Верховна Рада України прийняла у першому читанні проект Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування», який пропонується до обговорення на конференції.
Здоров’я громадян є найвищою суспільною та індивідуальною цінністю, оскільки значною мірою впливає на процеси і результати економічного, соціального та культурного розвитку країни, демографічну ситуацію і стан національної безпеки, а також є важливим соціальним критерієм рівня розвитку і добробуту суспільства.
Недоліки існуючої системи охорони здоров’я, кардинальні зміни у соціально-економічній сфері, несприятлива екологічна ситуація, поглиблена наслідками Чорнобильської катастрофи, критична демографічна ситуація і незадовільний стан здоров’я населення вимагають нагального вирішення актуальних проблем галузі, удосконалення організації й поліпшення її діяльності.
У Концепції розвитку охорони здоров’я населення України визначені основні стратегічні напрями реформування галузі, які покликані вирішити дві головні і взаємопов’язані проблеми: забезпечення ефективного використання наявних ресурсів та залучення додаткових джерел до фінансування галузі.
Одним зі шляхів вирішення зазначених проблем є обов’язкове медичне страхування, засноване на принципі соціальної солідарності, яке широко використовується у багатьох державах. Його організація на загальнонаціональних засадах дозволить гарантувати пацієнту надання медичної допомоги на сучасному рівні, забезпечити ефективніше використання фінансових ресурсів та незалежний позавідомчий контроль якості медичного обслуговування громадян.
Запровадження загальнообов’язкового соціального медичного страхування передбачає залучення додаткових позабюджетних джерел фінансування галузі та одночасне здійснення глибокої внутрішньої перебудови національної системи охорони здоров’я. Додаткові витрати, на які має піти суспільство, повернуться для громадян поліпшенням здоров’я, а для суспільства в цілому - підвищенням продуктивності праці.
Найважливішою перевагою системи загальнообов’язкового соціального медичного страхування є відхід від залишкового принципу фінансування охорони здоров’я. При цьому втрачається безадресність, притаманна загальним податковим надходженням. Основним джерелом фінансових ресурсів стає стабільний норматив відрахувань до фонду оплати праці працюючих громадян та страхові внески за непрацююче населення. Це дозволяє забезпечити охорону здоров’я фінансами на регулярній і повноцінній основі. Розмір страхового внеску не пов’язується зі станом здоров’я застрахованого і з обсягом одержаної медичної допомоги.
Кошти загальнообов’язкового соціального медичного страхування вважаються цільовими і не можуть використовуватися ні на які потреби, крім відшкодування витрат на медичну допомогу. Зазначена система фінансування спрямована на підвищення фінансової сталості загальнообов’язкового соціального медичного страхування.
Бюджетні асигнування на охорону здоров’я мають виділятися для фінансування медико-санітарних та оздоровчо-профілактичних цільових програм і видів медичної допомоги особливої соціальної значимості, забезпечення ліками пільгових категорій населення згідно з чинним законодавством, надзвичайні заходи щодо боротьби з епідеміями, цільові витрати на капітальні вкладення тощо.
Не варто залишати поза увагою той факт, що запровадження нового страхового внеску, віднесення його на валові витрати може призвести хоча й до незначного, але збільшення вартості кінцевої продукції та податкового навантаження. Проте у світовій практиці витрати на медичну допомогу є складовою частиною вартості робочої сили. Тому наявність платежів для відновлення одного з основних ресурсів - виробничої сили - економічно виправдана.
Принциповою особливістю загальнообов’язкового соціального медичного страхування є погодження державних гарантій щодо надання медичної допомоги з фінансовими ресурсами системи. Сьогодні державні зобов’язання перед населенням у сфері охорони здоров’я занадто високі і не підкріплені реальним фінансуванням.
Обсяг зобов’язань у системі загальнообов’язкового соціального медичного страхування постає у вигляді базової програми, яка являє собою гарантований державою обсяг, рівень і умови надання медичної допомоги.
Важлива характеристика соціального медичного страхування - введення в систему незалежного фінансового посередника в особі страховика - Фонду загальнообов’язкового соціального медичного страхування, який є некомерційною самоврядувальною організацією і діє під наглядом держави. Фонд виступає головним утримувачем коштів системи соціального обов’язкового медичних страхування і покупцем медичної послуг для населення.
Перехід до медичного страхування найчастіше піддається критиці за неефективність із погляду адміністративних витрат. Проте багато в чому рішення цієї проблеми залежить від схеми організації системи страхування.
Реалізація економічних відносин потребує наявності у їх суб’єктів визначеного юридичного й економічного статусу. Закладам охорони здоров’я необхідно надати статус юридичної особи й усі права оперативно-господарчої діяльності. Їх доходи повинні формуватися залежно від обсягу і якості медичної допомоги.
Підвищенню витратної ефективності використання ресурсів охорони здоров’я слугує відповідна схема фінансування медичних установ. Заклади охорони здоров’я мають отримувати кошти без розподілу за кодами економічної кваліфікації видатків на основі договорів із Фондом медичного страхування під погоджений обсяг і якість робіт. Таким чином підвищується відповідальність медичних закладів за результати своєї діяльності і створюються умови для конкуренції всередині системи між закладами охорони здоров’я.
Головним результатом переходу до загальнообов’язкового соціального медичного страхування повинна стати активізація структурних перетворень у галузі. За умови, що будуть використані ефективні механізми розподілу ресурсів, під тиском економічних стимулів система охорони здоров’я буде трансформуватися у бік оптимального співвідношення первинної, спеціалізованої і високоспеціалізованої лікувально-профілактичної допомоги.
Разом з тим, сьогодні на шляху запровадження соціального обов’язкового медичного страхування існує ряд суттєвих, але не нездоланних перешкод, а саме:
o відсутність відповідної організаційної інфраструктури для здійснення медичного страхування;
o відсутність достатнього досвіду роботи в умовах договірних відносин;
o відсутність адекватних інформаційних технологій.
Таким чином, можна стверджувати, що перехід до нової системи охорони здоров’я - це важлива соціальна інновація, яка потребує комплексного підходу. Змінюється не лише характер взаємовідносин лікувальних закладів з органами управління, а й функції та умови діяльності всіх сторін. Необхідно по-новому формувати бюджет лікувальних закладів, шукати нові методи організації й оплати праці, формулювати вимоги до якості медичної допомоги, створювати систему моніторингу та оцінки діяльності медичних працівників. Потрібна розвинена система акредитації і ліцензування, аудиторська служба.
Розуміння глибини, масштабності та складності майбутніх перетворень дозволить запобігти прийняттю непродуманих рішень та необачних дій. Перетворення в організації системи охорони здоров’я на засадах медичного страхування мають здійснюватися зважено зі врахуванням досвіду країн, що першими запровадили подібну реформу.