ТВОРЧІСТЬ – це діяльність, що породжує дещо якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю та суспільно-історичною унікальністю. Творчість специфічна для людини, бо завжди передбачає творця – суб*єкта творчої діяльності. В природі відбувається процес розвитку, перетворення – але не творчості. Отже, людині притаманна творчість, а особливу форму мислення, яка виникає під час цього складного і почасти невідомого навіть ученим процесу, називають творчим мисленнями. Творчість необхідна для суспільства, передовсім не в культурній, а в науково-технічній царині, позаяк саме ця сфера найбільше впливає на добробут та динамічний розвиток знань людства. Пошук нових знань та їх матеріалізація, тобто створення нових об*єктів техніки, значно ускладнилися в умовах зростаючих темпів оновлення технічних засобів та швидкого зростання науково-технічної інформація. Через в усьому світі постійно виникають розробки теоретичних основ та методичних засобів активізації творчого мислення та пошуку нових технічних вирішень. Розвиток наукових основ технічної творчості, розробка методик активізації творчого процесу, навчання основам творчості, створення в наукових, проектно-конструкторських и технологічних організаціях, на підприємствах та в вищих навчальних закладах сприятливих умов для творчості у наш час є необхідністю.
Прискорення науково-технічного прогресу екстенсивними методами – шляхом збільшення чисельності кадрів наукових робітників та науково-допоміжного персоналу, - не можу відповідати меті сьогодення. Щоб прискорити процес отримання нових знант, створення високоефективной техніки на базі винаходів, необхідно мати засоби для активізації творчого мислення. Специфічність цих засобів пов*язана з відмінністю логіки наукового відкриття та формальної логіки. Думка працює в будь-яких умовах, для неї неможливо створити об*єктивно найсприятливішу атмосферу, так як в ментальній і мисленнєвій сфері існує така досі нез*ясована реалія, як натхнення або осяяння. Саме цей момент наближує вивчення евристичних засобів та методів активізації творчого мислення, водночас розвиваючи здібності особистості у творчості. Оволодіння цими прийомами допомагає усвідомити загальнолюдську значущість творчості, його суспільну необхідність, повніше відкрити свої творчі можливості.
1
Проблеми творчості взагалі та технічної творчості зокрема, що здавна турбували людство, лишаються актуальними і в наш час через свою багатоаспектність. Докопатися до сутності творчості намагалися філософи,мислителі,психологи,письменники – навіть прості люди, не обдаровані великим талантом, хоч раз у житті замислювалися про те, через що саме виникає натхнення. То що ж таке творчість?Результат особливого оббдарування та виключності людини, осяяння Божого, іраціональної інтуїції, потойбічного сприйняття, багатої, розвиненої уяви чи логічного мислення? Звісно, в наш час ніхто вже не стане пояснювати людське натхнення “Божою підказкою”, і жодна міфологічна концепція трактування творчості не може вповні пояснити цей феномен. В радянські часи творчість пояснювали лише з точки зору діалектичного матеріалізму, особливий погляд на неї мала юнгівська та фрейдівська школи психоаналізу.
Творчість як процес створення нового виражає конструктивний та перетворювальний труд людини, нерозривно пов*Язаний з його пізнавальною діяльністю, що я відображенням об*єктивного світу у свідомості людини. Однак процес відображення не є дзеркальним відобреженням дійсності, а ускладнюється аналізом та синтезом нових форм та образів у людському мозку. В процесі творчості не тільки відбиваються предмети та явища об*єктивного світу, але й пізнаються цілі, умови та причини виникнення та існування цих предметів та явищ. Тому творчість слід розглядати як процес складних об*єктивно-суб*єтивних відносин між творцями та об*єктами творчості, як єдність пізнання та перетворення. Складно?Зате по діалектично-матеріалістичному. Хоча тепер, у добу чорної реакції, ми вже добре знаємо, що не так вже й погано все те, що понадумували Маркс-Енгельс-(Ленін?) в абсолютно всіх сферах світової науки, культури тощо.
Об*єктивний характер творчого процесу проявляється у відображенні реальних явищ, задач, суспільних потреб, тим часом як суб*єктивний бік виражається у різних мотивах та результатах перетворювальної діяльності людини. Приміром, маючи перед собою одну й ту саму технічну задачу, або об*єктивний фактор, одна людина вирішить її на рівні винаходу, інша – на рівні раціоналізуючої пропозиції, третя отримає давно відоме, тривіальне вирішення.
Існують різноманітні види творчості: наукова, технічна, художня тощо. Всі вони мають специфічні риси, спільне і відмінне.
2
ТАК ЩО Ж ТАКЕ ЕВРИСТИКА? Слово «ЕВРИСТИКА» позначає «метод знаходження» (або винаходів). Підвалини цього методу закладалися ще у філософській концепції Сократа. Але тільки в двадцятому столітті це поняття отримала не тільки широку сферу вживання, а й практичне використання – «Евристичне мислення», «Евристичні прийоми й методи», «евристічна властивість. В будь-якому разі «евристика» – це щось, пов*язане з творчістю, а зокрема з творчім пошуком.
Наукова література не має одного усталеного тлумачення евристики як такої. В роботах Р. Перельмана з інтенсифікації науково-технічної творчості це поняття ототожнюється з психологією наукової творчості: «Психологія науковї творчості – евристика – вивчає, як вирішуються наукові задачі, що вимагають, окрім знань та вмінь, ще й кмітливості, здогадки.»
Психолог Я. Пономарьов стверджує, що евристика – це «абстрактно-аналітична наука, що вивчає один з структурних рівнів організації творчої діяльності та її продуктів. Радянський енциклопедичний словник дає наступні визначення евристики: 1. Спеціальні методи, що використовуються в процесі відкриття (створення) нового (евристичні методи). 2. Наука, що вивчає продуктивне та творче мислення (евристичну діяльність). Психолог В. Пушкін вважає, що евристика – це «галузь знання, що вивчає формування нових дій в незвичайній ситуації», вона може бути наукою тільки в тому разі, якщо евристичні процеси, що призводят до цих нових дій, знайдуть нарешті свій математичний опис. Наведені концепції, які, звичайно, не є вичерпними, свідчать про те, що евристика як самостійна наука ще не сформувалася (а що ж тоді, пробачте, казати про психологію журналістської творчості?). Але знов-таки, це «національно-суб*єктивна» думка радянських вчених. Незважаючи на велику кількість наукових праць, що присвячені питанням евристики, вони, як правило, стосуються її окремих проблем, і не дають чітких уявлень ані про об*єкт, ані про суб*єкт евристики, ані про її статус серед інших наук. Хіба що в роботах Г. Буша та К. Буша простежується спроба узагальнення численних концепцій та формулювання на цій основі визначення статусу та предмета евристики. За їхнім визначенням, евристика – «це загальнонаукова теорія вирішення проблемних задач, що виникають у людській діяльності та спілкуванні.» А предметом її, відповідно, є «виявлення, обробка та впорядкування закономірностей, механізмів та методологічих засобів антиціпації (перелбачення) та конструювання нового знання та цілеспрямованих способів діяльності та спілкування, що створюються на основі узагальнення наявного досвіду та випереджуючого відображення моделей майбутнього з метою більш повного задоволення потреб людей». Власне, з погляду узагальнення окремих підходів до евристики ця спроба є вдалою, але разом з тим, вочевидь, прагнення до розділення спільності завадило авторам у даному визначенні вилити специфічні риси саме евристики, і в результаті того під дане визначення можна підвести і прогнозування, і системний підхід, а з натяжкою – взагалі що завгодно з цієї сфери.
Засилля тлумачень евристики свідчить про різний змість цього поняття у суб*єктивному розумінні авторів кожної концепції. При цьому спільним та безперечним є те, що в усіх випадках евристика нерозривно пов*язана з творчою діяльністю і творчістю. Творчість та евристику в єдине ціле збирають уявлення про нетривіальність, неординарність, новість та унікальність. Стосовно поняття «творчість» такими якостями характеризується результат творчої діяльності, а стосовно евристики – методи та засоби отримання цього результату.
3
ЕВРИСТИЧНІ МЕТОДИ АКТИВІЗАЦІЇ ТВОРЧОГО МИСЛЕННЯ.
Як ми вже встановили, творче мислення (при всій нашій повазі до релігії, Бога та віруючих людей) – породження не божественної волі, а наших сірих клітинок. А раз цей процес диктується не зверху, а підлягає якимось земним законам – абсолютно закономірною є потреба в ефективних прийомах та методах активізації творчого мислення, яка, власне, виникла дуже давно. Хоча до недавнього часу інженерна праця розглядалася як процес, що носить виключно раціональних характер і емоційного забарвлення взагалі позбавлений. Разом з тим, ефективність праці інженера, конструктора, дослідника визначається не тільки рівнем знань та досвіду, хоч це й необхідно, а й багатством уяви, розвиненістю фантазії, вмінням абстрагуватися та бачити суть речей не тільки через мікроскоп. Альберт Айнштайн (або Ейнщтейн, хоч він все-таки був Айнштайн) стверджував, що «Уява є важливішою за знання, бо знання має межі. Тим часом уява охоплює все на світі, стимулює програс і є джерелом його еволюції.». Уява (фантазія) – це психічний процес, що полягає у створенні образів на основі переробки колишніх сприйнять. Розвиток цих якостей у творців нової техніки є важливим фактором у подоланні аморфності, інтертності мислення та прискорення пошуку рішень поставлених задач. З цією метов використовують різноманітні евристичні прийоми у вигляді асоціацій, аналогій, контрольних питань, прийомів усунення технічних протиріч.
Оперуючи абстрактними поняттями, ми вкотре вже ризикуємо заплутатися, бо навіть в точній конкретній літературі одну й ту саму евристичну реалію називають прийомом, методом, методологією абощо. Отже, прийом – це елементарна дія або кілька елементарних дій, що виконується за певними правилами для досягнення певної мети. Метод – це спосіб досягнення якоїсь мети, вирішення конкретної задачі, що розглядається як сукупність прийомів або операцій правтичного або теоретичного освоєння (пізнання) дійснгості. Методика – це сукупність вже прийомів та методів, що виконуються за певними правилами та в певній послідовності для досягнення поставленої мети. А методологія – це вчення про структуру, логічну організацію, методи та засоби діяльності. Методологія науки – це вчення про принципи побудови, форми та методики наукового пізнання.