Наркозний апарат — прилад, призначений для подавання хворому концентрованих летких чи газових анес-тетичних засобів разом із киснем або повітрям. Сучасним апаратом можна точно дозувати газові суміші і створювати оптимальні умови для підтримання газообміну в легенях, тобто надходження в легені кисню та елімінації видихуваного вуглекислого газу.
Сучасний наркозний апарат складається з 4 вузлів: балона із редуктором, газового дозиметра, випарника анестетиків та дихальної системи.
Резервуарами газів є балони (балони з киснем пофарбовані в голубий колір, із азоту закисом — у сірий, з циклопропаном — --в оранжевий). З балонів кисень та азоту закис надходять у редуктор, де тиск газу знижується до 304— 405,4 кПа (3— 4 атм) і забезпечується його постійне подання. З балонів гази через редуктор та шланги надходять до газових дозиметрів, які забезпечують подачу газів у дихальну систему. Апарати оснащені рота-метричними дозиметрами (ротаметрами), які контролюють кількість літрів газу, що подається за 1 хв.
Ефір, фторотан, трихлоретилен та інші рідкі засоби для наркозу надходять у легені хворого за інгаляційного наркозу у вигляді пари, для чого попередньо їх випаровують у спеціальному приладі — випарнику. В цьому пристрої пара рідких анестетичних засобів досягає потрібної концентрації за допомогою часткового чи повного руху газу-носія, який іде обхідними каналами. Таким чином, на виході з випарника формуються паро-газові суміші певної концентрації.
З випарника наркотична суміш надходить у дихальну систему наркозного апарата, яка буває двох типів —реверсивного та нереверсивного. У системі реверсивного типу відбувається часткове або повне повернення га-зонаркотичної суміші, яку видихує хворий у систему, в системі ж нереверсивного типу видихувана суміш виходить в атмосферу. Нереверсивний контур може застосовуватись за відкритою або напіввідкритою системою. Якщо повітря для дихальної суміші надходить у апарат з атмосфери, а видихуваний газ повністю виділяється в атмосферу, то така система називається відкритою. Якщо газ для формування дихальної суміші надходить з балонів, а видихуване повітря виділяється в атмосферу, то це на-піввідкрита система.
Наркоз відкритим способом можна давати за допомогою простої лицевої маски. Найчастіше для цього використовують маски Есмарха чи Шиммельбуша — Ванкувера. Вони складаються з металевого каркасу, вкритого кількома шарами марлі, на яку капають рідку наркотичну речовину (ефір, фторотан, хлороформ та ін.). Хворий вдихає пару анестетич-ного засобу з атмосферним повітрям і видихує їх у атмосферу.
Перевага методу — простота, невеликий «мертвий простір», малий опір диханню. Однак при цьому методі неможливо точно дозувати концентрацію пари анестетика, спостерігаються надмірне забруднення ним повітря операційної, велика втрата вологи та тепла. У разі застосуваннятакого наркозу неможливо забезпечити штучну і допоміжну вентиляцію легенів. Його важко застосовувати під час операцій на голові, шиї, у положенні хворого на животі. Все це обмежує використання цього методу наркозу.
Більш безпечним є наркоз відкритим способом за допомогою простого наркозного апарата. Основними частинами його є випарник з термокомпенсатором та дихальна приставка з міхом, за допомогою якого можна проводити штучну вентиляцію легенів. Після вдихання повітря проходить через випарник, насичується парою анестетика і через маску (або ендотрахеальну трубку) надходить у легені хворого. Видих відбувається в атмосферу через видихальний клапан. Наркоз відкритим способом зручний для застосування у військово-польових умовах.
Наркоз напіввідкритим способом має певні переваги перед наркозом відкритим способом, бо при цьому можна подавати хворому суміш з високою концентрацією кисню та використовувати газоподібні анестетичні засоби. Для проведення наркозу по напіввідкритому контуру у більшості сучасних наркозних апаратів є спеціальні нереверсивні клапани, які регулюють потік газової суміші. Газова суміш надходить з наркозних апаратіву органи дихання хворого, а видихається повітря в атмосферу.
Система з реверсією газів (реверсивний контур) ділиться на циркуляційну та маятникову. В циркуляційній системі газонаркотична суміш завдяки клапанам циркулює по замкненому колу: після вдиху — в легені, після видиху — в дихальний мішок. Щоб не виникала гіперкап-нія, видихувану хворим газонаркотич-ну суміш пропускають через адсорбер, іі якому міститься хімічний вбирач CO (ХП1-ГОСТ 6755-53).
Перед кожним користуванням системою треба наповнювати адсорбер свіжою речовиною, яку зберігають у герметичне закритому посуді.
Реверсивну систему можна використовувати за закритим або напівзакритим контуром. У першому разі вся видихувана газова суміш має надходити назад у наркозний апарат і повторно вводитися в легені хворого. Газовий потік при цьому не повинен перевищувати кількості поглиненого в легенях кисню та наркотичних речовин. За другим варіантом у легені надходить більше газової суміші, ніж поглинається. Надлишок її виділяється через клапан скидання. Практично закритий контур використовувати важко, і звичайно використовують напівзакритий контур з більшою чи меншою реверсією газів. Якщо у напівзакритому контурі використовується великий газовий потік(понад 6 л/хв), система починає працювати як нереверсивна, концентрація видихуваної суміші майже така сама, як концентрація її на виході з випарника.
Для проведення маскового та ен-дотрахеального наркозу, ведення хворих у ранній післяопераційний період використовують спеціальні інструменти та пристрої: маски, мішки, по;;
вітроводи, зубні розпірки, ротороз-ширювачі, ендотрахеальні трубки, провідники (мандрени), перехідники (конектори), анестезіологічні щипці, розпилювачі, приймачі шлангів, сполучні гумові шланги, дихальні гумові шланги тощо.
Наркозні маски використовують для інгаляції кисню, проведення інгаляційного наркозу, допоміжної штучної вентиляції легенів. Найчастіше їх накладають на рот та ніс, рідше використовують носову маску. Наркозні маски бувають кількох розмірів. По краю маски є манжета, яка роздувається і забезпечує герметичність системи «апарат— хворий». Для закріплення маски на обличчі застосовують лямку-тримач.
У стані глибокого наркозу внаслідок розслаблення м'язів западає корінь язика, через що порушується прохідність дихальних шляхів. Для запобігання цьому ускладненню використовують повітроводи. Їх виготовляють із щільної гуми, пластмаси, металу та із комбінацій цих матеріалів.
Перед тривалими та травматичними операціями, що потребують розслаблення м'язів або відключення дихання, інтубують трахею, а у разі легеневої патології — іноді й головні бронхи. З цією метою використовують ендотрахе-альні трубки. Їх виготовляють із щільної гуми або пластмаси. Пластмасові трубки мають термопластичні якості, що значно зменшує їх негативний вплив на дихальні шляхи.
Існує багато різновидів інтубацій-них трубок. Вони бувають з надувною манжетою, під час роздування якої трахея ізолюється від порожнини ротата стравоходу. Для інтубації через ніс частіше застосовують трубки без надувних манжеток.
Як правило, інтубацію трахеї проводять з допомогою ларингоскопа. Він складається з двох частин: рукоятки, в якій розміщені електричні батарейки, та клинка з лампочкою. Клинки бувають трьох розмірів, різної форми (мал. 19).
Найчастіше інтубацію трахеї виконують під загальним знеболюванням із застосуванням м'язових релаксантів або без них, рідше — під місцевою анестезією. У цьому разі як місцевий анестетик застосовують дикаїн або лідо-каїн. У окремих випадках для назо-трахеальної інтубації використовують анестезіологічні щипці та провідник, які допомагають спрямовувати інтуба-ційну трубку в голосову щілину.