Феномен – організована злочинність
Успішна боротьба зі злочинністю передбачає глибоке вивчення злочинів різних категорій з розкриттям їх рівня, структури, динаміки, причин і умов їх вчинення, а також розробку на цій основі системи ефективних заходів профілактики.
Організована злочинність становить значну небезпеку для суспільства, особливо коли воно знаходиться у стані реформування та розбудови державно-правової системи. Саме така, сприятлива для організованої злочинності, ситуація містить у собі загрозу її проникнення практично у всі сфери суспільних відносин, галузі господарювання та управління.
Буквальне тлумачення терміну “організована злочинність” дозволяє віднести до цієї категорії будь-який злочин з елементами організації його підготовки та вчинення (злочин може бути організовано як однією особою, так і групою осіб). Думка пересічного громадянина, особливо того, який особисто зазнав втрат від протиправних (злочинних) дій відносно цієї проблеми, проста: “Назви мені факт вчинення злочину, який не готується і не організовується. Такого, практично, немає”.
І він, в чомусь, правий. Адже його особливо не турбують наукові перипетії навколо цієї проблеми. Він впевнений лише в тому, що права і свободи як громадянина суверенної держави,, їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави [1].
У цьому контексті наукова кримінологічна думка дещо інша. У процесі протистояння із суспільством організована злочинність розвивається й удосконалюється. Їй вдалося відшукати таку форму буття, яка робить її мало вразливими антикриміногенними заходами держави та суспільства.
Чітко визначилися і сформувалися два напрями такої еволюції:
1) максимальна прибутковість і вигідність злочинної діяльності;
2) забезпечення максимальної безпеки стосовно державних заходів нейтралізації та переслідування.
На підтримку цієї гіпотези не можна погодитися із висновками про те, що організована злочинність не вписується в рамки групової і рецидивної злочинності, відомої чинному законодавству. За своєю суттю – це надзвичайно негативне самостійне явище, яке виникло у процесі розвитку самої злочинності. Вона є злиттям рівних видів злочинів в єдину кримінальну діяльність. При цьому окремі суспільно-небезпечні діяння є лише певними операціями більш складної злочинної діяльності. Тут наявна система багаторівневих усталених злочинних зв’язків, що призводять до концентрації злочинності [2].
Еволюція злочинності за такою спрямованістю призвела до формування та виникнення своєрідного кримінального феномена, який особливо яскраво проявив себе в кінці другого тисячоліття.
Забезпечення безпеки розвитку, невразливості функціонерів злочинного середовища [3], надприбутковості і злочинної діяльності досягається різними шляхами та формами, найхарактерними серед яких є:
підрив економічного потенціалу конкурента (організація підпалів, підривів, стану банкрутства);
відкрите залякування, погрози вбивством, викрадення (акції, спрямовані на створення обстановки страху);
фізичне знищення (вчинення вбивств, які переростають на “серійні” стосовно учасників угруповань, конкурентів);
корупція та шантаж (забезпечення безпеки від державного контролю та переслідування).
Розробка цієї дифеніції має не тільки наукове, але й суттєве практичне значення, тому що невизначеність значно ускладнює підготовку й застосування адекватних заходів протидії організованій злочинності, зміст і сутність якої має відобразитися в конкретному визначенні. Поняття організованої злочинності вкрай важливе і для законодавця, оскільки тільки на його основі можна здійснювати ефективну політику криміналізації діяльності структур мафіозного типу [4].
Найбільш гостро ця проблема постає в процесі притягнення до відповідальності представників вищих керівних ланок організованих угруповань, які залишаються не тільки в тіні, але й “недоторканними”. Віднайти законодавчі форми, які б дозволяли позбавити таких осіб “недоторканності” – головне завдання розробки ефективних заходів у боротьбі з організованою злочинністю.
Закон України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 30 червня 1993 р. визначає у ст. 1 організовану злочинність як сукупність злочинів, що вчиняються у зв’язку зі створенням та діяльністю організованих злочинних угруповань.
Але законодавча дифеніція організованої злочинності викликає низку не безпідставних зауважень з боку окремих науковців і практиків. Так, звертається увага на недостатню визначеність термінів, як то у зв’язку зі створенням та діяльністю організованих злочинних угруповань [5], що розуміти під “організованими злочинними угрупованнями” [5].
Не існує єдиної думки щодо визначення поняття цього особливо-небезпечного соціального явища і серед представників міжнародної кримінологічної спільноти. І не зважаючи на те, що експертами ООН запропоновано розуміти під організованою злочинністю відносно велику групу стійких, керованих злочинних формувань, які займаються злочинною діяльністю в корисливих інтересах і утворюють систему захисту від соціального контролю з використанням таких протизаконних дій, як насильство, залякування, корупція та крадіжки в особливо великих розмірах [6], це поняття є не цілком прийнятним для всіх країн.
Вітчизняні вчені-кримінологи А. Ф. Зелінський, М. Й. Коржанський, автори монографії “Корислива злочинна діяльність”, розглядають організовану злочинність як сукупність злочинів, вчинених групами, що мають всі ознаки організації (статус, мету діяльності, керівника, підрозділи матеріального забезпечення, гроші, приміщення, транспорт тощо) [7].
Аналізуючи зазначені поняття, можна дійти висновку, що різні вчені-кримінологи в якості головних відокремлювали найрізноманітніші ознаки організованої злочинності. Спробу їх узагальнення та синтезу здійснив німецький кримінолог Г. Шнайдер. Такими ознаками він назвав:
1) задовольняє потреб населення організованою злочинністю у нелегальних товарах та послугах;
2) проведення діяльності раціонально та планово (злочинні дії визначаються з міркувань незначного ризику і значного прибутку);
3) організація групи будується за жорстким розподілом ролей;
4) формування своєї системи цінностей професіоналами – представниками організованої злочинності;,
5) знаходження будь-якого злочинного синдикату знаходиться в підпорядкуванні невеликої групи, яка планує і веде пошук можливостей для злочинних діянь, розраховує ступінь ризику, вартість і вигідність злочинних проектів, контролює їх виконання. Маючи в своєму розпорядженні значні фінансові можливості, злочинна конфедерація може не поспішати у виборі мети та проведенні операції (лише тоді натискає на курок, коли злочинне діяння пов’язане із мінімальним ризиком);
6) дотримання злочинною організацією своїх основних принципів (безперечна лояльність всіх членів, заборона на різноманітні злочинні дії без наказу керівництва);
7) грунтування своєї діяльності на нейтралізації державного кримінального переслідування, яка досягається шляхом ізольованості керівної ланки від виконавців, а також в результаті систематичного підкупу представників влади [8].
Таким чином, організовану злочинність, на нашу думку, можна визначити як сукупність передбачених кримінальним законом суспільно небезпечних діянь, які вчиняються учасниками організованих груп на певній території чи у сфері діяльності, з метою отримання максимального прибутку чи іншої зацікавленості з мінімальним ризиком до викриття.
Зазначене визначення не є остаточним і безперечним, а є лише спробою узагальнення існуючих думок стосовно цього соціального явища.
Безперечно те, що стрижневою категорією організованої злочинності є організована група, тобто стійке об’єднання двох або більше осіб, які спеціально зорганізувалися для спільної злочинної діяльності.
Характерними ознаками такої групи можуть бути:
розробка (хоча б у загальних рисах) і схвалення учасниками групи плану злочинної діяльності або вчинення конкретного злочину;
розподіл ролей;
наявність організатора (керівника) групи;
прикриття своєї діяльності як своїми силами, так і за допомогою сторонніх осіб (у тому числі й підкупом хабарами службових осіб);
вербування нових членів;
наявність правил поведінки;
наявність матеріальної бази – транспорту, приміщень, сховищ, коштів тощо [9].
Однак виникають спірні питання, по-перше, відносно корумпованих зв’язків, по-друге, – стосовно кількісної характеристики організованої групи.
За висновками деяких науковців, організовані злочинні угруповання не можуть існувати без корупції представників державних, господарських, контролюючих органівджу1. Інші стверджують, що зв’язки злочинних груп з державними службовцями не є обов’язковою ознакою організованої злочинності, вони характеризують лише її вищий рівень – злочинну організацію мафіозного типу, яка має економічне або терористичне спрямування.
Ми поділяємо і підтримуємо думку останніх. Наявність або відсутність корумпованих зв’язків організованої злочинної групи обумовлюється передусім ступенем зорганізованості групи, напрямом і сферою протиправної діяльності. Особливо яскраво це простежується, у злочинній діяльності організованих груп рекетирського, бандитського та іншого корисливого насильницького спрямування, у протиправній діяльності представників наркобізнесу і т.ін.
Що стосується кількісної характеристики організованої групи, то важко погодитися з висновками, що навіть починаючи з тріади, виникає групова психологія і структурування групи [10]. Структурування, таким чином, виникає лише в групі із трьох осіб, але ж групова психологія формується вже там, де більше однієї особи. Крім того, якщо в основу кількісної характеристики організованої групи покласти тріаду її учасників, то поза увагою кримінально-правового впливу залишаться малочисельні злочинні групи розбійників і бандитів, найманих вбивць і т.ін. Тим більше, що про побоювання у разі концентрації уваги на складних формах організованої злочинності ведуть розмову і самі автори зазначених пропозицій.. Тому, на нашу думку, в основі кількісної характеристики організованої групи мають лежати критерії ступеня і рівнів її зорганізованості, направленості та сфери протиправної діяльності. Що, до речі, може стати основою законодавчого закріплення понять: – “група осіб”, “група осіб за попередньою домовленістю”, “організована група”, “злочинна організація”, “співтовариство мафіозного типу”.