Мінеральні в свою чергу поділяються на: енергохімічні (нафта, вугілля, природний газ, уран, торій тощо); рудні (руди чорних, кольорових, рідкісних металів); нерудні металургійні (флюси, вогнетриви); гірничо-хімічні (кам’яна, калійна сіль, сірка, барій); технічні (алмаз, азбест, графіт); будівельні (глина, гіпс) Мінеральних ресурсів налічується понад 200 видів.
40% бюджету іде на розробку корисних копалин. Розробка родовищ корисних копалин – це видобування із земельної кори речовин необхідних для розвитку матеріального виробництва. Його ведуть відкритим і підземним способом.
Відкритий спосіб – видобуток твердих копалин, які знаходяться на глибині не більше 200 м. Для видобутку цього родовища, шари порід знімають, транспортують і складають у відвали. Утворюється порожнина, котловани, а також підприємство, яке проводить розробку відкритим способом називають кар’єри. Цим способом видобувають: торф, кам’яне вугілля, залізні руди, руди кольорових металів, будівельні матеріали.
Підземним способом видобувають корисні копалини, які розташовані на глибині від 200 до 2000 м. Видобуток і транспортування здійснюється за допомогою підземних виробок і стовпів. Система стволів та технічні засоби видобутку та транспортування на поверхню землі к/к називають рудниками. При видобуванні кам’яного вугілля заміст терміну рудник – вживають шахта. Шахта відноситься до підземного видобутку. Проблеми шахт: води, газометан, який утворює із киснем повітря вибухову суміш. Рідкі і газоподібні к/к (нафта, мінеральні води) видобувають за допомогою свердловини.
Запаси к/к не безмежні і практично не відновлювані. Прогнози на перспективу про можливі запаси мінеральної сировини оцінюються фахівцями досить неоднозначно. Наприклад, для розвинутих країн і країн, що розвиваються, починаючи з 2000 року, запасів вугілля, залізної, марганцевої та хромової руд, фосфатної сировини та калійних солей при споживанні на сучасному рівні має вистачити ще на 100-300 років. Запасів поліметалічних руд, що містять нікель, кольбат, мідь, свинець, цинк, олово, самородної сірки залишається тільки на 30-60 років. Якщо врахувати прогнозові запаси, то час повного вичерпання мінеральних ресурсів відсувається на більш тривалий термін. Родовища к/к, як і природні ресурси взагалі, розміщені досить нерівномірно. Так США, Канада, Австралія, Китай, Росія володіють найбільшими запасами металевих к/к. У країнах Близького та Середнього Сходу зосереджено понад ½ запасів нафти світу. В надрах країн, що розвиваються, знаходиться 90% кольбату, близько 90% олова, 75% бокситів, 60% міді. Багато країн має запаси світового значення одного або кількох видів корисних копалин.
Використання та переробка мінеральних ресурсів призводить до утворення відходів. Вони забруднюють навколишнє середовище, знижують цінність ще не використаних ресурсів.
Раціональне використання мінеральних ресурсів передбачає їх комплексне освоєння, застосування у виробництві енерго - та ресурсозберігаючих технологій, активне впровадження оборотного або повторного використання ресурсів. У багатьох економічно розвинутих країнах послідовно реалізується саме така політика. Найглибшій утилізації (вторинному використанню) підлягають промислові та побутові відходи в Японії, країнах Західної Європи та США. Виробництво з використанням повторних ресурсів чорних та кольорових металів, будівельних матеріалів, скла та іншого дає значну економію мінеральних, біологічних ресурсів та енергії.
7. Верхні шари порід які продукують рослини культурні і дикі називають сільськогосподарськими угіддями. Вони використовуються для вирощування сільськогосподарських рослин (пшениця, жито, овес, кормові трави, овочеві культури та інші). Родючий шар землі має товщину 40-50 см. від поверхні. Цей шар є найціннішою властивістю грунту, тобто він здатний забезпечувати рослини поживними речовинами, водою, вміщувати кореневу систему і повітря, загалом – здатність забезпечувати рослини всім необхідним для створення урожаю. Використання цього шару не під сільськогосподарські цілі є великими збитками для суспільства. Сільськогосподарське угіддя здатне пророкувати рослини завдяки наявності в них поживних і мінеральних речовин. Крім цих поживних речовин родючий грунт має також бактерії, внутрішній рослинний світ. Це все в сукупності забезпечує вирощування сільськогосподарських культур. Отже, грунт є головним об’єктом і засобом виробництва у сільському господарстві. Формування грунту проходить розкладом відмерлих рослин, що супроводжується утворенням гумусу – найважливішого колоїду грунту, вмістилища сірки, фосфору, азоту, зольних елементів. Мікроорганізми синтезують також фізіологічно активні речовини ¸ вітаміни, антибіотики, ауксини. Так поступово на геологічній породі формується високородючий субтракт – грунт. Слід визначити, що на певному етапі природний розвиток грунту припиняється, а також наростання родючості. Біопродуктивність грунтів, досягнувши певного рівня, стабілізується, як стабілізуються і масштаби кругообігу елементів. Це явище відоме, як клімаксний стан грунту, тобто такий в якому всі процеси врівноважені у відповідності з кліматичними і біологічними факторами та законами. Він властивий грунтам природних степів і лісів. Зазначимо, що такі грунти являють собою виключно здоровий для людини і тварини елемент навколишнього середовища, на них беруть чисті в санітарному відношенні корми й інші продукти харчування. У процесі обробітку, застосування добрив, вирощування рослин людина виводить грунт з певного клімаксного стану, він еволюціонує, збільшує родючість і біопродуктивність. Це, безумовно, пов’язане із значними додатковими енергетичними витратами. Внаслідок нових діючих сил, тобто впливу антропогенного фактора, природна врівноваженість процесів у грунті порушується. І тут необхідно уважно стежити за балансом поживних речовин, процесами їх перетворення, ланками кругообігу хімічних елементів, щоб не зашкодити природному середовищу, не забруднити його і найбільш економно витрачати ресурси у відповідності з плановим урожаєм.
В залежності від складу грунти поділяються на чорноземи, буроземи, червоноземи, суглинки та інші. Найпродуктивнішими є чорноземи, вони мають найвищий вміст гумусу. Україна посідає третину світового клину чорнозему. Особливо місце в республіці займає степова зона з її недостатньо зволоженими, але потенційно високородючими чорноземами. Це основна зона виробництва зерна.
Проблемою для України є висока розореність грунтів. Це означає, що держава не має можливості розширення обсягів сільського виробництва. Із-за відсутності коштів, низький рівень відновлення продуктивності земельних угідь, особливо їх родючості. Недостача органічних і мінеральних добрив не відповідають до потреб збереження родючості технічним методом. Великою проблемою є наповнення грунтів отруйними речовинами. Вирощування екологічно чистих культур сьогодні має загальнолюдське значення, отруйні речовини попадають із грунту в рослину, в продукт харчування і в організм людини. Особливо є отруйні сполуки – азотонітрати. Вони попадаючи в організм людини можуть впливати на генетичний код, тобто відбиватись на якостях поколінь. Також шкоди грунтам завдала Чорнобильська аварія. Грунти, в які попали радіоактивні речовини через повітря і води містять в собі радіонукліди – це сполуки, які є джерелом радіоактивного випромінювання.
Щоб хоч трохи запобігти цим проблемам потрібно використовувати різні методи. Наприклад, велике значення в збереженості грунтів є чергування сільськогосподарських культур по роках. Кожний 3-4 рік у посівній зміні перебуває вирощування кормових трав. Трави – це єдиний вид сільськогосподарських культур, який відновлює структуру грунту, поповнює в ньому вміст сполук азоту за рахунок азоту повітря, сприяє розмноженню бульбашкових бактерій життєдіяльність яких необхідна для розвитку кореневих систем сільськогосподарських культур. Кореневі трави, особливо багаторічні бобові використовують для відновлення родючості порушених земель.
8. Екологічний стан території України оцінюється як кризовий. Це є наслідком того, що тривалий час Україна була окраїною СРСР. В результаті господарська діяльність здійснювалася без урахування екологічних вимог. В Україні розвивалися переважно сировинно-добувні, хімічні і металургійні галузі промисловості, які є екологічно небезпечними. Територіальна організація промислового виробництва, його технологія залишаються недосконалими. Внаслідок нераціонального природокористування землеробська освоєність і розраність сільськогосподарських угідь в Україні є найбільшою порівняно з розвинутими країнами світу. В результаті надмірно забруднюються річки, озера, водосховища, моря, підземні води, атмосферне повітря, грунт. З екологією тісно пов’язана і демографічна криза - перевищення смертності над народжуваністю.
Оскільки Україна проголосила побудову правової демократичної держави, кожний її громадянин має право на безпечне для його життя та здоров’я довкілля. У зв’язку з цим в країні прийнято важливі законодавчі акти з охорони навколишнього природного середовища. Державній охороні і регулюванню використання природних ресурсів на території України підлягають землі, води, багатства надр, атмосфера, грунти, рослинний і тваринний світ. Охорона навколишнього середовища України має здійснюватись на основі наукових досліджень її природних умов і ресурсів з урахуванням глобальних і місцевих прогнозів їх природних змін, та змін під впливом господарського використання. Ось які зміни відбуваються для захисту в природних умовах України.
Забруднення атмосферного повітря спричинює зміну термічного режиму (підвищення середньої температури повітря біля поверхні Землі при збільшенні запиленості атмосфери). Атмосферні забруднення завдають шкоди здоров’ю людини. Відомо, що рівень забруднення атмосфери залежить від об’ємів неконтрольованих промислових викидів у повітря. Це спричинюється концентрацією промислових підприємств у містах. Найзабрудненішим є промислові центри Донецького та Придніпровського районів.