Тісні зв’язки національних ринків фінансових цінностей із загальним ринком світового економічного співтовариства проявляються в глибокому взаємозв’язку всіх найбільших країн світу. Коливання курсів акцій та інших фінансових активів на біржах одних країн обов’язково відображаються через біржовий механізм на ринковій кон’юнктурі інших.
3. РОЗВИТОК ФОНДОВИХ БІРЖ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ
Під час виникнення фондових бірж Україна входила до Російської імперії, тому розвиток біржової торгівлі цінними паперами в Росії до розпаду СРСР безсумнівно пов’язаний з її розвитком на території України.
В Російській імперії розвиток фондового ринку проходив ті ж етапи, що й в інших країнах, але із врахуванням місцевих особливостей.
Операції з цінними паперами організовано стали здійснюватися ще в період правління Петра І. Спочатку угоди укладалися на зібраннях купців, а в 1703 років була відкрита перша в Російській імперії фондова біржа. На ній спочатку оберталися іноземні цінні папери, в основному векселі, але пізніше з’явилися акції та облігації як іноземних, так і вітчизняних емітентів. Вслід за Санкт-Петербурзькою з’явилися біржі в Одесі, Москві та інших містах. Розвиток капіталізму в Росії, відміна кріпосного права у 1861 році призвели до появи якісно нових товарно-грошових відносин, а також до розширення внутрішнього ринку на базі капіталістичних відносин. Були створені відповідні організаційні механізми функціонування ринку цінних паперів. При цьому було широко перейнято зарубіжний досвід, оскільки в економіці дореволюційної Росії іноземний капітал займав досить помітне місце.
До кінця ХІХ ст. в Російській імперії не дуло жодної фондової біржі. Операції з цінними паперами (в основному – акціями) здійснювалися на товарних біржах у відповідності з правилами біржової торгівлі товарами. На території Росії існувала 21 товарна біржа, а фондові операції здійснювалися на семи: Санки-Петербурзькій, Московській, Варшавській, Київській, Харківській, Одеській і Ризькій. Продаж і реалізація державних облігацій проводилися через Державний банк, але за активного посередництва комерційних банків та інших кредитних інститутів.
Рівень розвитку ринку цінних паперів в Російській імперії за своїми масштабами і глибині операцій значно відставав від рівня розвитку фондових ринків західних країн, насамперед від Німеччини, Франції, Англії, США. Крім того, на російському ринку цінних паперів було мало випусків облігацій підприємств та компаній. Свого апогею фондовий ринок Росії досяг у 1914 році. Після революції, громадянської війни і проведення всезагальної націоналізації засобів виробництва ринок цінних паперів як такий перестав існувати.
В період НЕПу почалося певне пожвавлення ринку за рахунок випуску державних облігацій і незначної кількості акцій. Економіка набуває ринкового характеру, починає функціонувати відносно розгалужена кредитна система, використовується іноземний капітал. Проте ринок цінних паперів в період НЕПу носив досить обмежений характер.
Період так званої індустріалізації і колективізації призвів до ліквідації комерційного кредиту, реформуванню багатьох кредитних інститутів, до централізації банківських ресурсів в руках Держбанку і галузевих банків, а також до обмеженого механізму ринку цінних паперів у вигляді випуску державних позичок. Причому обертання державних позичок носило добровільно-примусовий характер і таким чином вони розміщувалися в основному серед населення. До Великої Вітчизняної війни, а також в перші післявоєнні роки і до кінця 50-х це були виграшні позички з наступним періодичним погашенням облігацій. Головна їх мета полягала в додатковій мобілізації грошових засобів населення в народне господарство СРСР для відновлення його після війни і надалі для реалізації різних великих промислово-інвестиційних проектів.
Проте в кінці 50-х років стало очевидним, що державі досить важко одночасно випускати позички і оплачувати їх населенню. Тому випуск таких позичок був зупинений, а виплати по них заморожені на досить довгий період. Єдиним видом цінних паперів залишився Державна 3-х відсоткова виграшна позичка, яка купувалася і продавалася через систему ощадних кас. Таким чином, відбулося ще більше звуження ринку. Ліквідація похідного ринку цінних паперів в радянський період була зумовлена розвитком командно-адміністративної системи управління, яка замінила ринкові відносини.
З 1990 року в Україні почався етап відродження ринку цінних паперів і фондової біржі. Цей процес в умовах глибокої кризи проходив дуже боляче. По суті, ринок фінансових активів формувався в умовах економічної та політичної нестабільності. Тим не менше, в останні роки стає помітною тенденція до його успішного формування та подальшого розвитку.
В Україні у 1991 році був зроблений перший крок на шляху становлення найважливішої ланки фондової системи – фондової біржі. 1991 рік став роком утворення Української фондової біржі, родоначальником якої вважається Київська біржа, утворена у 1865 році.
Крім того, у 1991 році були зроблені певні кроки до розширення ринку цінних паперів України. Перш за все, це поява фондових бірж і фондових відділів товарних бірж. В цьому ж році було прийнято Закон України “Про цінні папери і фондову біржу”, в якому визначалися види цінних паперів, дозволені для випуску і обертання на території України, давалися їх характеристики, визначався порядок здійснення операцій з цінними паперами і реєстрації їх випуску, а також давалося поняття фондової біржі, визначені її правове положення, установки та правила.
Одною з особливостей розвитку ринку цінних паперів в Україні є масовий випуск нового виду паперів – приватизаційного майнового сертифікату (ПМС). Він посвідчував право його власника на безумовне тримання в процесі приватизації частки майна державних підприємств.
Пізніше в обіг був випущений новий папір – компенсаційний сертифікат (КС), який надавав право його власнику на компенсацію визначеної суми ощадних вкладів.
1996 рік ознаменував собою прийняття і введення в дію Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”. Цей закон визначає правові основи здійснення державного регулювання фондового ринку і державного контролю за випуском і обертанням цінних паперів та їх похідних в Україні.
Як видно з вищесказаного, в умовах перехідної економіки приватизаційні процеси та розвиток фондового рину є взаємозалежними категоріями, що потребують ретельного вивчення впливу одне на одного. Грамотний аналіз цих явищ дасть змогу сформувати раціональну приватизаційну політику, яка приведе до стабільного розвитку фондового ринку і забезпечить здорове ринкове середовище в країні.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Мозговий О.М. Фондовий ринок: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 1999. – 316 с.
2. Тьюлз Р., Брэдли Э., Тьюлз Т. Фондовый рынок. – 6-е изд., Пер. с англ. – М.: ИНФРА-М, 1997. – VIII + 648 с. – (Университетский учебник).
3. Липилина С. Возникновение и развитие рынка ценных бумаг // Бизнес-Информ. – 1998. – №2. – С. 57 – 59.
4. Червова Л., Беликова Е. Биржевой сегмент фондового рынка // Бизнес-Информ. – 1999. – №11 – 12. – С. 81 – 83.
5. Костіна Н.І., Марахов К.С. Проблеми формування фондового ринку в Україні // Фінанси України. – 2000. – №2. – С. 30 – 36.