Але, вже у наступному роцi зарплата, цiни на ресурси й фактори виробництва почнуть iнтенсивно зростати. По мiрi того, як фiрми будуть пристосовувати свої очiкування до нових умов, зростуть не тiльки цiни на товари та послуги, але й вiдбудеться скорочення обсягiв виробництва, супроводжуване зростанням безробiття.
Один з можливих варiантiв реакцii уряду на iнтенсивне пiдвищення цiн полягас у припиненнi стимулювання економiчного зростання. Тодi iнфляцiя буде припинена, але обсяг виробництва знову зменшиться до природного рiвня, а норма безробiття зросте до свого природного значення. Iнша альтернатива полягас у продовженнi експансiонiстськоi податково-бюджетної полiтики. В такому разi протягом деякого часу буде можливо пiдтримувати реальний обсяг виробництва вищим, а норму безробiття-меншою за їх природнi рiвнi. Однак вибiр цього варiанту буде означати продовження розвитку iнфляцiйних процесiв. Можливо, що деякий сталий з року в рiк темп iнфляцii виявиться недостатнiм для того, щоб втримати безробiття на рiвнi нижчому за природний. Для тривалого утримання безробiття на такому рiвнi з кожним роком прийдется навiть прискорювати темпи iнфляцiї.
Чим би не була спровокована iнфляцiя, вона знецiнює доходи бюджету й супроводжується його дефiцитом.
Крiм бюджетного дефiциту iнфляцiя обов’язково супроводжується нерiвномiрним зростанням цiн й, звiдси, порушенням господарчих зв’язкiв, гонкою цiн мiж окремими галузями економiки й хвильоподiбним поширенням зростання цiн по районах держави й галузям.
У станi iнфляцiйної нестабiльностi орiєнтацiя лише на регулювання з боку спiввiдношення “попит-пропозицiя” може призвести до затяжних криз з повiльним перiодом стабiлiзацii i оздоровлення економiки. Про це свiдчить досвiд розвитку капiталiстичних країн часiв вiльної конкуренцiї.
Як бачимо, iнфляцiя є дуже небезпечною для економiки, порушуючи макроекономiчну стабiльнiсть. Тому антиiнфляцiйна державна полiтика займас одне з головних мiсць серед засобiв державного регулювання економiки. Проте ключовий момент сучасноi iнфляцii полягас в тому, що вона розвивасться як iнерцiйна, i зупинити її надзвичайно важко. Тобто iнфляцiя має властивiсть залишатися стабiльною, поки економiчна ситуацiя не змусить її пiдвищитись або впасти. Розглянемо мал.3:
P Q мал.3
AS’
P’=1,14P AS
P’
P AD’
AD
0 Q
Припустимо, що, розраховуючи на зростання рiвня цiн в майбутньому на 14% щороку, пiдприсмства орiєнтуються на вiдповiдне збiльшення середнiх витрат, i передбачливо пiдiймають цiни на власну продукцiю. Це змiщує криву сукупної пропозицii вiд AD до AD’ на 14% щороку. Якщо уряд продовжуватиме збiльшувати грошову масу, то крива сукупного попиту буде рухатись вгору таким самим темпом до AS’. Макроекономiчна рiвновага перемiщуватиметься з точки Е в Е’. Цiни будуть зростати, а реальний обсяг виробництва залишиться на тому ж рiвнi. Отже перетин кривих AD i AS кожного року буде на 14% вище за попереднiй. Цiни зростатимуть на 14% з року в рiк: iнерцiйна iнфляцiя становитиме 14% на рiк.
Iнерцiя в очiкуваннi iнфляцiйних процесiв є головною причиною iнфляцiї, що супроводжується спадом виробництва. Вона продовжує “тягнути” вгору криву сукупної пропозицiї навiть пiсля обмежуючих заходiв з боку уряду. В умовах, якщо замовленi виробниками бiльш високi цiни на продукцiю не супроводжуються вiдповiдними заходами уряду по збiльшенню грошовоi маси, загострюється процес стагфляцiї*. Крiм того, зростання цiн зменшус наявну реальну грошову масу, що веде до скорочення сукупного попиту. Проте пiдприємства, як i ранiше, очiкуючи пiдвищення цiн, пiднiмуть сукупну пропозицiю вiд AS до AS’.Паралельно з зростанням цiн буде йти спад виробництва.
Неочікувана інфляція характеризується неочікуваним скачком цін, що негативно відбивається на податковій системі і грошовому обігу. У випадку присутності у населення інфляційних очікувань така ситуація викличе різке збільшення попиту, що само по собі створює труднощі в економіці і змінює реальну картину суспільного попиту, що веде до збою в прогнозованих тенденцій економіки і при деякій нерішучості уряду ще сильніше збільшують інфляційні очікування, які будуть збільшувати ріст цін. Але у випадку коли раптовий скачок цін відбувається в економіці на зараженій інфляційними очікуваннями , то виникає так званий «ефект Пігу»- різке падіння попиту у населення в надії на швидке зниження цін. В наслідок зниження попиту виробник змушений знизити ціну, все повертається в становище рівноваги.
* Стагфляцiя-поняття, що запроваджене в обiг на початку 70-х рокiв. Воно описус таку економiчну ситуацiю, в якiй висока норма безробiття в умовах стагнацii посднусться з високим сталим темпом iнфляцii. Явище стагфляцii нинi пояснюють головним чином iнерцiйною природою iнфляцiйних процесiв.
4. Соцiально-економiчнi наслiдки iнфляцiї
Головними соцiально-економiчними наслiдками iнфляцiї є: перерозподiл доходiв, прихована державна конфiскацiя грошей у населення через податки, прискорена матерiалiзацiя грошей, падiння реальної процентної ставки на капiтал.
Основний розподiльчий вплив iнфляцiї виникає через вiдмiнностi у активах i пасивах, якими володiють люди. Для iндивiда, що отримав позику i має вносити по нiй щорiчний (або щомiсячний) платiж згiдно зi ставкою проценту, iнфляцiя фактично є моментом позитивним. Наприклад, позичено 100000 долл. для купiвлi будинку i щорiчнi платежi по закладнiй становлять 10000 долл. У разi пiдвищення цiн у 2 рази, тобто наявностi iнфляцii, платежi по закладнiй нiяк не змiняться i будуть становити тi ж самi 10000 долл. за рiк, хоча кiлькiсть благ, що можна придбати на цю суму зменшиться вдвiчi.* Боржник при цьому тiльки виграє, оскiльки реальний процент за використання капiталу зменшився наполовину.
В цiлому непередбачена iнфляцiя перерозподiляє багатство вiд кредиторiв до боржникiв, а непередбачене зниження темпiв iнфляцiї дає протилежний ефект.
Iнфляцiя є головним чинником, що впливає на вiдсотковi ставки, оскiльки пiд її дiєю змiнюється купiвельна спроможнiсть грошових одиниць i зменшується реальна прибутковiсть iнвестицiй.
Окрiм перерозподiлу доходiв iнфляцiя впливає на економiку через загальний обсяг виробництва. Такий вплив справляється на рiвень обсягу виробництва в цiлому. Тут слiд зауважити, що безпосереднього зв’язку мiж цiнами i обсягом виробництва немає. Збiльшення сукупного попиту збiльшує i цiни, i обсяг виробництва. Проте потрясiння в пропозицiї, перемiщуючи вгору криву сукупної пропозицiї, пiдвищать цiни i зменшать обсяг виробництва.
Iнфляцiя також породжус багато iнших спотворень в економiцi. Часто уряди не змiнюють реальної вартостi своїх програм, що фактично скорочується, коли цiни зростають. Це вiдбувасться частково тому, що бiльшiсть трансфертних програм не iндексованi в залежностi вiд зростання рiвня цiн. Деякi види державних закупок можуть “проходити” по статтях бюджету у номiнальному розмiрi. Такий стан речей призводить до того, що номiнальнi витрати будуть меншi за необхiднi при зростаннi рiвня цiн, так що реальнi витрати будуть зменшуватись.
Iншi наслiдки: зростають цiни на товари та послуги, що купує держава у рамках соцiальних програм. Тодi, наприклад, урядовi витрати на медицину можуть зменшуватись у реальному вираженнi, якщо уряд є неспроможним збiльшувати бюджет вiдповiдно до зростання витрат на медичне обслуговування.
У регульованих державою галузях iнколи виявляється, що прохання фiрм про збiльшення цiн повнiстю не задовольняються або вiдкидаються в iнфляцiйнi роки.
Серйознi загрози для нацiональної економiки, що створює iнфляцiя, мають як внутрiшнiй, так i зовнiшнiй прояв. У разi iнфляцiї витрат, країни, економiка яких залежить вiд зовнiшньої торгiвлi перш за все промисловими, легкозамiнюваними товарами, можуть втратити експортнi ринки, якщо цiни та витрати в цiх країнах зростають швидше, нiж в iнших краiнах. Таким чином, проблема стабiлiзацii цiн тiсно пов’язана з питаннями збереження конкурентноспроможностi держави на зовнiшних ринках.
Звичайно, негативний вплив iнфляцiї на економiчну систему цим не обмежується, iншi, не менш важливi, наслiдки iнфляцiї буде розглянуто у наступних розділах.
*Якщо iнфляцiя тривас досить довго, то у ринкових процентних ставках поступово передбачасться поправка на iнфляцiю. Скажiмо, початково в економiцi була 3%-на ставка та стабiльнi цiни, i передбачасться зростання цiн на 9% за рiк. Тодi за закладнi платитимуть 12%, а не 3%. Номiнальна ставка 12% вiдбивас реальну процентну ставку 3% плюс iнфляцiйну надбавку 9%. Перерозподiлу доходу та багатства немас, коли процентнi ставки вiдрегульованi.
5. Антиiнфляцiйна полiтика держави
Свiтовий досвiд виробив двi головнi концепцiї антиiнфляцiйних заходiв, що спираються на кредитно-грошову i фiскальну полiтику. Це-заходи або безкомпромiсної боротьби з iнфляцiєю, або адаптацiї, пристосування до життя в умовах iнфляцiйної нестабiльностi. Перший метод реалiзусться шляхом змiн у системi оподаткування ( як правило пiдвищення податкiв) та введенням жорсткого державного контролю цiн та зарплати. Другий-це iндексацiя доходiв, застосування механiзму корегування процентних ставок вiдповiдно до темпiв iнфляцiї та iн. До того ж необхiдною є повна адаптацiя усiх економiчних iнституцiй до функцiонування в умовах iнфляцiї. Адаптацiйна полiтика має свої недолiки: кошти на компенсацiйнi надбавки населенню треба брати з державного бюджету, тобто врештi-решт через податки, або робити грошову емiсiю, що знову призведе до зростання iнфляцiї.
Як правило, в умовах боротьби з iнфляцiєю цi методи використовуються комплексно, що дає бiльш виражений ефект, i дозволяє пом’якшити труднощi, що припадають на долю економiки краiни.
5.1. Методи антиiнфляцiйного оподаткування
В процесi стримування iнфляцiї податки вiдiграють двоїсту роль. Скорочуючи доходи, що виступають як джерела витрат для споживачiв, високi податки носять антиiнфляцiйний характер. Однак, податки можуть також збiльшувати витрати виробництва, пiдвищуючи через це рiвень цiн на товари.