ФППГ (клани) і державна влада України.
Згідно праці Джорджа Стайнера “Бізнес, уряд і суспільство” існує 2 головні сфери взаємодії бізнесу і політики : електоральний процес та лобіювання.26
Безперечно, що головною формою взаємодії ФППГ та державної влади є лобіювання. Нагадаємо, що “лобі - це представники фінансових, промислових корпорацій, військових структур, окремих соціальних і національних верств населення, які прагнуть впливати на законодавчі органи та/чи окремих їх членів, на державних чиновників з метою прийняття або відхилення тих чи інших рішень в інтересах того, кого вони репрезентують. Як правило, діяльність лобі має неформальний характер, проте для того, щоб запобігти пов’язаним з нею зловживанням, в низці країн їй надано легального, законодавчо регламентованого характеру.”27 Відповідно лобіювання - “це форма, у якій реалізується політичне представництво інтересів, до того ж форма далеко не єдина і не головна”.28 Та лобіювання - це дуже широка тема досліджень, тому у своїй роботі я лише зазначу, що головною особливістю так званого “кланового” лобіювання є його жорсткий зв’язок з перебуванням лідерів груп - посадових осіб - на ключових посадах у державних структурах влади. Таке лобіювання набуло найбільшого розмаху в регіонах. Можна впевнено говорити про те, що намагання перших посадових осіб області протегувати “своїм” бізнесовим структурам чи підприємствам характерне чи не для всіх регіонів України. Там, де існували чітко виражені кланові згуртовані групи, там способи і механізми лобіювання та протегування набирали найменш цивілізованих, відкритих форм. Як правило, такі групи утворювалися у промислово розвинених регіонах. Найбільшого розвитку вони набули у Дніпропетровській, Донецькій, Одеській, Харківській, Закарпатській областях.29
Щодо електорального процесу, то видається, що минулорічна виборча кампанія наочно продемонструвала схрещення двох першооснов нинішньої політики в Україні : першооснови кланово-корпоративної та першооснови ідеологічної. Кланово-корпоративна за останні 5-6 років встигла сягнути високого рівня розвитку і тепер жодна політична сила, щоб бодай мати кошти на спробу прориву до парламенту не може ігнорувати інтересів тих чи інших ФППГ. З іншого боку, ухвалення Закону про вибори на змішаній основі вводить у виборчі змагання другу основу - ідеологічну. Це диктує потребу в ідеологічному самовизначенні лідерів найпотужніших ФППГ. Найзавбачливіші з них зробили ідеологічний вибір уже кілька років тому і весь цей час підтримували ті чи інші політичні партії, щоб у належний момент зробити з них масові політичні стрнуктури.30
Найкращі приклади такої діяльності ФППГ - “Громада” та СДПУ(о), що є політичним прикриттям відповідно групи Лазаренка та “холдинга”.
Як ми побачили, двома основними (та не єдиними) сферами взаємодії ФППГ та державної влади є т.зв. “кланове” лобіювання (перебування представників групи у владних структурах) та участь у електоральному процесі (підтримка групами певних політичних партій)
Висновки.
Найпершим та найголовнішим висновком моєї роботи є констатація того факту, що фінансово-промислові політичні групи (клани) - а ми умовились називати їх саме так - насправді існують та справляють визначний вплив на суспільне життя України.
Їхні корені уходять у радянські часи. Номенклатурні клани не зникли - вони й надалі існують, змінивши сфери діяльності та політичне забарвлення. Як у великому бізнесі, так і у владних структурах домінують вихідці зі старої партноменклатури, яким не важко було домовитись. Жорсткі умови українського ринку лише сприяли виникненню таких замкнених структур як ФППГ.Вони можуть мати характер регіональних, галузевих, номенклатурних угрупувань. ФППГ виникають, розвиваються, занепадають, розпадаються (що ми простежили на прикладі групи Лазаренка), змагаються і домовляються між собою. На сьогодні найвпливовішими в Україні є групи Суркіса-Медведчука, Бакая, Ткаченка, Рабіновича, територіальні - “дніпропетровська”, “донецька”, “харківська”, “галицька”. Вони поділили між собою найрентабельніші галузі промисловості, контролюють найвпливовіші ЗМІ, істотно впливають на державну владу України ( в основному, через “кланове” лобіювання та участь у електоральному процесі).
Ще одним важливим висновком буде констатація того, що якщо раніше у діяльності ФППГ переважала парадигма використання влади для набуття власності, то тепер (як це продемонстрували вибори до Верховної Ради) набуває сили зворотня тенденція - “придбання” за власність легальних владних посад для убезпечення власного статусу за будь-яких потрясінь. Зараз реально існує ситуація, коли ФППГ змінюють одна одну біля керма, йдучи на компроміси й альянси, проте не випускаючи доступ до реальної влади із свого кола. В суспільстві ФППГ спираються не на певні верстви, а на обмежене коло залежних (фінансово, інформаційно тощо) виконавців і кишенькові структури. В їхніх інтересах якомога довше підтримувати дефазованість, деструктурованість суспільства, залишаючи певний проміжок для висловлення публічних протестів, але негайно вживаючи дієвих заходів, коли ці протести (чи принаймні витік небажаної інформації) починають реально загрожувати повновладдю ФППГруп. Незважаючи на вибори, проведені за змішаною системою, ані парламент, ані уряд все ще не можна пов’язати з певною конкретною легітимною політичною силою, яка несла б відповідальність за стан справ перед суспільством. Все це дозволяє ФППГ безконтрольно збагачуватись легальними і нелегальними шляхами.
Втім, така ситуація несе в собі доволі небезпечний зародок : олігархічно-“прихватизована” економіка, як свого часу економіка планова, доходить межі екстенсивного розвитку (свідченням цього є криза неплатежів, банкрутство податкової системи, неспроможність уряду контролювати ситуацію за допомогою монетарних засобів). Населення, що існує у соціальному вимірі, слабко пов’язаному з владою, рятується за допомогою некерованої тіньової економіки і хоча сприяє таким чином збагаченню ФППГ, що контролюють певні сфери цієї економіки, неспроможне підтримати державу в цілому, через недовіру не вносячи жодних заощаджень і змушене ухилятися від безглуздих податків. Однак ця держава є єдиним джерелом майбутніх статків тих самих ФППГ. Повний колапс загрожує соціальним вибухом, що призведе до стихійної зміни влади, коли спонтанні механізми самозахисту будуть не в змозі компенсувати втрати від краху макроекономіки.
Яким же може бути вихід з цієї ситуації?
В.Піховшек вбачає його у виникненні стратегічної еліти країни, що адаптувалася б до умов середовища, абсорбуючи регіональні еліти та асимілюючи клани. СЕК мала б грати роль інтегратора суспільства, здатного нести тягар відповідальності за стабільність у країні та її розвиток.
Набагато ефективнішим заходом було б все ж таки проведення економічних реформ, демонополізації важливих галузей промисловості, вирівнювання економічного розвитку територій, зростання питомої ваги в національній економіці України малого та середнього бізнесу, оздоровлення фінансової сфери, реформа системи управління економікою та адміністративними одиницями. Лише ці заходи в комплексі з іншими могли б вплинути на послаблення ролі ФППГ в управлінні державою та сприяли б становленню справжньої демократії в Україні. Однак, саме до цього не має політичної волі керівництво нашої держави. Можливо тому, що це не вигідно тим, хто посідає найвищі державні пости, контролює важливі галузі промисловості та фінанси. Так що найближчим чим часом фінансово-промисловим політичним групам (кланам) в Україні ніхто й ніщо не загрожуватиме.
Список використаної літератури.
1. Аквариум для хладнокровных // Столичные новости. - 1999. - 2 лютого.
2. Білоус А. Політико-правові системи : світ і Україна. - К.,1997. - 200с.
3. Введение в политологию : Словарь-справочник / Под ред. В.Пугачева. - М.,1996.
- 264с.
4. Грабовський С. Ідеологія + клани = демократія? // Рейтинг. - 1997. -Листопад. -
ч.48.
5. Джангиров Д. Красный олигарх // Капитал. - 1998. - №9.
6. Златая цепь на дубе том...// Столичные новости. - 1999. - 26 січня.
7. Зущик Ю. Стратегії лобіювання директорату та підприємців у регіонах України // Професіонал. - 1998. - №4-5.
8. Зущик Ю. “Холдингова” Україна // Професіонал. - 1998. -№4-5.
9. Кравченко А. Лоббизм в России : этапы большого пути // Социс. - 1996. - №4.
10. Мостіпака О. СНД : чи є альтернатива кланам? // Рейтинг-аналіз. - 1998. -Березень. - ч.9.
11. Оболенский А. Постсоветское чиновничество : квазибюрократический правящий класс // Общественные науки и современность. - 1996. - №5.
12. Одеса : кінець клановому переділу? // Професіонал. - 1998. - №2.
13. Павленко Р. Посткомуністична влада : сутність і метаморфози // Нова політика. - 1997. - №2.
14. Перегудов С., Семененко И. Лоббизм в политической системе России // МЭиМО. - 1996. -№4.
15. Піховшек В. Корупція і номенклатура : етапи великого шляху // Економічні реформи сьогодні. - 1998. - Квітень. - №17.
16. Пиховшек В. “Симуляция олигархии” // Зеркало недели. - 1998. - 12 вересня.
17. Политология : Энциклопедический словарь / Общ. ред. и сост.: Ю.Аверьянов. - М.,1993. - 431с.
18. Рахманин С. Согреты светом звезды по имени спикер // Зеркало недели. - 1999. - 11 січня.
19. Российско-украинский диалог в европейском контексте // Полис. - 1997. - №3.
20. Рябов С. Політологія : Словник термінів і понять. - К.,1996. - 192с.
21. Steiner G., Steiner J. Business, Government, and Society. - N.Y.,1988. - 703p.
[1](3.55)
[2](3.55)
[3](20.122)
[4](17.293)
[5](8.20-22)
6 (15.20)
[6](14.32)
8 (9.9)
9 (13.8)
10 (15.14-15)
11 (13.11)
12 (15.17-18)
13 (11.6)
14 (11.6)
15 (19.177)
16 (16.4)
17 (8.23)
18 (16.4)
19 (15.21)
20 (8.22-23)
21 (18.2)
22 (6.12-13)
23 (5.12)
24 (10.7)
25 (13.13)
26 (21.583)
27 (20.103)
28 (14.29)
29 (7.13)
30 (4.9)