з
Теорії держави і права
на тему:
“Тлумачення норм права”
Тлумачення норм права
1. Поняття тлумачення правових норм.
2. Види тлумачення правових норм.
3. Способи тлумачення правових норм.
Тлумачення правових норм являється складовою частину процесу застосування права. Це складне явище, яке має інтелектуально-правовий характер і направлене на пізнання і пояснення змісту права.
Термін “тлумачення” (interpretatio) латинського походження і має багато значень. Тлумачення в самому широкому значенні розуміють, як пізнавальний процес, який направлений на пояснення явищ природи або суспільного життя. Більш точніше тлумачення розуміють як пояснення виразів, формул, символів, тощо.
В правознавстві тлумачення розуміють як певний процес мислення, направлений на пізнання змісту правових норм і як результат цього процесу, який виражається в усній або письмовій формі і має певне значення. Цей процес направлений на з’ясування значення і змісту термінів і виразів, які викладені в нормативно-правових актах.
Необхідність тлумачення норм права обумовлена також особливостями зовнішнього оформлення норм права, їх мовно-логічною і юридичною формою. Оскільки нормативно-правові акти викладені на літературній мові народу, в різних сферах суспільних відносин і знань, то з’ясування їх змісту потребує іноді великих зусиль від суб’єктів правозастосування, знання правової, літературної і спеціальної термінології. Законодавець. Формулюючи нормативно-правові акти, виходить не з того, які існують місцеві діалекти і значення тих чи інших слів, а з того, як вони використовуються в спеціальних галузях знань, як вони склалися в правозастосовчій практиці і в міжнародно-правових документах.
Необхідність тлумачення норм права обумовлена тим, що норми права взаємопов’язані. Це означає, що норми права діють не ізольовано одна від одної, а в певній системі. Вони регулюють певну систему однорідних суспільних відносин, якщо брати певні правові інститути. Тлумачення норм права обумовлено двома факторами. По-перше, необхідністю і потребами правозастосувальної діяльності державних і інших суб’єктів суспільних відносин. По-друге, потребами навчального процесу в юридичних вузах і юридичною наукою, як аналізує і узагальнює правові поняття.
В процесі тлумачення нормативно-правових актів встановлюється значення нормативних приписів, основна мета, ціль і соціальна направленість, місце в системі правового регулювання.
Тлумачення права служить правильному, точному і однозначному розумінню і застосуванню нормативно-правових актів, що в свою чергу впливає на стан законності і правопорядку. Тлумачення не повинно вносити поправок у діючі нормативно-правові акти.
Правильне тлумачення норм права необхідне для всіх форм реалізації правових норм – при дотриманні, використанні, виконанні і особливо при застосуванні норм права. Особливе значення тлумачення правових норм набуває в процесі правового виховання і правової пропаганди.
Тлумачення правових норм – це спеціальна діяльність офіційних і неофіційних суб’єктів суспільних відносин, яка направлена на з’ясування і роз’яснення змісту і значення нормативно-правових актів, понять, термінів і може бути виражена в інтерпретаційних актах.
Тлумачення правових норм відбувається за різними видами, формами і особами. Класифікувати його можна по різним підставам: по юридичній силі, по цілям, по об’єкту.
По юридичній силі, або в залежності від суб’єктів, воно може бути офіційним (легальним) і неофіційним. Офіційне тлумачення – це роз’яснення змісту і цілей правових норм, яке здійснюється компетентними державними органами і має загальнообов’язковий характер для всіх суб’єктів, які реалізують ці норми права. Таке тлумачення має юридичні наслідки. Воно відрізняється від неофіційного також формою і особливим порядком здійснення.
По формі офіційне тлумачення виражається в інтерпретаційних актах, які мають всі ознаки нормативно-правових актів, але не зводяться до них. Ці акти приймаються офіційно компетентними державними органами чи уповноваженими державою іншими суб’єктами і повинні використовуватись в процесі реалізації права. Вони мають загальнообов’язковий характер. Суб’єкти офіційного тлумачення нормативно-правових актів визначаються законом або їх правовим статусом в системі органів державної влади. Офіційне тлумачення виражається, як правило, в письмовій формі, хоча іноді може бути і в іншій формі.
Офіційне тлумачення характеризується також особливим порядком здійснення і виражається в правозясувальному процесі. Цей процес складається з 5 стадій: 1) праворозяснювальна ініціатива суб’єктів суспільних відносин; 2) узагальнення практики і перевірка необхідності надання роз’яснення законодавства; 3) розробка і обговорення тексту роз’яснення; 4) прийняття або затвердження проекту роз’яснення; 5) публікація акту роз’яснення нормативно-правових актів.
Офіційне тлумачення правових норм по характеру і юридичним наслідкам поділяються на нормативне і казуальне. Нормативне відрізняється від казуального тим, що воно є загальнообов’язковим для всіх суб’єктів суспільних відносин і використовується багато разів. Таке значення, наприклад, мають інтерпретаційні акти ВРУ і її президії, Президента, КМУ, Верховного Суду тощо.
Казуальне тлумачення – це таке тлумачення, коли норма права роз’яснюється по конкретній справі, тобто уточняються суб’єктивні права і обов’язки та інші юридичні факти і обставини і рамках конкретних правовідносин. Воно розповсюджує свою дію тільки на конкретну ситуацію, хоча і може враховуватись при вирішенні інших аналогічних справ. Найбільш розповсюджене таке офіційне тлумачення в рішеннях Верховного Суду України по конкретним справам. Казуальне тлумачення може бути судовим і адміністративним.
Серед офіційного нормативного тлумачення слід виділити автентичне тлумачення. Це таке роз’яснення нормативно-правових актів, яке дає офіційно той державний орган, який приймав нормативно-правовий акт.
В практичному житті можна зустріти делеговане тлумачення. У цьому випадку норми права роз’яснюються тим органом, який держава уповноважила давати обов’язкове тлумачення.
Неофіційне тлумачення – це таке роз’яснення норм право, яке дається неофіційними суб’єктами, воно немає загальнообов’язкового характеру для суб’єктів суспільних відносин, так як не забезпечується державним примусом.
Вона може виражатись в усній або письмовій формі. Його суб’єктами можуть бути громадяни, вчені-юристи, практичні працівники, наукові і громадські організації. Особливою різновидністю неофіційного тлумачення є доктринальне тлумачення. Суб’єктами його є наукові і практичні працівники, опирається воно на наукові теорії і виражається в монографіях, науково-практичних коментарях, статтях.
Серед неофіційного тлумачення виділяють професійне тлумачення юристів практиків і буденне тлумачення, яке дається любою особою без юридично освіти.
Офіційне і неофіційне тлумачення можна класифікувати залежно від об’єкту (способів) роз’яснення правових норм: буквальне, розширене і обмеження.
Буквальне тлумачення відбувається тоді, коли текст правової норми роз’яснюється без будь-яких уточнень її змісту, оскільки вона точно виражає волю законодавця і не виникає ніяких розбіжностей в розумінні її змісту.
Розширене тлумачення відбувається тоді, коли норми права потрібно тлумачити трохи ширше буквального тексту. Це означає, що норма права викладена дуже лаконічно і необхідні додаткові засоби, щоб правильно зрозуміти її зміст.
Обмежене тлумачення відбувається тоді, коли зміст норми права необхідно тлумачити трохи вужче тексту відповідної статті нормативно-правового акту.
При офіційному і неофіційному тлумаченні норм права можуть використовуватись різні способи тлумачення. До них можна віднести: граматичний, логічний, систематичний, історичний, функціональний, телеологічний (цільовий).
І. Граматичний або мовний спосіб тлумачення. Іноді це тлумачення називають “словесне”, “фізіологічне”, “текстуальне”. Всі ці терміни хоч і близькі, але по своєму об’єму різні. Наприклад, термін “філологічне” дуже широкий по своєму об’єму, а термін “текстуальне” означає скоріше об’єкт, а не спосіб тлумачення. Спеціалісти, які вивчали проблеми тлумачення норм права, сформулювали деякі загальні правила граматичного тлумачення. До них можна віднести такі правила.
1. Словом і виразом закону слід надавати те значення, яке вони мають в літературній мові, якщо немає підстав для іншої їх інтерпретації. В міжнародному праві це правило називається “золоте правило тлумачення”.
2. Значення терміну, встановленого законодавством для однієї галузі і права, не можна розповсюджувати на інші галузі.
3. Не можна без достатніх підстав різним термінам надавати одне й те ж значення.
4. Недопустимо таке тлумачення значення норми права, при якому її окремі слова і вирази оцінювались би як зайві.
5. Словам і виразам закону слід надавати те значення, в якому вони вживаються в період видання закону.
ІІ. Логічний спосіб тлумачення. Цей спосіб тлумачення полягає в тому, що інтерпретатор використовує різні логічні прийоми, закони формальної логіки й інших логік на базі самої норми, не торкаючись інших засобів тлумачення. Серед них виділяють:
1. Логічні перетворення.
2. Виведення норм із норм.
3. Висновки “a fortiori”.
4. Висновки із понять.
5. Висновки по аналогії.
6. Висновки із протилежного.
7. Доведення до абсурду.
ІІІ. Систематичний спосіб тлумачення норм права. Цей спосіб тлумачення досить складний і в той же час самостійний. Він обумовлений самою системою права і законодавства, оскільки вони регулюють суспільні відносини не ізольовано, а в певній взаємодії і взаємозв’язку, тобто в певній системі. Систематичне тлумачення повинно враховувати принципи права, принципи правової держави і громадянського суспільства.