Зрозуміло, об’єктом для критики голову міськради було обрано за узгодженням з найвищою в області інстанцією - обласним комітетом партії.
Газета “Ворошиловградская правда” друкує й теоретичні матеріали, тобто продовжує нарощування власного творчого потенціалу. Наприклад, пропагандистська стаття “Подъем материального и культурного положения трудящихся” (12 серпня 1948 р.) інформує читачів про успіхи у відновленні порушеного війною:
“Объем капитальных работ по жилищному строительству строительству в истекшем квартале составил 142 поцента к соответствующему периоду прошлого года”.
Ця ж обласна газета підтримує звернення трудящих Ленінграда по відновленню, будівництву і введенню в експлуатацію житлових будинків (29 червня), проводить рейд-перевірку силами робкорів на будмайданчиках (6 липня), готує оглядову статтю, в якій поглиблений аналіз обстановки, зроблений завідуючим вугільним відділом обкому партії, дає авторові підстави для критики на адресу керівників вугільних підприємств за неувагу до житлово-культурних об’єктів (26 вересня).
Редакція широко друкувала листи шахтарів з скаргами та пропозиціями, причому житлова тема органічно перепліталася в листах з іншими - забезпеченням трудящих овочами, картоплею, паливом на зиму (див. номери за 17, 18, 19, 21, 26 вересня і далі), подавала власні коментарі (10 липня), наполягала на необхідності спиратися при рішенні цих питань на депутатів, жіночі ради (19 вересня), подавала відповідь на критику (7 серпня) та фейлетон (21 червня).
Таким чином, газета відновлює досвід поєднання творчих власних редакційних та робсількорівських сил, набутий у 1920-1930-х роках. В результаті проведення двомісячника перед аудиторією викладено широку панораму житлового будівництва та навіть подається критика на адресу керівників вугільних підприємств за неувагу до піднятих проблем. Можна не сумніватися в тому, що матеріали для критичних виступів або прямо давалися відповідним відділом обкому партії, або, знайдені кореспондентами чи робкорами, узгоджувалися там же. Тим самим вища в області партійна інстанція давала санкцію на те, щоб винних керівників, а вони обов’язково були членами партії, виставити на загальний огляд в пресі.
Включена жорстко в систему монопартійного соціального управління, газета приносила дуже високий соціальний ефект саме через здатність акумулювати зусилля на чомусь конкретному та координувати власні дії з керуючим центром. Але в цьому ж полягала й її слабкість: преса не давала можливості для боротьби ідей, вільного обігу різних думок, пропозицій тощо.
В теорії компартійного будівництва все було чудово: на стадії розглядання проблеми мав бути дозволений вільний обіг думок - а після прийняття рішення треба було виконувати демократично (більшістю голосів) прийняте рішення. На ділі всі рішення приймалися кулуарно, виносилися через пресу у готовому вигляді й виконувалися через систему партійної дисципліни. Преса так само лишалася тільки “гвинтиком” однієї дуже великої машини, на той час добре відлагодженої та майже безвідмовної.
Ось оцінка волинської преси, дана дослідницею з Луцька А. Бортніковою у збірці “Українська періодика: історія і сучасність”: “Матеріали “Радянської Волині” повоєнного періоду свідчать, що газета зробила свій посильний внесок у відтворення історії рідного краю... Найбільшу увагу редакція газети зосередила на публікаціях матеріалів, присвячених відбудові народного господарства. Найповніше висвітлювалися справи у галузі промисловості”.
Але це не вся правда, а лише її частина, так би мовити, лицевий бік. Інший, більш драматичний, подає публіцист О. Горновий у статті “Про свободу преси в СССР”, надрукованій в діаспорі в 1947 р.:
“Що в СССР преса стоїть лише на самих послугах большевицької партії, це прекрасно видно з характеру і змісту цих газет. Все вони, як краплі води, подібні одна до одної. Кожна стаття у них, від найбільшої до найменшої, кожна дрібна замітка, кожний рядок відображають тільки інтереси партії і цілковито просякнуті цими інтересами. Большевицькі газети стандартизовані не тільки щодо їх змісту, а також і щодо їх форми... Життя в СССР не вкладається в рамки большевицької преси. Воно не знаходить на її сторінках свого скільки-небудь вірного і повного відбиття. Навпаки, його змальовує преса цілком перекручено.
Так, участь преси у спільній роботі по відновленню й зведенню житла теж допомагала справі розбудови країни. Однак за застарілою звичкою не все друкувати, чи за браком професійних навичок різні узагальнюючі статистичні дані подавалися часто в незрозумілому вигляді. Була проведена величезна робота, а в результаті в 1956 р. в партійних документах, розтиражованих пресою, відзначалося, що загальний житловий фонд в містах та селищах міського типу за роки радянської влади збільшився у 3,7 раза. Чому дані співвідносилися з 1920-м роком, а не з 1940-м чи 1945-м - невідомо і незрозуміло. Нерідко дані співвідносили з 1913-м роком, тоді аргументація на користь радянської влади виглядала нібито ще більш вражаючою.
ПЛЮСИ Й МІНУСИ
“ХРУЩОВСЬКОЇ ВІДЛИГИ”
З цього ж 1956-го року починається новий етап історії СРСР. Після смерті Й. Сталіна та кількох невеличких кремлівських “переворотів” до партійної, тобто до абсолютної влади в країні прийшов М. Хрущов, з ім’ям якого пов’язують цілий історичний етап, названий у порівнянні з епохою відвертого тоталітаризму “відлигою” саме через спробу відкинути практику культу особи.
Яскрава сторінка цього періоду - прискоренні темпів житлового будівництва в СРСР, що принесло і нові повороти газетярських тем - реконструкція будіндустрії, розширення бази фінансування галузі, зведення цілих мікрорайонів дешевих та незручних п’ятиповерхових будинків, що в народі отримали назву - “хрущовки” або навіть “хрущоби”. Було поставлено завдання - в найближчі 10-12 років покінчити з житловою проблемою в країні. На цій конкретній ділянці суспільного життя видно, чому не були виконані ці, як і інші, набагато більш амбіційні плани.
Роздивимося механізм їхніх зривів на прикладі центральної “Правды” й її “меншої сестри” - обласної газети “Ворошиловградская правда”. (На протязі всієї історії партійно-радянської журналістики газети, в назвах яких було присутнє слово “правда”, належали до своєрідної гвардії ЗМІ. У редакціях багатьох таких газет випускалися стіннівки з назвою: ”Правдист”).
Отже, після прийняття 31 липня 1956 р. спільної постанови ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР “О развитии жилищного строительства в СССР”, де було зазначено, що “проблема жилья все еще продолжает оставаться одной из самых острых”, - газети спочатку активно й дисципліновано включилися у виконання настанов. Але швидко активність редакцій стала вщухати. Вже у вересні-грудні 1957 року робота в цьоиу напрямку увійшла в рутинний частотний ритм: одна публікація на місяць, присвячена одному з аспектів будівництва житла.
Порівняймо: “Правда” у жовтні 1956 р. надрукувала 2 публікації, в листопаді 2, в грудні - вийшла серія глибоких проблемних статей, інтерв’ю, листів 14-17, 19-21, 24, 31-го грудня. “Луганская правда”: 24 вересня, 5 жовтня, 2, 19, 26 листопада, 14 грудня. А вже у квітні наступного року увага “Правди” до теми помітно послабшало. За виключенням фотознімків з будмайданчиків та незначної інформації на зразок “Студенты на стройках столицы” тут з’явився лише один, та й то нежурналістський матеріал: звернення робітників промисловості будматеріалів до всіх будівельників Радянського Союзу “За новые успехи в строительстве” (3 квітня) В наступному місяці - теж лише один виступ: “Рабочие строят жилые дома. Опыт народной стройки” (25 травня), який при уважному читанні викликає сумнів щодо доцільності підміни будівельників на новобудовах робітниками інших, заводських професій.
Слідом за центральним органом втратила зацікавленість до цього тематичного напрямку і обласна преса. За друге півріччя 1957 року в “Луганской правде” з’явився лише один критичний матеріал - лист “Строят медленно и плохо”, а повідомлення про вжиті після критики заходи взагалі зникли з її шпальт. На ХХІІІ з’їзді КПРС знову довелося визнавати: “Жилищный вопрос остается наиболее острым”. Знову були визначені програми, і все пішло по наїждженій колії.
На цьому тлі виглядає нібито незрозумілим, чому чотири десятиліття преса, як центральна, так і місцева, виявляла майже цілковиту байдужість до сільського житлового будівництва. Мільйони селян самотужки будували собі хати, згодом будинки, а преса ніяк не реагувала на такий потужний суспільний рух. У чому тут річ?
По-перше, партія ставилася до селянського самобудівництва нейтрально: не заперечувала, але і не допомагала: в першу чергу будувалися заводи, а отже пріоритет був у міського будівництва. На селі цей процес ішов ніби поза межами діяльності структур соціального управління. Отже, прямих вказівок преса не мала, а без них рушити справу головні редактори не вважали за доцільне.
По-друге, газети, незалежно від їх рангу, як правило, були загальнополітичні, чотириполосні, трьох-п’ятиразові, і їм ледве вистачало обсягів на висвітлення чергових настанов ЦК. Тому все, що не входило текстуально до прямих вказівок пресі, лишалося і з об’єктивних, і з суб’єктивних причин поза увагою ЗМІ.
Наведений приклад показує механізм зриву виконання рішень центру в суспільстві, де кожна виконавча ланка (в тому числі й преса) чекає вказівки центру. А “історичні рішення” насуваються хвилеподібно: не встигли виконати одну постанову - а вже прийнято іншу. Після будівництва - бібліотечна справа, за нею - виплавка чавуну, згодом підготовка кадрів для медицини, діяльність морфлоту чи невідкладні міжнародні проблеми. За рік набігало більше двох десятків термінових і дійсно важливих постанов, матеріалів пленумів або й рішень з’їздів. Щоразу доводилося забувати вчорашнє, кидати сьогоднішнє й хапатися за чергове. А там - нові постанови, нові перегляди планів, які також носитимуть тимчасовий і нібито необов’язковий характер. В такий спосіб за метушнею губилася робота, за тактикою - стратегія.