- відсутність достатньої кількості вільних економічних зон;
неготовність до інвестицій більшості керівників українських підприємств;
- відсутність у нашої країни офіційного міжнародного інвестиційного кодексу.
Окрім того, Україна досі не приєдналась до Вашингтонської конвенції про розгляд інвестиційних спорів, яка була підписана ще в 1965 роції [4,0.4].
У нашій країні майже немає звичних для розвинених держав інвестиційних банків, які б обслуговували іноземні та вітчизняні інвестиції, здійснювали зв'язок між вітчизняним підприємством -потенційним реципієнтом і потенційним іноземним інвестором, який володіє інвестиційним капіталом.
Гальмує залучення іноземних інвестицій також відсутність в Україні розгалуженої мережі консалтингових та інформаційних фірм, недосконалість існуючої системи бухгалтерського обліку. Через це контрагентам інвестиційних проектів бракує інформації про ділову репутацію партнера, допомоги в складанні бізнес-планів з рахуванням міжнародних стандартів.
У світлі сформульованих умов та аналізу інвестиційно-підприємницького клімату можна констатувати, шо в Україні не створено політичних, економічних та організаційних умов для залучення серйозних та ефективних зовнішніх коштів у потрібних обсягах та формах. За оцінками експертів Європейського центру досліджень, ризикованість інвестування в Україні становить 80 %, наростання зовнішньої заборгованості ( $ 8,8 млрд. станом на лютий 1997 р. ) разом з даними чинниками закономірно зумовили той факт, що за рейтингом інвестиційної привабливості у 1993, 1994 і 1995 рр. наша держава посідала, відповідно, 146-16, НУ-ме і 152-ге місця в світі [ 3, 0.15 ]. Як наслідок, іноземні інвестиції поки що не відіграють вагомої ролі як додаткове джерело фінансування структурної перебудови економіки України.
Виходячи з низького рейтингу інвестиційної привабливості української економіки можна спрогнозувати особливості інвестиційної стратегії нерезидентів на найближчий час.
По-перше, немає підстав очікувати надходження значних зовнішніх інвестиційних ресурсів з приватних джерел. Найшвидше основними інвесторами будуть міжнародні фінансові організації та уряди західних держав за неекономічними міркуваннями під гарантії уряду України.
По-друге, особливістю інвестиційної стратегії іноземних інвесторів буде пріоритет короткотермінової максимізації прибутків. Це означає концентрацію активності насамперед у сфері послуг, торгівельно-посередницькій діяльності, а також у харчовій, легкій промисловості та інших схожих за виробничо-економічними характеристиками галузях.
По-третє, іноземні інвестори не заікавлені фінансувати в Україні високотехнологічне виробництво. У зв'язку з цим потрібно усвідомлювати існування загрози економічної та екологічної небезпеки в розвитку на території України екологічно шкідливих та малотехнологічних виробництв.
По-четверте, участь в інвестиційному процесі відомих фірм, найшвидше, зводитиметься до створення стратегічних засад на перспективному ринку і поки що не буде масштабною. Ділової активності слід чекати від малих та середніх компаній.
Макроекономічні заходи, що відбиваються на характеристиках інвестиційного клімату, знаходитимуть своє відображення в мікроекономічних заходах пристосування іноземних інвесторів до співпраці в умовах високого інвестиційного ризику. Поліпшенню економічних умов інвестиційної діяльності сприятиме скорочення кількісних, якісних і термінових обмежень, якими керуються іноземні інвестори. Світовий ринок інвестицій чутливо реагує на заходи щодо лібералізації та стабілізації економічних засад інвестиційної діяльності. Необхідною умовою, що має надати істотного імпульсу для капіталотворення, є фінансова стабільність, яку характеризують інфляційні тенденції, динаміка валютних курсів і стан фінансового ринку. На сьогодні в Україні інфляційні очікування вже не є основним дестабілізуючим чинником інвестиційних процесів. Втім, залишаються сумніви щодо можливості утримувати ці позитивні тенденції, оскільки збалансування дохідної та виратної частин державного бюджету вирішуються шляхом жорсткого режиму обмеження витрат.
Фінансова стабілізація - необхідна, але недостатня умова виникнення сталих інвестиційних мотивацій для підприємців взагалі і нерезидентів зокрема. Її має супроводжувати прийнятний рівень прибутковості вкладень як у проект в цілому, так і окремо для іноземного партнера. Згідно з оцінками експертів Європейського центру досліджень норма прибутку на інвестиції у будівництво будь-якого заводу становить у Західній Європі 38,6 % при окупності за 6 років. В Україні ці показники перебувають, відповідно, на рівні 21 % і 11 років [ 7, 0.86 ]. Ліквідувати подібні диспропорції можливо двома способами. Перший передбачає концентрацію зусиль на здійсненні структурної трансформації економіки, після завершення якої має бути створена конкурентноспроможна динамічна система, здатна до саморегуляції і сформування ефективного попиту на зовнішні інвестиційні ресурси. Другий спосіб передбачає активне використання потенціалу іноземних інвесторів для здійснення структурних перетворень шляхом надання системи пільг щодо визначених пріоритетних напрямків господарювання. На думку дослідників, другий шлях є оптимальним для України, оскільки дає шанс прискорити структурну перебудову, стимулюватиме розвиток конкурентного середовища, не потребуватиме додаткових бюджетних асигнувань. Однак зауважимо, що результативність цього напрямку цілком залежить від вдало обраних пріоритетних секторів. Пріоритети інвестиційної співпраці з нерезидентами мають бути синхронізованими із загальною моделлю розбудови української економіки, наявними конкурентними перевагами, глобальними тенденціями динаміки попиту і пропозиції у світі.
До тих сфер економіки, де можна очікувати припливу західних капіталів, належать, насамперед, легка і харчова галузі промисловості, де виробляється продукція, що користується сталим попитом на внутрішньому ринку України та в ряді країн СНД, а оборот капіталу відбувається досить швидко, що забезпечує високу рентабельність виробництва і швидку окупність вкладень. В даний час ці переваги не реалізуються, оскільки підприємства зазначених галузей відчувають гострий дефіцит оборотних засобів, сучасних устаткування і технологій.
Оскільки Україна має фактично необмежені запаси деяких видів природніх ресурсів, видобування яких, як відомо, є найпривабливішим для зарубіжних компаній, то як одну з пріоритетних сфер можна визначити видобування марганцевої та уранової руд, за умови прийняття задовільного, з точки зору іноземних інвесторів, закону про поділ продукції.
Іншою важливою сферою, до якої можна очікувати припливу іноземних капіталів є і туризм. За умови будівництва першокласних готелів, скромних, але впорядкованих пансіонатів, створення відповідної сучасної інфраструктури, південний берег Криму і район Прикарпаття можуть перетворитися на зону міжнародного туризму. Слід приваблювати туристів і до таких історичних центрів європейської культури як Київ, Львів, Харків та ін.
Порівняно невеликі капіталовкладення до сфери туризму швидко окупляться і почнуть давати валютні доходи, одна частина яких, природньо, надійде іноземним інвесторам, а друга - поповнить валютні резерви держави, які можна буде використати в інтересах структурної перебудови української економіки.
Нарешті, важливою пріоритетною сферою є конверсована частина ВПК. Багато воєнних заводів не змогли перейти до випуску цивільної продукції, оскільки не мають необхідних устаткування і технологій, відчувають гостру нестачу оборотних засобів, слабо орієнтуються в ринковій кон'юктурі. Іноземний капітал здатний принести не тільки нові устаткування і технології, але й оборотні засоби, досвід маркетингу і сучасного менеджменту, "пожвавивши" пдприємства, що зупинилися. Тим часом іноземних інвесторів можуть привабити такі фактори, як наявність висококваліфікованого і дуже "дешевого" персоналу ( адже "пожвавлення" підприємствприведе до повернення значної кількості працівників на свої робочі місця ), а також розвинутої інфраструктури, відповідність тієї частини устаткування, що може бути використана при виробництві цивільної продукції, світовим стандартам якості. Приплив іноземного капіталу дозволить зупинити розпад цього важливого сектору української економіки і налагодити масове виробництво високотехнологічної, отже і конкурентноспроможної машинобудівної продукції цивільного призначення [ 8, 0.48 ].
Крім того, орієнтирами щодо консолідації інвестиційниї зусилль із нерезидентами є:
- розвиток економічної інфраструктури для забезпечення необхідних засад функціонування бізнесу;
- аерокосмічний та ракетокосмічний комплекс, де Україна має чимало досягнень світового рівня;
- обробна господарська промисловість. Стимулювання пріоритетних напрямків включає комплекс заходів, націлених на забезпечення фноземним вкладникам капіталу сприятливого режиму діяльності, який би дав змогу отримувати високу порівняно із середнім світовим рівнем норму прибутку.
Паралельно кількісному нарощуванню зовнішніх інвестиційних ресурсів шляхом локальної лібералізації інвестиційного клімату можна використовувати й складнішу систему заохочення, що враховує якісні характеристьики іноземних інвестицій. Наприклад, науковці пропонують запровадити іншу методику розподілу прибутку спільних підприємств. Так, прибуток розподілятиметься не пропорційно часткам партнерів у статутному фонді, як це практикується сьогодні, а з урахуванням ступеня активності різних частин статутного фонду в процесі виробництва і одержання прибутку. Використання такого підходу підвищило б зацікавленість іноземних інвесторів у внесенні до статутного фонду прогресивної техніки та технологій, ноу-хау, використання яких підвищило б конкурентноспроможність вироблюваної продукції [7,0.88].