По-четверте, нерозміщені акції обмінюються на раніше випущені оборотні цінні папери (оборотні облігації, оборотні привілейовані акції, варанти і інш.), умовами випуску яких передбачена можливість подібного обміну.
По-п'яте, нерідко мають місце випадки продажу не розміщених акцій по фіксованій ціні, що сприяє підвищенню курсу цінних паперів компанії.
Акціонерне товариство може викупити власні акції у їх власників по поточній ринковій ціні. Такі акції іноді називаються казначейськими. Вони не дають право голосу або отримання дивідендів. Казначейські акції проти купованої ціни можуть зі знижкою продаватися співробітникам акціонерного товариства. Існує декілька причин, по яких акціонерні товариства виявляються зацікавленими в купівлі акцій власного випуску.
По-перше, при сприятливій ринковій кон'юнктурі і впевненості в потенціалі компанії купівля власних акцій може виявитися непоганим розміщенням на тривалу перспективу тимчасово вільних коштів.
По-друге, у разі купівлі власних акцій в умовах короткочасного падіння цін на них і подальшого продажу при їх підвищенні акціонерне товариство може заробити прибуток.
По-третє, придбання на ринку власних акцій практикується як найефективніша міра проти скуповування компанії третіми особами, що намагаються встановити контроль на ній.
По-четверте, придбанням акціонерним товариством великого числа акцій увеликих держателів може запобігти падінню їх курсу.
По-п'яте, компанії практикують купівлю власних акцій для виплати ними дивідендів.
У-шостому випадку, акції можуть зажадатися для забезпечення можливості реалізації власниками оборотних облігацій і привілейованих акцій своїх прав на обмін вказаних цінних паперів на звичайні акції.
По-сьоме, купуючи свої акції, компанія може виробляти з їх допомогою платежі, що нерідко практикується прискупці невеликих фірм.
У-восьмому випадку, метою скуповування власних акцій може бути прагнення скоротити число цінних паперів, що обертаються на ринку.
Різниця між розміщеними акціями і акціями, придбаними акціонерним товариством, рівна сумі акцій, що знаходяться в обігу поза акціонерним товариством.
Існує декілька видів вартості акцій. Серед них виділяються:
- номінальна вартість;
- об’явлена вартість;
- бухгалтерська вартість;
- ринкова вартість.
Номінальна вартість являє собою вартість, яка друкується на бланках акцій. Вона використовується для цілей обліку. У деяких країнах, наприклад США, акції можуть випускатися без номінальної вартості. У цьому випадку для того щоб провести цінні папери у облікових документах, використовують так звану оголошену вартість акцій, яка оголошується в проспекті емісії.
Бухгалтерська вартість на відміну від номінальної і оголошеної змінюється рік від року. Вона визначається шляхом вирахування з всіх активів компанії її пасивів і розподіл результату на загальне число звичайних акцій, що знаходяться в обігу. Бухгалтерська вартість відображає величину капіталу, що доводиться на одну акцію.
Ринкова вартість акцій являє собою ту ціну, за яку вони можуть купуватися або продаватися на ринку. Вона і визначає вартість для інвестора. Акція стоїть стільки, скільки покупець згодний за неї заплатити.
За рішенням зборів акціонерів акції можуть бути розділені або консолідовані. У разі розділу випущені в обіг акції замінюються декількома іншими з меншому номіналом. При цьому розмір акціонерного капіталу не змінюється. Розділення акцій практикується для того, щоб зробити їх більш доступним для дрібних вкладників. Якщо ж акції консолідуються, то цінні папери колишніх випусків обмінюються на менше число нових акцій з підвищеним номіналом.
Акції, будучи більш ризикованими цінними паперами в порівнянні з борговими зобов'язаннями, як правило, приваблюють інвесторів можливістю отримання підвищеного прибутку, який може складатися з суми дивідендів і приросту капіталу, вкладеного в акції, внаслідок підвищення їх ціни. Завдяки підвищеній прибутковості акції звичайно забезпечують кращий захист від інфляції в порівнянні з борговими зобов'язаннями. Тому основним мотивом, спонукаючим інвесторів вкладати кошти в акції, є бажання забезпечити приріст грошових вкладень внаслідок підвищення їх ціни, а також прагнення отримати підвищені дивіденди.
Однимз добре відпрацьованих способів залучення банками ресурсів є випуск ними депозитних або ощадних сертифікатів як особливого роду цінних паперів. Існуючий порядок оподаткування знижує їх привабливість в порівнянні з іншими фінансовими інструментами (крім звичайних депозитних внесків), але проте наявність на ринку цих цінних паперів забезпечує клієнтам банківських установ великий вибір засобів проведення ними своїх операцій.
Сертифікат - письмовесвідоцтво емітента про внесок на його ім'я грошових коштів, засвідчуюче право держателя паперу або його правонаступника на отримання після закінчення терміну суми депозиту або внеску і відсотків по ньому. Емітентом сертифіката може бути тільки банк. Вкладник коштів або його правонаступник іменується бенефіціар. Сертифікат - короткострокове боргове зобов'язання.
Бланки сертифікатів повинні виготовлятися поліграфічними підприємствами, що мають спеціальний дозвіл. На бланку сертифіката можуть вміщуватися умови випуску і інш. данні, але серед них обов'язковими реквізитами є:
-найменування "депозитний (ощадний) сертифікат";
-вказівка на причину видачі (внесення депозиту або ощадного внеску);
-дата внесення депозиту або внеску;
-дата погашення сертифіката;
-розмір депозиту або внеску;
-безумовне зобов'язання банку повернути внесену сумму;
-ставка відсотка по депозиту або внеску;
-сума належних відсотків;
-найменування і адреси банку-емітента і іменного сертифіката -
бенефіціара;
-підписи 2-х відповідальних облич банку, що відповідають за випуск
сертифіката, скріплених печаткою банку.
Відсутність в тексті якого-небудь з обов'язкових реквізитів робить цей сертифікат недійсним.
Національним Банком на території України передбачені два види сертифікатів:
¨ депозитний;
¨ ощадний.
Депозитний сертифікат - зобов'язання банку по виплаті розміщених у нього депозитів.
Ощадний сертифікат - зобов'язання банків по виплаті розміщених у нього ощадних внесків.
Бенефіціаром депозитного сертифіката можуть виступати тільки юридичні особи, зареєстровані на території України.
Вкладником по ощадному сертифікату є фізичні особи, громадяни України.
Грошові кошти по сертифікату вносяться готівкою.
Сертифікат - терміновийцінний папір, що випускається на термін від 30 днів до року. Термінобігу ощадного сертифіката може перевищувати рік і обмежуватися трьома роками.
Термінові сертифікати бувають відзивні і безвідзивні. Якщо держатель цінного паперу вимагає повернення коштів, що депонуються раніше встановленого терміну, йому виплачується знижений відсоток, рівень якого визначається на договірній основі при внесенні депозиту. Якщотермін отримання депозиту або внеску прострочений, то такий сертифікат вважається документом до запитання і повинен бути оплачений на першу вимогу власника.
Сертифікати можуть бути іменними і на пред'явника. Поступка права вимоги по сертифікату на пред'явника здійснюється врученням цього документа без додаткових записів. Передача іменного сертифіката оформляється на зворотнійстороні документа двосторонньою угодою особи, що придбаває ці права (цедента) і особи, що придбаває ці права (цесіонарія). Договір про поступку іменного сертифіката називається цесією. Сертифікат може неодноразово міняти власника, тому цесій може бути декілька, а кожний новий договір про поступку датується і нумерується цедентом.
Право вимоги по депозитному сертифікату може бути передане тільки особам, зареєстрованим на території України.
Сертифікат не можна використати як розрахунковий або платіжний засіб за продані товари або надані послуги.
Для випуску сертифікатів банку необхідно підготувати в письмовому вигляді умови їх випуску і обігу, а також макет бланка сертифіката. Все це повинно бути затверджено банком, після чого, на протязі 10 днів представлено в територіальне ГУ національного банку. ЯкщоуГУнемає претензій до змісту і термінів представлення документів, а також в частині реклами, воно протягом 2 тижнів реєструє випуск і видає банку про це лист. Тільки з цього моменту банк може почати реалізацію своїх сертифікатів.
Відсоткові ставки по сертифікатах нашими банками звичайно встановлюються на рівні ставок залучення 1- або 2- місячних міжбанківських кредитів (з урахуванням капіталізації відсотків на весь термін обігу сертифікатів).
З метою підтримки ліквідності своїх сертифікатів банк самостійно або через своїх агентів може здійснювати котирування, тобто оголошувати ціни їх купівлі та продажу. Діючими нормативними документами не передбачено якогось особливого порядку визначення цих цін, і він залежить від можливостей і потреб банку-емітента і його клієнтів.
Наприклад: У вересні 1993 року Приватбанк приступив до реалізації свого депозитного сертифіката. Прибутковість їх була поставлена в залежність тільки від термінуобігу: 1 місяць - 137% річних, 2 місяці - 150% і т.д., 12 місяців - 200%. При цьому, в залежності від бажання держателя сертифіката, відсотоки можуть виплачуватися щомісяця, щоквартально або повністю на дату погашення, вказану в сертифікаті. Інвестор може продовжити дію цінного паперу післязакінчення первинного встановленоготерміну, при цьому нараховані відсотоки можуть бути включені в основну суму договору. Під час дії сертифіката банк може видавати інвестору короткі (до двох тижнів) пільгові кредити в розмірі до 80% від вартості сертифіката. Крім того, держателеві сертифіката надається можливість виступати гарантом для отримання кредиту в банку третьою особою.