Як правило, генеза українських олігархій такого типу пов’язана з регіонами, які менше, аніж інші, залежать від дотацій з центрального бюджету і є самодостатніми в індустріальному плані. У тих регіонах, де були наявними обидві ці умови, обов’язково з’являвся лідер, політичний вплив якого поступово переходив межі “свого” регіону і вимагав реалізації на національному рівні. У міру того як один лідер, закріплюючись у своєму лідерстві, підминав інших лідерів, йому ставала необхідною вже не відносна, а абсолютна незалежність від Києва. У тих випадках, коли територіальній еліті вдається вийти на національний рівень, неминуче порушуються політичні і економічні інтереси не лише інших територіальних груп, але й іноземного капіталу, який вже закріпився на території України. Тому “олігархування” призвело не до монополізації влади однією ФППГ, а якраз до того, що всі інші ФППГ, які відчули реальну загрозу власному статус-кво, або об’єдналися в боротьбі проти “загарбника”, або не заважали тим, хто боровся проти нього. На думку В.Піховшека, інститут олігархії в Україні де-факто не склався і був перерваний, оскільки він претендував бути вище за інститут президентства, що існував “де-юре”.19
Врешті-решт, зараз ми спостерігаємо закономірний фінал ФППГ Лазаренка : його група фактично розвалилась, а сам він позбавлений депутатського імунітету і перебуває під слідством. Великою мірою цьому сприяла вертикальна побудова цієї ФППГ, тоді як інша група, що має горизонтальну структури, на даний момент є однією з найпотужніших в Україні.
Мова йде про “київську групу” (її часто називають “холдингом”). З організаційного погляду вона є дуже цільним і комплексним утворенням. До її складу входять структури, які забезпечують фактично всі найважливіші напрями діяльності групи. Вони підстраховують, взаємодоповнюють одна одну. Якщо юридичним забезпеченням займається юридична фірма Віктора Медведчука “Бі-Ай-Ем”, то фінанси акумулює Український кредитний банк, а координацією структур в агропромисловому секторі займається Українська аграрна біржа на чолі з Богданом Губським. Головною “дійною коровою” є “Славутич” на чолі з Григорієм Суркісом : концерн постачає нафтопродукти і дає групі чи не основну частину прибутків. Політичне ж забезпечення - “дах” та важелі впливу - надають СДПУ(о), фракція в парламенті, віце-спікерство Віктора Медведчука й ті ради, комісії “при Президентові України” чи КМ, куди входять члени групи. Таким чином, всередині “холдингу” існує чіткий розподіл функцій поміж структур, водночас його члени тримають у них ключові посади і в такий спосіб допомагають та контролюють один одного. В цьому неважко переконатися, якщо врахувати перелік посад, які займають у своїх структурах члени групи. Наприклад, якщо Суркіс займав посаду президента “Славутича”, то Губський - голови правління концерну. З іншого боку, якщо Губський був головою УАБ, то “Славутич” на чолі з Суркісом є одним з найвпливовіших засновників і “операторів” біржі. Цементує групу стратегія спільного заснування економічних структур. 1992 року “сімка” спільно заснувала “Славутич”. Загалом для стратегії членів групи характерне намагання власноруч контролювати структури за допомогою набуття ключових посад. Проте існують і економічні та юридичні механізми “зчеплення” структур “холдингу”. Вони виступають як юридичні особи - засновники один одного або тримають контрольний пакет акцій. Наприклад, серед засновників УАБ є УПФК “Славутич” та АТ “Український кредитний банк”. Пакети акцій самого “Славутича” з українського боку (концерн є СП) на рівних умовах тримають усі сім директорів (Григорій та Ігор Суркіси, Віктор Медведчук, Валентин Згурський, Богдан Губський, Юрій Карпенко, Юрій Лях).20
Я вже наводив перелік компаній, що їх В.Піховшек визначав як ФППГ (правильніше - як бізнесові складові ФППГ). Безперечно, що не всі ці структури мають визначний вплив на політичне й економічне життя держави (деякі мають хіба що регіональний вплив). Проте ФППГ в Україні не так і мало, про що свідчать нещодавні “орбітні” та “акваріумні” публікації у “Зеркале недели” та “Столичных новостях”.
На даний момент в Україні можна виділити такі найпотужніші ФППГ:
-“київська група” (вона ж - “холдинг”, про який я вже розповів вище);
-“нафтогазова група” (лідер - І.Бакай, економічний базис - НАК “Нафтогаз України”, політичне прикриття - “нафтогазове лобі” у Верховній Раді);
-група Ткаченка (політичний “дах” групи - голова ВР О.Ткаченко та фракція СелПУ, економічна основа - Брокбізнесбанк, компанія “Альянс”, ЗАТ “Укррос”, асоціація “Земля і люди”);21
-група Рабіновича (політичний “дах” - фракція ПЗУ, економічний базис - корпорація “РІКО”).
Ще донедавна до цього переліку можна було віднести і ФППГ Лазаренка, що свого часу контролювала до 20% економіки України (через ЄЕСУ), та події останніх місяців свідчать про розпад цієї групи.
Цими ФППГ поділені найприбутковіші сектори економіки України, найвпливовіші ЗМІ (“холдинг” контролює “Інтер”, “Радіо Z” у Києві; Ігор Бакай - ICTV, газету “Сегодня”, Рабінович - “Столичные новости”, київське радіо “СуперНова”; Лазаренко - “ЮТАР”, “Радіо Довіра”)22 , навіть найвідоміші спортивні клуби (ФК “Динамо Київ”, БК “ЦСКА-РІКО”) тощо.
Впливовими є також регіональні - “донецька” (представником її політичних інтересів є ЛПУ), “харківська” (свого часу на її основі була сформована НДП),
“галицька”, “одеська” групи.
Тим не менш, ФППГ не лише борються, але й домовляються між собою. Так, голосування по кандидатурам О.Ткаченка та його заступників під час минулорічної “спікеріади” продемонструвало наявність певних домовленостей між ними. Об’єднавчий процес почали Суркіс та Рабінович, що оголосили про створення холдинга (у свою чергу фракції СДПУ(о) та ПЗУ заявили про координацію своїх дій у парламенті). Суркіс же має добрі стосунки з О.Ткаченком через УАБ Губського, а Ткаченко вже, напевно, зумів прокласти тимчасовий місток між холдингом Суркіс-Рабінович та П.Лазаренком.23
Подібна ситуація спостерігається на всіх теренах колишнього СРСР. Суспільний устрій Радянського Союзу, який успадкував частину пережитків феодальної системи і законсервував їх, надавши нового вигляду, сприяв становленню системи політичних і економічних відносин як структури глибоко кланової. Об’єднані спільністю інтересів і контрольовані репресивною машиною, республіканські, регіональні і галузеві клани управляли країною до того часу, поки їм це було вигідно. Як тільки загальнодержавний організм ослаб, а питання про розподіл власності постало на порядку денному, клани доклали всіх зусиль, щоб розвалити радянську імперію і посісти відповідно перші місця у відведених їм сферах діяльності і регіонах. Неподільне панування кланів залишилося основною складовою частиною суспільного устрою всіх держав пострадянського простору. Контролюючи найважливіші економічні галузі або території, де зосереджені основні виробничі потужності в нових державах СНД, клани продовжують відігравати основну роль в їхньому політичному і економічному житті. Їхні представники посідають найвищі державні пости, керують найрентабельнішими виробництвами, контролюють фінансову систему. Боротьба кланів створює напругу в політичній і економічній сферах, а в окремих випадках загрожує територіальній цілісності. Так, глибоко кланове таджицьке суспільство, де про правила гри не можуть домовитись найвпливовіші ходжентський, бадахшанський, кулябський і гармський клани, вже протягом 8 років перебуває в стані громадянської війни, доповненої втручанням зовнішніх сил. У Росії, де основну роль відіграють галузеві клани, що представляють інтереси ВПК, нових фінансових магнатів та енергоресурсних гігантів, політична стабільність нещодавно підтримувалась лише завдяки впливу, майстерності апаратної гри і арбітражним здібностям президента Б.Єльцина (на даний момент його місце фактично заступив голова уряду РФ Є.Примаков, а чимало впливових ФППГ були знищені серпневою кризою 1998 року). Однак слабкість економічних та фінансових важелів впливу центральної влади на регіони сприяє зростанню ролі регіональних та республіканських кланів, що загрожують цілісності РФ.
Кланова система гальмує процес формування загальнонаціональних еліт, оскільки висування на передові позиції здібних і перспективних представників з інших регіонів, суспільних чи економічних груп зустрічає опір представників правлячих кланів. Ні для кого не секрет, що в Україні досі основною кузнею кадрів залишається Дніпропетровськ, а правління “дніпропетровської сім’ї” зрідка розбавляється представниками Харкова, Донецька і Криму.24 До речі, деякі дослідники пояснюють прихід дніпропетровців до влади 1994 року не тим, що країна “стала на шлях якісно нового політичного життя”, як це намагалися представити речники і апологети еліти, що перемогла, а тим, що промислова частина владної номенклатури (“дніпропетровський клан”) здобула відносну перевагу над адміністративно-політичною (“києво-полтавським кланом”, “призовом Кравчука” тощо) щодо безпосереднього доступу до перерозподілу владних позицій.25
ФППГ (клани) існують і дуже серйозно впливають на суспільне життя України (та інших держав СНД) - це факт. Вони можуть мати характер регіональних, галузевих, номенклатурних угрупувань. ФППГ виникають, розвиваються, занепадають, розпадаються (що ми простежили на прикладі групи Лазаренка), змагаються і домовляються між собою. На сьогодні найвпливовішими в Україні є групи Суркіса-Медведчука, Бакая, Ткаченка, Рабіновича, територіальні - “дніпропетровська”, “донецька”, “харківська”, “галицька”. Вони поділили між собою найрентабельніші галузі промисловості, контролюють найвпливовіші ЗМІ, істотно впливають на державну владу України. Про те, як вони впливають - у наступному розділі.