Мочаристі ґрунти або мочарі носять природно - антропогенний характер.
Висока розораність, насиченість сівозмін просапними культурами та шаблонна система обробітку - основні причини, які призводять до збільшення площ з мочарами.
Як елемент ландшафту, вони являють собою періодично перезволожену за рахунок підгрунтових вод ділянку місцевості, яка знаходиться в автоморфних умовах зволоження - на вододілах та схилах балок.
Так в Ямпільському, Томашпільському, Крижопільському, Піщанському, Могилів – Подільському, Чечельницькому і Чернівецькому районах на площі 18,1 тис. га, на вододілах та їх схилах, де ґрунтоутворюючі породи щільні дочетвертинні глини або ж оглеєні леси підстелені ними, утворились чорноземні - лучні мочаристі та мочарні ґрунти.
Мочарі, порівняно з оточуючими їх ґрунтами відрізняються більш важким гранулометричним складом і відсутністю агрономічно цінної структури: у вологому стані вони в'язкі, дуже липкі, в сухому – дуже злиті, щільні, тріщинуваті.
Частота появи і ступінь перезволоження таких ґрунтів залежить від погодних умов (після сухих років вони зникають, а після вологих, навпаки, збільшуються).
Періодичність у водному режимі ускладнює їх використання.
В місцях розміщення цих ґрунтів на схилах більше 7 градусів, в роки з надмірною кількістю опадів, виникають зсуви, які спричиняють руйнування поверхні ґрунту. Значна площа їх уже заліснена, але ще до 200 га знаходиться під сільськогосподарськими угіддями (переважно під малопродуктивними пасовищами).
В Хмільницькому, Калинівському, Вінницькому, Козятинському та Літинському районах рельєф місцевості являє собою слабохвилясту рівнину з добре вираженими мікропониженнями округлої або овальної форми з плоским дном, декілька метрів в діаметрі і в глибину 0,5 – 2,0 м, які у весняно - літній період заповнюються талими та дощовими водами, що також викликає тривале перезволоження ґрунтів. а іноді і постійне заболочення, і ускладнює їх використання.
У області водною ерозією пошкоджено 851,1 тис. га, з них 743,8 тис. га сільськогосподарських угідь або 41,1% від загальної площі обслідуваних земель, в тому числі ріллі 598,3 тис. га, (80,4% від обслідуваних с. - г. угідь).
Найбільший відсоток еродованих земель в Барському, Крижопільському, Томашпільському, Муровано-Куриловецькому, Чечельницькому і Шаргородському районах (60 – 67%), найменший - у Липовецькому, Калиновському і Вінницькому районах (9 – 14%).
Значні збитки сільськогосподарським угіддям, в основному орним землям, наносить водна ерозія ґрунтів. Як видно з таблиці 7 - 39% орних земель в тій чи іншій мірі зазнають впливу площинної ерозії.
Починаючи з 1961 року водна ерозія з року в рік охоплює все більші території. Так, за період з 1961 р. по 1980 р. площа еродованих ґрунтів збільшилась на 67,4 тис. га (13%), з 1980 р. по 1990 рік – на 58,9 тис. га, (10%), а з 1991 р. по 1996 р. зменшилась на 21,9 тис. га (4%), що пояснюється, насамперед переведенням ріллі на схилах більше 70 в інші види сільськогосподарських угідь (кормові).
В 1983 році Південним відділенням Українського науково – дослідного інституту захисту ґрунтів від ерозії виконані роботи по визначенні втрат від ерозії ґрунтів у Вінницькій області.
Із приведених результатів виходить, що Вінницька область за всю історію землеробства втратила 140,6 тис. га умовних сільськогосподарських угідь, в тому числі біля 103 тис. га умовної ріллі.
Для відновлення втраченої за ці роки родючості 1 га еродованої ріллі необхідно внести в середньому біля 1000,0 т гною, 9,0 т аміачної селітри, 17,1 т простого суперфосфату і майже 80,0 т калійної солі.
В результаті водної ерозії щорічно в області втрачається 5,9 млн. т ґрунту, який містить 153,5 тис. т гумусу, 8,8 тис. т азоту, 8,1 тис. т фосфору і 81,9 тис. т калію. В перерахунку на еквівалентну кількість добрив ці втрати виражаються втратами 2,3 млн. т гною, 25,2 тис. т аміачної селітри, 43,1 тис. т суперфосфату і 199,6 тис. т калійної солі.
Як бачимо, водна ерозія наносить величезні втрати сільськогосподарському виробництву області.
Виникнення і розвиток ерозійних процесів пов’язано з багатьма причинами. Однією із них є нераціональне використання землі, якому сприяє:
інтенсивне розорювання схилових земель (більше 30) і вирощування на них просапних культур (особливо цукрових буряків);
відсутність комплексів в проведенні протиерозійних заходів;
перенасичення просапними культурами структури посівних площ.
Відповідно нормативів для оцінки ерозійної небезпеки: розораність території області – 65%, сільськогосподарських угідь – 86%, в тому розораність схилів > 20 – 80%, співвідношення ріллі до стабільних земельних угідь (сіножаті, пасовища, ліси, болото) – 2,7, - клас ерозійної небезпеки в області – сильний і катастрофічний.
Для одержання максимального врожаю і високої якості продукції необхідно створити і підтримувати оптимальну реакцію ґрунтового розчину. Більшість сільськогосподарських культур вимагає слабокислу та близьку до нейтральної реакцію ґрунтового розчину.
Ґрунти області мають в основному слабокислу, близьку до нейтральної та нейтральну реакцію ґрунтового розчину (1165,8 тис. га – 92,2% від обстеженої площі). Тільки 97,8 тис. га потребують першочергового вапнування (таблиця 5).
Систематичне внесення фосфорних добрив істотно підвищує вміст як загального фосфору, так і його рухомих форм. Інтенсивність нагромадження доступних фосфатів неоднакова на різних типах ґрунтів. 88,2% або 1113,9 тис. га обстежених ґрунтів мають середній, підвищений, високий і навіть дуже високий вміст рухомого фосфору і тільки 149,7 тис. га або 11,8% - низький і навіть дуже низький.
Родючість ґрунтів щодо калію визначається динамічними показниками вмісту його рухомих і фіксованих сполук, зумовлених генетичними властивостями ґрунтів. Збільшення вмісту рухомого калію у ґрунтах пов’язано насамперед із внесенням добрив. Взаємодіючи з ґрунтом, калійні добрива створюють сполуки різної розчинності, рухомості і доступності сільськогосподарським культурам. В межах кожного типу ґрунтів здатність поповнювати запаси обмінного калію в міру його засвоєння культурами різна. Так 879,5 тис. га або 69,6% ґрунтів області характеризуються підвищенням, високим і навіть дуже високим вмістом обмінного калію, 380,4 тис. га (22,5%) – середнім і 3,7 тис. га (0,3%) – низьким.
Перевищення мінеральних добрив над органічними може обумовлювати істотні зміни вбирного комплексу чорноземних ґрунтів. За даними стаціонарних дослідів при такому співвідношенні збільшується рухомість гумусу, з колоїдного комплексу вилуговується кальцій, відбувається підкислення ґрунтового розчину.
Використання підвищених доз мінеральних добрив, може негативно впливати на навколишнє середовище: викликати підкислення ґрунтового розчину, забруднення ґрунтових вод в результаті фільтрації добрив (особливо азотних), нагромадження надлишкових запасів нітратного азоту в продукції рослинництва, забруднення водосховищ залишками добрив в результаті процесу ерозії.
Що ж до радіоактивного забруднення, то найбільше забруднені ґрунти Чечельницького, Тульчинського, Немирівського і Шаргородського районів. 190,5 тис. га земель знаходиться в зоні посиленого радіаційного контролю, що становить 7,2% від загальної площі області. В цій же зоні знаходиться 89 населених пунктів.
Для зменшення доступу радіоактивних речовин в умовах Вінницької області найбільш ефективними заходами є вапнування кислих ґрунтів повними дозами вапна, регулярне внесення органічних і мінеральних добрив, якісний обробіток ґрунтів з застосуванням оранки на всю глибину орного шару.
Зрошуванням в області охоплено 24,0 тис. га, з яких 4,8 тис. га потребують підвищення технічного рівня гідромеліоративних систем. Води всіх джерел придатні для зрошування. Засолених і солонцюватих ґрунтів в області не виявлено.
Площа осушених земель 57,3 тис. га, з них 56,4 тис. га сільськогосподарські угіддя, з яких на площі 2,8 тис. га необхідно провести реконструкцію відновлення осушної мережі.
Сучасне використання земельних ресурсів області не відповідає вимогам раціонального природокористування. Порушено допустиме співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових і водних територій, що призвело до деструктивних процесів в агроландшафтах, а в окремих регіонах до екологічної кризи.
Внаслідок незадовільного фінансування знизились темпи робіт з освоєння ґрунтозахисної системи землеробства з контурно – меліоративною організацією території.
Протягом 2001 року посаджено 107 га полезахисних лісосмуг та інших захисних насаджень, рекультивовані 123 га земель в тому числі: під сільськогосподарські угіддя – 116 га, лісові насадження 4 га рекреаційні та інші цілі - 2 га. Знято родючого шару ґрунту 0,8 тис. куб. м, покращено малопродуктивних сільськогосподарських угідь родючим шаром – 68 га, в тому числі ріллі – 68 га. Заскладовано родючого шару ґрунту – всього – 3853 тис.куб.м, в тому числі накопиченого на цукрових заводах – 3425 тис. куб. м.
Надра
Наявність в області різноманітних корисних копалин обумовлено структурно – генетичними особливостями геологічної будови. В межах області поширена платформенна та перехідна до геосинклінальної геоструктурної зони земної кори. Кожна з цих зон характеризується специфічними рисами геологічної будови і поширенням в її межах характерних комплексів корисних копалин. В геологічній будові приймають участь різноманітні за своїм мінеральним та хімічним складом і генезисом гірські породи, від найбільш давніх архейської ери до сучасних четвертинного періоду. Історія геологічного розвитку території в повній мірі, відображає процеси розсіювання і концентрації корисних копалин та періоди їх накопичення в осадових породах.
За звітний період геолого – розвідувальних робіт не проводилось, а на державному балансі запасів нараховується 369 родовищ, 62 родовища розроблялися 2001 році. Корисні копалини Вінниччини представлені переважно сировиною для будівельної промисловості, в меншій мірі для переробної, хімічної та металургійної.