомості"1.
У зарубіжній політичній науці поняття "політичної свідомості" набуло особливої популярності у середині ХХ століття і розроблялося, в основному, у поведінковому напрямі політології. Ця категорія і зараз залишається зручною для аналізу завдяки широті змісту, який в неї вкладається, значній пояснювальній силі, а також тому, що вона стала своєрідним вузловим поняттям, котре акумулює різні погляди і дані багатьох наукових дисциплін. З іншого боку, ці ж фактори обумовлюють багатоаспектне розуміння політичної свідомості. Очевидно, що у кожному з підходів на перший план виходять її різні сторони та характеристики.
Однак, на думку автора, до цього часу політична свідомість, як у вітчизняному, так і у зарубіжному суспільствознавстві, у більшості випадків розглядалася з позицій філософії, психології та соціології. Досліджувалися її рівні та механізми функціонування. Значно меншою мірою політична свідомість розглядалася як цілісна, суто політологічна категорія.
Зокрема політичні філософи, серед яких М.Михальченко, В.Ребкало, В.Мшвенієрадзе, В.Королько, вбачають у ній форму суспільної свідомості. Їх основний метод аналізу полягає у співвіднесенні політичної свідомості з буттям, з його матеріальними процесами. У залежності від специфіки процесів і форм відображення політичної свідомості, в ній виокремлюють різні рівні, форми, види.
За рівнями відображення політичної реальності політична свідомість є теоретичною чи буденною. Наприклад, В.Мшвенієрадзе виокремив у ній два рівні: суто теоретичний та державницько-бюрократичний, тобто рівень прийняття рішень2. Але у даному разі за межами аналізу залишається мікрорівень - тобто політична свідомість на рівні особистості.
Вчені, які працюють у галузі політичної соціології (Є.Головаха, А.Ручка, М.Томенко, М.Слюсаревський), виокремлюють в політичній свідомості її сфери: політичну науку (теорії, концепції, гіпотези), політичну ідеологію (доктрини, ідеали, програми, гасла), політичну психологію (політичні прагнення, почуття, настрої, думки, забобони). У межах політико-соціологічного підходу дослідники намагаються розкрити змістовні характеристики різних типів і видів політичної свідомості: демократичної, авторитарної, традиційної, бюрократичної, лояльної, бунтарської тощо. Особлива увага приділяється вивченню її ідеологічного і масового рівнів, масового і спеціалізованого видів.
За суб'єктами політичної свідомості у межах цього підходу виокремлюють класову, групову, національно-етнічну, релігійно-конфесійну, корпоративну, індивідуальну свідомість тощо. Кількість видів політичної свідомості зростає при розгляді ставлення конкретних об'єктів і суб'єктів до політичних процесів, до глобальних проблем (війни, миру, стану довкілля), до політичних інститутів тощо. У даному підході важливий не стільки спосіб відображення політичної свідомості та політичного буття, скільки змістовна сторона поглядів, орієнтацій, позицій та стереотипів.
Соціальні психологи, які вивчають політичну свідомість, зокрема, Г.Предвічний, О.Шестопал, Ю.Замошкін, М.Фролова, намагаються поєднати розгляд суспільного змісту цього феномена з аналізом індивідуальних та групових механізмів його функціонування. Однак в їх дослідженнях до останнього часу переважали типові процедури, більш близькі до соціології, ніж до психології. У тих випадках, коли робляться спроби структурувати політичну свідомість, використовуються окремі психологічні категорії, які не дають уявлення про цілісність особистості.
Між тим, для правильної оцінки рівня розвитку політичної свідомості потрібно брати до уваги і її зв'язок з поведінкою, і міру усвідомлення поведінки, і ступінь загального розвитку особистості. Дослідження когнітивних структур особистості (групи), вікових етапів її розвитку, генезису політичного менталітету і характеру процесу політичного мислення, тобто вивчення політичної свідомості "зсередини", з боку самої особистості (групи) - важлива і поки що не розв'язана задача.
У сучасній вітчизняній літературі та літературі країн СНД істотний внесок в дослідження політичної свідомості внесли П.Сергієнко, В.Бабкін, О.Бабкіна, Ф.Бурлацький, К.Гаджиєв, Б.Грушин, І.Кресіна, Е.Баталов, М.Михальченко, А.Улєдов, В.Мшвенієрадзе, Є.Головаха, Г.Дилігентський тощо.
Однак, як вже було зазначено вище, цей феномен всебічно ще не досліджений. На сьогоднішній день триває активний процес нагромадження емпіричного матеріалу з проблем політичної свідомості, його комплексного, суто політологічного осмислення. Важливим чинником цього процесу є той факт, що різноманітні принципи структурування у контексті кількох наукових дисциплін дозволяють дослідити політичну свідомість, так би мовити, сферично. Вони показують, що лінійна модель політичної свідомості не розкриває всього багатства її змісту, що назріла потреба вийти за межі цієї моделі.
Свідченням цього є процес постання у вітчизняній та зарубіжній літературі нових наукових напрямів, у межах яких досліджуються процеси формування політичної свідомості - політичної топології (яка вивчає просторові особливості політичного життя, специфіку просторового включення громадян у політику). До того ж у сучасній науці існують фундаментальні методологічні розробки та спеціальні теоретичні дослідження, які, можливо, дозволять з часом серйозно просунутися у дослідженні політичного хронотипу (просторово-часових особливостей політичного життя). Маються на увазі, зокрема, праці філософів феноменологів, які досліджують проблему інтенціональності, тобто "спрямованості" свідомості на об'єкт: роботи К.Манхейма та його послідовників, філософсько-філологічні експерименти М.Бахтіна, Ю.Лотмана, К.Леві-Строса та інші. Тобто дослідження політичної свідомості виходять за традиційні межі і потребують нових методів та засобів дослідження.
До того ж залишається відкритим питання щодо співвідношення понять політичної свідомості з іншими категоріями політичної науки: політичним режимом, політичною поведінкою тощо. Особливо актуальним залишається питання щодо співвідношення та взаємозв'язку понять "політична свідомість" та "політична культура".
Особлива роль політичної свідомості у структурі політичної культури обумовлена тим, що вона є одним з внутрішніх регуляторів політичної діяльності через систему потреб, мотивів, цінностей і т. ін. Одночасно вона є джерелом формування уявлень про політичні цілі діяльності. Найбільш переконливу та обґрунтовану спробу розмежування політичної культури та політичної свідомості, на наш погляд, здійснили Ф.Бурлацький та А.Галкін. Вони звели суть відмінностей між цими феноменами до такого висновку: для політичної свідомості характерним є переважання когнітивних елементів, хоча вона і не зводиться до них. Політична культура ж "присутня в політичній свідомості", так би мовити, незримо, у вигляді чинника, який істотно впливає на політичну систему, на формування соціально-політичних цінностей, які лежать в основі ідеологічного вибору, а також конкретних політичних думок... У цьому сенсі політична свідомість, здавалося б, є ширшою за поняття "політична культура". Водночас в іншому контексті, як вважають Ф. Бурлацький та А. Галкін, вже політична культура є ширшим поняттям, ніж політична свідомість, оскільки вона "є наявною і тоді, коли політична свідомість є незначною або взагалі її бракує. Більше того, сам факт відсутності політичної свідомості може бути розглянутий як специфічний прояв політичної культури, що виступає у даному разі не в активній, а в пасивній формі. Іншими словами, політична свідомість є лише одним із типів реалізації політичної культури поряд з неусвідомленими реакціями орієнтовного порядку та "імпульсивними поведінковими актами"3.
Іншими словами, ці категорії не можна протиставляти, більше того, вони не можуть бути розкритими і зрозумілими одна без одної. Можна погодитися з К. Гаджиєвим, який, узагальнюючи це питання, підкреслює, що "політична свідомість... функціонує і самовідтворюється у певному політико-культурному середовищі. Разом з тим вона є і умовою, і одночасно засобом відтворення політичної культури"4.
Зрозуміло, що вчений, який працює над дослідженням цих проблем, теж перебуває у конкретному політико-культурному середовищі, і його, передусім, турбує питання самовизначення саме цього середовища, кореляція його з політико-культурними утвореннями іншого типу.
Тут ми безпосередньо підходимо до формування мети нашого аналізу: освіченість в питаннях формування політичної культури та, відповідно, політичної свідомості дає можливість дослідити особливості сучасної політичної свідомості та політичної культури українського суспільства. Актуальність подібного дослідження автором буде аргументовано нижче.
Аргументацію хотілося б почати здалеку, а саме: відзначити особливості історичного розвитку України, які обумовлюють тенденції розвитку сучасної української політичної свідомості. Дослідник цього феномена Б.Цимбалістий виокремлює такі домінанти політико-культурного розвитку України: