Закріпивши у статті 49 право кожного на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування, Конституція України визначила, що охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності, включаючи приватні.
Важливою гарантією здійснення цього права є конституційний припис про те, що держава зобов’язана створювати умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування, що у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно, а існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена.
Конституційний суд визнав неконституційними положеннями Постанови Кабінету Міністрів України, якими було затверджено Перелік платних послуг, що надавалися в державних закладах охорони здоров’я та вищих медичних закладах освіти, передбачених розділами І та ІІ цього Переліку. Визнано неконституційним також положення цієї ж Постанови щодо дозволу лікувально- та санаторно-профілактичним закладам приймати від хворих плату за надані їм інші медичні послуги як внесення добровільної компенсації. На практиці це положення використовувалося як підстава для обов’язкової оплати хворих наданої їм медичної допомоги.
Що ж до медичного страхування населення, то його запровадження в Україні є нагальним і невідкладним. Сподіваємося, що новообраний склад Верховної Ради України розв’яже цю проблему шляхом остаточного ухвалення відповідного закону, який пройшов процедуру першого і другого читань. Фінансове забезпечення медичного страхування має здійснюватися за рахунок коштів роботодавців, власних коштів громадян і, звичайно, за рахунок Державного бюджету України та інших надходжень.
Приєднання України до Статуту Ради Європи, ратифікація Верховною Радою України Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, відповідних протоколів до Конвенції дають можливість громадянину України, іноземцю, особі без громадянства звертатися до Європейського Суду з прав людини за захистом своїх прав і свобод, зокрема соціальних, якщо вони вважають, що відповідні їх права чи сподоби порушені і не були захищені національними засобами правового захисту в Україні.
Окремі автори вважають, що наша держава робить лише перші кроки на шляху соціалізації. При цьому, на їх погляд, спостерігається очевидне викривлення у бік створення формальних передумов, не наповнених реальним змістом. У зв’язку з цим, стверджують вони, соціальність держави України має скоріше декларативний, якщо не декоративний характер.
Справжня соціальна сутність української держава має визначатися на практиці. Наповнення соціалізації держави реальним змістом – справа усіх і кожного: держави, її органів, органів місцевого самоврядування, недержавних структур громадянського суспільства, людини і громадянина.
Право на охорону здоров’я належить до другого покоління прав людини. Реалізація цього права залежить від організаційних, фінансових, правових, координаційних та інших форм діяльності держави. Проте вирішальною складовою при реалізації прав другого покоління є економічна: при потребі в середньому 500 грн. на рік на одного мешканця України фактичне фінансування становить лише 50 грн. Головним показником виконання державою своїх функцій є тривалість життя громадян. Нині в Україні вона становить 68 років для жінок і 63 роки – для чоловіків.
Прагнення подолати механізм соціально-затратної медицини та зробити її соціально-інвестиційною стало затвердження Указом Президента України від 7 грудня 2000 року № 1313 Концепції розвитку охорони здоров’я населення України. Концепції передбачає спрямування реформування економічних засад системи охорони здоров’я на створення прозорих фінансово-економічних механізмів цільового накопичення та адресного використання коштів, необхідних для реалізації в повному обсязі конституційних прав громадян на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Проголошено збереження контролю держави за механізмами забезпечення обсягу та якості медичної допомоги, які поступово збільшуватимуться за рахунок бюджетного фінансування та залучення додаткових джерел фінансування. Джерелами фінансування за Концепцією мають бути кошти державного та місцевих бюджетів, кошти загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування та добровільного медичного страхування, кошти накопичувальних фондів територіальних громад і благодійних фондів, благодійні внески та пожертвування юридичних і фізичних осіб, кошти, одержані за надання платних медичних послуг, а також інші джерела, не заборонені законодавством.
Це указ тим більш важливий, що іноді законодавець не встигає за багатогранними життєвими ситуаціями і відносинами, які потребують правового врегулювання. Чинному законодавству щодо захисту соціальних прав громадян України притаманна нестабільність, відсутня чітка термінологія, одній й ті ж поняття визначаються по різному. Типовими недоліками правового регулювання відносин у галузі захисту соціальних прав є: безсистемність, дублювання, прогалини, велика кількість відсильних норм. Все це знижує ефективність правового регулювання, ускладнює правозастосовчу діяльність. З метою зміцнення правових гарантій соціального захисту населення окремі науковці пропонують розробити єдиний кодифікований акт – Кодекс соціального забезпечення України.
1.Конституція України. – К.:, 1996.
2.Касьяненко М. Податкова і пенсійна реформа, страхова медицина // День. - 2002. – 19 березня.
3.Торопчина-Агалакова С. Европейская Конвенция, Европейский Суд: неизвестные стандарты // Юридическая практика. – 2001. – 19 декаб.
4.Рабинович П.М. Рішення Європейського Суду з прав людини: до характеристики концептуально-методичних засад їх обґрунтування // Практика Європейського Суду з прав людини: Рішення, Коментарі. – 1999. № 1. – С. 358.
5.Шевчук С.В., Рудий В.Н. До питання про приведення законодавства України про охорону здоров’я у відповідність з правовими стандартами Ради Європи / Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом. Матеріали науково-практичної конференції.. Інститут законодавства Верховної Ради України. – К., 1998. – С. 434-436.
6.Рафальский О. Станет ли Украина социальным государством? //Известия. Украинский выпуск. – 2002. – 27 февр.
7.Права человека. Учебник для вузов / отв. ред. Лукашева Е.А. – М.: Изд. Норма-инфра – М, 1999. – С. 168.
8.Вороніна М.А. Економічна складова реалізації конституційного права на охорону здоров’я / Конституція країни - основа модернізації держави та суспільства. – Х.: “Право”, 2001, - С. 206.
9.Кормич Л.І. Пріоритет прав людини як умова демократичних трансформацій суспільства / Актуальні проблеми політики. Збірник наукових праць. Вип.. 13-14. – Одеса: Юрид. Літ-ра, 2002. – С. 11-12.
10.Ярошенко О.М. Конституція України та її роль у захисті соціальних прав громадян України / Конституція України – основа модернізації держави та суспільства. – Х.: Право, 2001. – С. 212.
11.Матеріали сьомого українсько-німецького колоквіуму з питань конституційного права та конституційного судочинства “Основні соціальні права людини і громадянина та державні гарантії їх реалізації”. – К., 2002. – С.1.