Розрахунок критичного обсягу реалізації продукції.
Важливою умовою оцінки портфеля замовлень є визначення критичного обсягу реалізації продукції, який вказує на гранично мінімальний обсяг поставки, що забезпечує підприємству вихід за межі банкрутства. Він характеризує таку масу продажу продукції чи виконаних робіт і послуг, за якої витрати на виробництво і збут продукції дорівнюють виручці від продажу. Чим більша маса продажу проти критичної, тим більше прибутку отримує підприємство. Мета управління витратами полягає у зменшенні критичного обсягу реалізації продукції, що гарантуватиме більшу стабільність при зміні кон'юнктури товарного ринку та при конверсії виробництва ( К1).
Критичний обсяг реалізації визначається порівнянням суми продажу продукції (В) і витрат на її виробництво та збут (С). Можливості продажу обмежуються виробничою потужністю і ринковою ціною. Витрати на виробництво і збут продукції (собівартість) розглядають у вигляді трьох складових частин:
а) постійні витрати (виробничі, комерційні та адміністративні), які не залежать від обсягу виробництва і реалізації продукції, а визначаються параметрами виробничої потужності та виражають політику вищої адміністрації (ПС). Визначаючи постійні витрати, виходять з того, що одна частина їх залежить від потужності підприємства (амортизація, податок на майно, рента, страхування та ін. ), а друга - виражає політику вищої адміністрації та встановлюється нею (витрати на рекламу, на дослідження, на підвищення кваліфікації працівників та ін. ). У критичний момент друга частина може зменшуватися за ініціативою адміністрації;
б) прямі змінні витрати (ПЗ) залежать від обсягу виробництва і реалізації продукції, легко нормуються і стандартизуються. До них належать витрати матеріальних ресурсів та витрати на оплату праці;
в) накладні змінні (НЗ) витрати (виробничі та комерційні), які також залежать від обсягу виробництва і реалізації продукції, але не підлягають чіткому нормуванню і стандартизації. До них належать витрати на утримання та експлуатацію устаткування, позавиробничі витрати та ін. їх розподіляють на собівартість одиниці продукції спеціальними методами.
Різниця між виручкою від продажу і собівартістю реалізованої продукції визначає прибуток від виробництва і реалізації продукції (П).
В управлінні реалізацією продукції і витратами для зменшення критичного обсягу реалізації найбільші можливості відкриваються зі зміною ціни продажу (пошук нових ринків збуту, поліпшення якості продукції за відносно незначного зростання витрат та ін.) і зі скороченням постійних витрат. У першому випадку зростає прибуток, а в другому - зменшуються відносно необов'язкові витрати. Суму прибутку і постійних витрат підприємства називають маржинальним доходом (МД).
Графічне вираження критичного обсягу реалізації продукції дає можливість встановити співвідношення
Кт / ПС = / МД.
Звідси критичний обсяг реалізації продукції визначається за формулою
Кт = В* ПС / МД.
Якщо визначити ставку маржинального доходу у ціні продукції (Цм) з розрахунку
Цм = МД / В
то критичний обсяг реалізації продукції може бути розрахований
Кт = ПС / Цм
Вказівка на критичний обсяг реалізації є одним з основних параметрів економічної оцінки виробничої програми.
Аналіз виконання договорів поставки
У ринковій економіці вся виробнича діяльність будується на системі договорів поставки продукції, виконання яких є не лише гарантією фінансової стабільності підприємства, а й формою його високого авторитету (іміджу). Як відомо, зобов'язання за договорами поставки продукції підприємства України виконують на державне замовлення, за державними контрактами і за прямими договорами.
Державні замовлення виражають потреби держави у поставках продукції для задоволення суспільних потреб на прискорення науково-технічного прогресу. Міністерства і відомства визначають обсяг і склад держзамовлень, несуть відповідальність за надання підприємствам важливих матеріально-технічних ресурсів і вирішення питань збуту виготовленої на державне замовлення продукції.
На відміну від держзамовлення, держконтракт виражає потребу у поставках продукції державі, але випуск її підприємством . фінансується державним бюджетом.
Прямі договори поставки - це найбільш прогресивна форма поставки продукції споживачам підприємствами-виробниками і підприємствами оптової торгівлі. До них належать договори між виробничими об'єднаннями, підприємствами, організаціями-виробниками та споживачами.
В умовах, коли скорочується частка держзамовлень і розширюється самостійність підприємств у формуванні "портфеля замовлень", суттєво зростає відповідальність трудових колективів за чітке виконання своїх зобов'язань, значно зростає ризик не знайти сфери збуту для своєї продукції, якщо імідж підприємства не став гарантом високої якості та конкурентоспроможності.
Головна мета економічного аналізу обгрунтованості та виконання договорів поставки полягає у забезпеченні повного і своєчасного виконання договорів на найвигідніших економічних умовах.
Аналіз виконання договірних зобов'язань проводиться в декілька етапів:
а) на першому етапі дається загальна оцінка виконання зобов'язань і наростаючим підсумком з початку року;
б) на другому етапі виділяється аналіз виконання за окремими групами продукції (в тому числі товарів народного споживання) і в розрізі державного замовлення та за прямими договорами;
в) на третьому етапі проводиться аналіз виконання договірних зобов'язань за асортиментом, якістю і строками поставки продукції.
Особливу увагу слід звернути на рівень виконання договірних зобов'язань за асортиментом, якістю і строками поставки, адже договір вважається виконаним лише тоді, коли виконуються усі умови поставки.
Склад, асортимент і структура продукції
Склад продукції - це загальний перелік усіх груп, видів та різновидностей продукції.
Під асортиментом розуміють загальний склад усіх груп, видів і різновидностей продукції. Він виражається натуральними (кількість, вага, об'єм та ін.) або вартісними показниками. Розрізняють індивідуальний і груповий, повний і обов'язковий асортименти.
Номенклатура продукції - це перелік назв окремих важливих видів виробів, які визначають темпи і основні пропорції в розвитку народного господарства та мають вирішальне значення для прискорення науково-технічного прогресу і задоволення потреб населення в основних товарах народного споживання. Номенклатура - складова частина асортименту.
Виконати план за асортиментом - означає виробити кожного виду продукції не менше, ніж це передбачено планом. В інших випадках план за асортиментом вважається невиконаним.
Кількісна оцінка виконання плану за асортиментом в цілому по підприємству передбачає порівняння фактичного випуску кожного виду продукції в натуральному та грошовому виразі з плановим; в залік виконання плану береться фактичний випуск, але не вище плану. Залікові суми кожного виду продукції складаються по підприємству. Отриманий результат порівнюється з підсумковим плановим обсягом випуску товарної продукції.
Коефіцієнт асортиментності при широкій номенклатурі виробів розраховують, виходячи із середнього недовиконання плану кожного номенклатурного виду. Для цього із підсумку плану вираховують суму недовиконання плану випуску продукції і одержаний результат ділять на підсумок плану.
Під час аналізу асортименту продукції вивчається хід виконання директивних завдань та власних зобов'язань підприємства щодо оновлення та розширення асортименту нових виробів. У разі невиконання плану з цих показників, аналізується хід підготовки та освоєння нових видів продукції, своєчасність передання технологічної документації і спеціального обладнання у виробництво, відшукуються причини відхилень від встановлених завдань та відпрацьовуються заходи до усунення недоліків, що мали місце у роботі підприємства.
У практичній роботі підприємств рівні виконання плану з виробництва окремих видів продукції найчастіше не співпадають. Це призводить до порушення планової структури виробництва.
Виконати план структури виробництва означає зберегти питому вагу кожного виробу у загальному обсязі продукції. При цьому, структурні зміни можуть мати місце лише при повному виконанні плану з асортименту.
Аналіз виконання плану за структурою проводиться кількома способами: при першому - планове виробництво кожного виду продукції у грошовому виразі множимо на середній відсоток виконання плану випуску продукції в цілому по підприємству; при другому - фактичне виробництво продукції розподіляється за плановою питомою вагою виробів у загальному обсязі. Результати, що отримали, записуємо у графу «Фактичний випуск за плановою структурою» і порівнюємо з фактичним виробництвом кожного виду продукції.