Водночас Дж.Вільямсон зазначає, що зараз неможливо дати набір умов, за яких вигідно застосовувати плаваючий ВК, хоча подібні спроби робилися у 60-ті та 70-ті роки (див. вище про М.Фрідмана) з огляду на неефективне плавання 70-их та 80-их рр., коли спекуляції мали руйнівний ефект, незважаючи на прогнозований в теорії “процентний арбітраж по фундаментальному рівноважному обмінному курсу”. У 1990р. deGrauweта Vansanten остаточно підтвердили цю думку, показавши у моделі валютного курсу з 4 рівнянь, що цей ринок може мати хаотичну поведінку, у сенсі теорії хаосу, що невеликі зміни у часткових умовах можуть призвести до значних відхилень у наступних траекторіях, без схильності до переходу у стабільний стан. Цей аналіз стверджує, що уряд може управляти ВК у відповідності до моделей тільки тоді, коли він передбачає саме таку вихідну ситуацію. (7)
У зв`язку з тим, що у 90-і рр. Мобільність фінансовго капіталу стала реальною та відбувається усунення останніх обмежень руху капіталів за вимогами МВФ, постає питанні, чи мають дотримуватись фіксації курсу країни з розвиненою фінансовою системою? Вільямсон вважає, що може, якщо органи валютного контролю встановлює курси придбання та продажу достатньо близькими один від одного (як в ЄВС), або вони можутьь дозволити ширший проміжок з точними або м`якими межами (як пропонується у підході цільових зон). ВК може бути керованим, якщо монетарна політика підпорядковується цілям ВП (наприклад, засобами нестерилізованих інтервенцій). Водночас там, де монетарна політика повинна використовуватись в першу чергу для внутрішнього макроекономічного управління (як у США, Японії, ЄВС вцілому), необхілно застосовувати ширші межі.
Незалежно від того, яка модель управління ВК обрана, виникає питання, як треба змінювати з часом цільовий курс. Вільямсон наголошує на двох цілях:
1) запобігати змінам у мотиваційній структурі, які іноді виникають на ринку;
2) змінювати систему стимулів, коли очевидно, що існуюча ціль вимагає значних змін у платіжних потоках (реальний шок) або коли така ціль несумісна з макроекономічною рівновагою; (8)
Розгляд питання про непостійні зміни у мотиваційній структурі призводить до появи двох інших питань. Перше – чи прив`язувати (або націлювати) національну валюту до кошика валют чи до якоїсь певної валюти. Це питання фактично означає знаходження балансу між макро та мікро економічною стабільністю. Прив`язка до кошика валют дозволяє забезпечити макроекономічну стабілізацію, але спонукує до непостійних змін в індивідуальних ВК, тоді як прив`язка до певної валюти призводить до стабілізації саме цього курсу із одночасною наявністю періодичних змін в ефективному ВК (що має важливе значення для макроекономічної стабілізації). У світі, де більшість валют знаходиться у стані плавання відносно одна одної, вибір має забезпечити стабільність, якої країна дотримуватиметься у майбутньому.Зважаючи на вимогу щодо наявності певного порогу у ЗЕД (див. вище), Вільямсон рекомендує прив`язку до певної валюти у випадку, коли обсяг зовнішньоторгівельного обороту, вираженого у певній валюті, є більшим за 50%, у інших випадках – прив`язка до кошика валют.
Ще одне питання – до кошика з яких валют потрібно прив`язувати валюту? У 80-их роках під час аналізу застосування подібного типу прив`язки вчені надійшли висновку, що потрібно включати до кошика валюти найбільших торгівельних партнерів. Ваги валют у кошика легко розрахувати на основі даних торгівельного балансу. Водночас слід пам`ятати, що недоцільно запроваджувати прив`язку до кошика, аналогічного з кошиками країн-конкурентів. Подіьна практика у країнах Азії призвела до втрати конкурентоспроможності економік цих країе відносно одна одної й як наслідок у світовому масштабі. (8)
Другим питанням щодо непостійних змін у структурі мотиваційних стимулів є необхідність коректувань прив`язки задля елімінації впливу диференційної інфляції (різниць у рівні інфляції між країнами прив`язки). Для товарів, які не є традіційними товарами експорту даної країнами, шкідливим є не тільки тимчасові ерозії у диференційній інфляції, але й непевненість щодо майбутнього реального ВК (це питання буде розглядатись детальніше у другому розділі). Це твердження було вперше висунуто та обгрунтовано на конференції, присвяченій повзучій прив`язці у 1979, особливо у роботах Дорнбуша та Вільямсона. (8, 398-401) Ствержувалось, що політика коректування прив`язки може бути дестабілізуючою у макроекономічному сенсі. Цільовий реальний ВК, який призводить до занадто великого підвищення конкурентоспроможності товарів на міжнародних ринках, може спричинити пришвидшення інфляційних механізмів в економіці, так само як як цільовий рівень безробіття, що є меншим за природний рівень. Джефрі Сакс стверджує, що саме така політика, підтримана МВФ, призвела до гіперінфляції в Югославії у 1989р. (11)
У принципі, ніхто не може гарантувати правильність встановлення цілей. Те, що ціль є неефективною, стає очевидно тільки тоді, коли виникають труднощі у підтримці платіжної спроможності країни за рахунок придушення темпів зростання виробничого потенціалу. Аналогічно, пришвидшення темпів інфляції може свідчити про те, чи справді переоцінка цілі є настільки доцільною для конкурентоспроможності, як це вважалось на початку. Не є аксіомою навіть те, чи є доцільним корегувати цілі відносно реального ВК. Іноді набагато краще зробити більш жорсткою фіскальну та монетарну політику, змінити формулу індексації зарплат або зробити ринок праці більш гнучким. (8, 400-401)
Вільмсон робить висновок, що не є прийнятною навіть думка про ймовірність зміни прив`язки, окільки це породжує непевність на ринку, змінює мотивацію на антисоціальну та генерує кризу. Кругман показав, що існування зони коливань ВК призводить до появи дестабілізуючих спекуляцій замість підтримуючих. (8, 402)
2. Переважна більшість науковців вважає, що є бажаною деяка стабільність ВК.
- Вільне плавання не розглядається як найкращий вибір, а приховано-кероване плавання може мати руйнівні наслідки. Ця теза підтверджується прикладом Кореї, де проводились приховані валютні інтервенції. Економетричні розрахунки щодо порівняння флуктуацій на фондовому та валютному ринках показали, що корейський уряд неодноразово вдавався до валютних інтервенцій після початку кризи у 1998р. Плавання, яке не було фактично вільним плаванням, не дозволило стабілізувати ситуацію;(4)
- Необхідно пам`ятати про переваги фіксованого ВК, говорячи про бажаність стабільності ВК. Так, на початкових етапах переходу до ринкової економіки, номінальний валютний якір здатний допомогти у зменшенні інфляції, бо у цей період не існує більш ефективних якорей у монетарній політиці (дотримання певних, наперід кількісно визначених, цілей у монетарній політиці). Це твердження повністю узгоджується із постулатами Дж.Вільямсона на вибір оптимального РВК. Однак дехто наголошує на ухгодженості фіксованого ВК та дисінфляції. Основним аргументом є необхідність управління ВК з метою уникненні різких змін та флуктуацій у торгівельному балансі. Для цих вчених стабілізаційна ВП є також засобом сприяння регіональній інтеграції, оскільна спільна прив`язка валют дозволяє забезпечити стабільні ВК всередині регіону. Інші вчені вважають основною ціллю стабілізації ВК зменшення преміального ризику (тобто процентних ставок). Крім того, одна група вчених розглядає слабкий рівень розвитку валютного ринку та слабкість фінансової системи як основні фактори вибору ВК, оскільки коливання ВК можуть призвести у цих країнах до значних проблем. Водночас останнім часом поширюється думка, що така недорозвиненіість пов`язана вперше черге із стабільністю ВК, бо зникає стимул до хеджування валютних ризиків та підтримки стабільності балансів. (4)
- Останнім часом значно пожвавилась дискусія навколо певних перехідних (проміжних) РВК. Так, дуже активно обговорюється випадки Чілі та Польщі. Польська повзуча прив`язка (1991-1994) дозволила знизити темпи інфляції, а також стабілізувати поточний рахунок країни. Проте у період, коли покращилась мобільність капіталу, центральний банк не спромігся скасувати контроль за одним з кутів т.зв. “трикутника неузгодженості” (inconsistencytriangle): ВК, процентними ставками та монетарною базою (через стерилізуючі інтервенції). Випадок з Чілі розглядається як невдача через брак довіри до коридору, а також через часті зміни у правилах (центральний паритет, темп девальвації, межі коридору коливань) та неузгодженість між цільовою інфляцією та цільовим ВК.(4)
- Узгодженість між цільовою інфляцією та цільовим ВК має дуже важливе значення. Тут існує певна базова, фундаментальна неузгодженість через притік капіталів та ефект Баласа-Самуельсона (Balassa-Samuelsoneffect), коли зростання продуктивності в експортно-орієнтованому секторі та відповідне зростання зарплат призводить до зростання рівня зарплат й в інших секторах економіки, тим самим сприяючи зростанню темпів інфляції. Вважається, що дотримання цільової інфляції у країнах з перехідною економікою досить важко впроваджувати, оскільки дані про рівень інфляції з`явліються досить пізно і крім того, вони не є достатньо реальними. Однак деякі вчені вважають, що за режиму повзучої прв`язки існує маленька різниця між цільовою інфляцією та цільовим ВК, і саме там, де рівень девальвації нижче за різницю у рівнях інфляції. (4)
- Іншим важливим моментом є узгодженість між цільовим ВК та лібералізацією поточного рахунку. Вважається, що рух короткострокового капіталу може бути обмежений, якщо є порівняльними ВП та потреби внутрішньої кредитної політики, тобто коли діє виправдана комбінація різниці у процентних ставках та зміні ВК, яка обмежує короткострокову процентну вигоду для портфельних інвесторів. Проте дехто не поділяє цю теорію та вказує на доцільність відтермінування лібералізації транзакцій з капіталом у тих країнах, які ще не до кінця ліквідували обмеження на експортно-імпортні операції, до тих пір, поки структура рахунків капіталу не буде приведена у відповідність до аналогічних рахункі розвинених країн. Також вважають за доцільне запровадити тимчасовий податок на короткострокові переміщення капіталів у вигляді резервування певної суми у центральному банку;(4)