План
1. Теоретико - організіційні основи інвестиційного процесу.
2. Методи оцінки раціонального залучення інвестицій.
3. Перспективи залучення іноземних інвестицій в економіку України.
Висновки
Вступ .........................................................................................…………4
1. Теоретико - організаційні основи інвестиційного процесу............…… 6
2. Методи оцінки раціонального залучення інвестицій....................……..19
3. Перспективи залучення іноземних інвестицій в економіку України….29
Висновки........................................................................................………..38
Список використаної літератури..........................................................….40
Додатки..............................................................................................…….. 41
Вступ
Темою даної курсової роботи є міжнародні інвестиції як інгредієнт економічного розвитку тієї чи іншої країни. Інвестиції вважаються другим компонентом чистих видатків. Вони охоплюють видатки на будівництво нових заводів, фабрик, на станки та обладнання з тривалим терміном служби і т.д. Багато економістів розглядали інвестиції як довгострокові вклади капіталу в різноманітні галузі та сфери економіки, інфраструктуру, соціальні програми, охорону навколишнього середовища, з метою розвитку виробництва, соціальної сфери підприємництва, отримання прибутку. Саме тому ця тема є актуальною у наш час, особливо для української держави, у якій тільки формується система ринкових відносин, спостерігається поступова приватизація економіки. Усе це потребує чималих коштів, які можна отримати за рахунок іноземних інвесторів.
Метою даної курсової роботи є дослідження суті іноземних інвестицій, різні аспекти їх залучення, з’ясування методів оцінки ефективності міжнародного переливу капіталу, показання перспектив залучення іноземних інвестицій в економіку України і проблеми пов’язані з цим процесом, чому саме інвестиції так необхідні нашій державі.
Курсова робота складається із вступу, трьох розділів та висновків. У першому розділі з’ясовано теоретико-організаційні основи інвестиційного процесу, показано усі можливі форми інвестицій, хто є їхніми суб’єктами, висвітлено суть інвестиційної діяльності та інвестиційного процесу. Предметом дослідження другого розділу є методи оцінки ефективності міжнародних капіталовкладень, тобто докладне вивчення методу граничної ефективності, методу розрахунку прибутку, методу обліку чистої кінцевої вартості капіталу та методу бюджетування капіталу та методу бюджетування капіталу. Третій розділ присвячений перспективам залучення іноземних інвестицій в економіку України. Тут зазначені проблеми інвестиційного процесу в нашій державі, що саме зумовило цю кризу і шляхи виходу з неї. В кінці роботи здійснюються підсумки дослідження, наводиться список використаної літератури.
Проблемою іноземних інвестицій займається чимало економістів, зокрема Барановський О., Лазбеник Л., Гавришок О., Пересада А.А., Пригода В.В., Чекніна Т. Це робить висновок, що дана проблематика знаходиться в центрі уваги великої кількості науковців. Основним джерелом для написання курсової роботи були навчальні посібники з економічних наук, а також велика кількість періодичної літератури. Зокрема, мова йде про такі видання як “Діловий вісник”, “Економіка України”, “Україна - Business” тощо.
Крім того була використана законодавча основа, зокрема закон України “Про інвестиційну діяльність.”
1. Теоретико - організіційні основи інвестиційного процесу.
Іноземні інвестиції - це капітали, експортовані з однієї країни і вкладені в справу або підприємство на території іншої країни, тобто за кордоном, куди внаслідок цього переноситься вже не акт реалізації зосередженої в експортованому товарі прибутку, а сам процес його створення. Таким чином, вивезення капіталу - це переміщення його за кордон з метою отримання підприємницького прибутку або проценту.
Законом України “Про інвестиційну діяльність” інвестиції визначаються як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої утворюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект [1]. Це означення, в основному, відповідає міжнародному підходу до уявлення про інвестиційну діяльність як процесу вкладання ресурсів (благ, майнових та інтелектуальних цінностей) з метою отримання прибутку, доходу, дивіденда (соціального ефекту) в майбутньому. Іншими словами інвестор відмовляється від задоволення насущних потреб в розрахунку на очікуване задоволення їх в майбутньому, але в більших розмірах. У відповідності із Законом до майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються у підприємницьку діяльність відносяться:
· грошові засоби, цільові банкнотні вклади, паї, акції та інші цінні папери;
· рухоме і нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання) та інші матеріальні цінності;
· майнові права, що витікають із авторського права, досвіду та інших інтелектуальних цінностей;
· сукупність технологічних, технічних, комерційних та інших знань, оформлених у вігляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих (“ноу-хау”);
· права користування землею, водою, ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права та інші цінності[1]
Сукупність вказаних цінностей, що обертаються на ринку, прийнято відносити до обєктів інвестиційної діяльності. Деякі вчені-економісти до цієї сукупності вносять також “фінансові права”, які витікають із взємозвязку інвестицій да державного регулювання умов інвестиційної діяльності, перед усім, податково амртизаційної політики. Це має місце при наданні державою податкових льгот інвестору (зниження ставки податку на прибуток) чи встановлення пільгових норм амортизаційних відрахувань (прискорення амортизації). Такі податково-амортизаційні преференції дають економічній ефект виходячи із повернкння засобів в майбутньому, і тому державою (муніципальними органами) цей ефект повинен оцінюватись (дисконтуватись).
На рис 1 приведена схема класифікації інвестицій за формами.
Рис.1 Форми інвестицій
Фонд накопичення як зберігаюча частина національного доходу є основним джерелом інвестицій. Умовно він може бути розділеним на фонд відшкодування та фонд відновлення. За рахунок цих фондів здійснюються відповідно валові та чисті (в їх складі) інвестиції.
Валові інвестиції характеризують загальний обємз асобів, які направляються у відтворення: нове будівництво, реконструкція та розширення, технічне переоснащення, а такожпідтримка діючих потужностей.
Чисті інвестиції в такому контексті являють собою вклади засобів у знову створені виробничі фонди та оновлюючий виробничий аппарат. Вони менші валових на величину засобів, що направляються із фонду відшкодування у вигляді амортизаційних відрахувань на повне становлення. Інвестуючі засоби з фондів відшкодування та відновлення характеризують в кінцевому рахунку відношення між простим та розширеним відтворенням.
В економічній теорії принциповою класифікаційною ознакою поділу інвестицій за формами вважається виділення фінансових та реальних інвестицій. Виділення із загального обєму іноваційної форми інвестицій та інтелектуальних інвестицій в ряді випадків – умовно, поскільки інтелектуальні інвестиції в більшій мірі являються іноваціями.
Фінансові інвестиції – це вкладання засобів в різноманітні фінансові інструменти: фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні (цільові) банківські вклади, депозити, паї і т. д.
Реальні інвестиції – це вклади у виробничі фонди (основні та зворотні). В основному це вклади у матеріальні активи – будівлі, споруди, обладнвння та інші товаро-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи (патенти, ліцензії, “ноу-хау”, технічна, науково-практична, інструктивна, технологічна та інша документація).
Інноваційна форма інвестицій (вклади у новшества) – це, в основному, вклади в нематеріальні активи, забезпечуючі розвиток НТП та успішну протидію конкурентам на товарних ринках. В промислово розвинутих країнах з високим рівнем техніки і технології іновації за своїм змістом і складом наближаються до реальних інвестицій. Однак в окремі періоди доводиться втілювати інвестиції і в підтримку технічно відсталих маловиробничих галузей та виробництв.
Інтелектуальні інвестиції – це вклади в творчий потенціал суспільства, обєкти інтелектуальної власності, що витікають із авторського права, права на промислові зразки і корисні моделі. В більшій мірі за своїм змістом і напрямком інтелектуальні інвестиції одночасно являються іноваціями. Крім поділу інвестицій за напрямками вкладення засобів (фінансові, реальні), в економічній теорії існує велика кількість признаків, за якими вони виділяються в залежності від цілей дослідження обєкта інвестування.
Виходячи з джерел фінансування розрізняють: особисті засоби, інвестора, позичкові (державний кредит, кредити комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ), приваблення засобів (засоби інших інвесторів).
За формами власності інвестиції поділяються на:
· державні – фінансуються із держбюджета, місцевих бюджетів, держпідприємствами;
· приватні – засоби населення (індивідуальних інвесторів), комерційних структур, колективних підприємств;
· іноземні – позичкові та кредитні ресурси міжнародних інвестиційних інститутів, зарубіжних корпорацій та фірм, спільних підприємств.
В залежності від термінів засвоєння інвестиції можуть бути довготривалими, середньотривалими та короткотривалими. Основне правило інвестування гласить, що інвестиції повинні бути довготривалими (в зарубіжній практиці – більше 1 року). Однак через неспрятливий інвестиційний клімат, нестабільність політичної ситуації і високі темпи інфляції, інвестори вимушені шукати обєкти середньотривалих та короткотривалих вкладів.