На жаль, на практиці трапляються випадки, коли законні інтереси потерпілого залишаються незахищеними, особливо у нерозкритих злочинах. Навряд чи можна погодитися з тим, що громадянин, який безпосередньо постраждав від злочину, майже повністю позбавлений про-цесуальних прав у разі зупинення провадження в кримінальній справі. На мою думку, права потерпілого та його представника в разі зупинення провадження у справі слід розширити.
Насамперед потерпілий та його представник повинні знати про зупинення провадження у справі. Як повноправний учасник процесу, зацікавлений у тому, щоби кримінальну справу було доведено до кінця, потерпілий не може перебувати в необізнаності щодо перебігу справи. Це ж правило стосується і його представника, який повинен охороняти законні інтереси потерпілого. Тому необхідно передбачити в законі обов'язок органу дізнання, слідчого, судді та суду повідомити потерпілого і його представника про зупинення провадження у справі протягом доби. У повідомленні мають бути викладені підстави й мотиви зупинення провадження у справі. Питання про те, яким чином повідомляти, має вирішуватись у кожному конкретному випадку. Це може бути виклик потерпілого до слідчого чи письмове повідомлення поштою. Однак у кримінальній справі обов'язково завжди повинні бути дані, що підтверджують факт повідомлення.
Крім того, потерпілий і його представник повинні мати право на ознайомлення з матеріалами, що є підставою для зупинення провадження у справі. Особливо це стосується пунктів 1 і 3 ст. 206 КПК України. Ознайомлення з такими матеріалами дозволить їм упевнитись у правильності винесеного рішення: чи існують підстави для зупинення, зазначені в законі, чи вжито всіх необхідних заходів до встановлення особи, що вчинила злочин, чи додержано строків, по закінченні яких допускається зупинення, та ін. У разі незгоди потерпілого з зупиненням провадження він та його представник після ознайомлення з матеріалами справи зможуть більш обгрунтовано викласти це в скарзі.
Доречно навести таке порівняння. З моменту закінчення попереднього слідства в будь-якій його формі, в тому числі й через закриття кримінальної справи, потерпілий та його представник мають право знайомитися з усіма матеріалами справи. З матеріалами зупиненого провадження їм знайомитись не дозволено, хоча провадження в зупиненій справі інколи може бути й закрите, наприклад, за скінченням строку давності. Однак у цьому випадку знайомитися з матеріалами справи потерпілому та його представникові вже нема рації.
І, зрештою, потерпілий та його представник повинні мати право оскаржити постанову (ухвалу) про зупинення провадження, оскільки зупиненням зачіпаються законні інтереси потерпілого.
Не можна не погодитися з В.Д. Ломовським, який пише, що в разі зупинення провадження в справі не виконуються завдання кримінального судочинства, залишаються без задоволення права та законні інтереси потерпілого і цивільного позивача. Право на оскарження постанов органів розслідування в зупинених справах - це практична необхідність, спрямована на підвищення відповідальності цих органів за розкриття злочинів, за розшук обвинувачених[14].
Тому вважаю за доцільне встановити строк, упродовж якого допускається оскарження таких постанов. Думаю, що він повинен бути таким же, як і в разі закриття кримінальної справи (тобто семиденний строк від дня одержання письмового повідомлення або копії постанови про зупинення).
Залишається невирішеним питання, чи потрібно знайомити потерпілого з матеріалами кримінальної справи, що закрита, чи лише вручати йому копію постанови про закриття справи. У ч. З ст. 214 КПК вказано, що потерпілому й цивільному позивачеві надсилається письмове повідомлення із зазначенням підстав закриття справи або копія постанови про закриття. Я підтримую думку тих процесуалістів, які вважають, що в разі закриття справи слід знайомити потерпілого з матеріалами справи, бо йому важливо знати не лише підстави закриття справи, а й докази, на яких вони базуються.
Слід зазначити, що чинне законодавство не передбачає права потерпілого на ознайомлення з матеріалами справи в разі, якщо справу закрито або зупинено. Це істотно обмежує права потерпілого, нерідко слідчі та органи дізнання виносять необгрунтовані, невірні рішення, а потерпілий не має можливості оскаржити їх, оскільки не ознайомився з матеріалами справи.
Н.П, Сильчева, зокрема, зазначає, що в разі закриття справи потерпілого доцільно знайомити з постановою про закриття і вручати за його проханням копію цієї постанови. Це позбавить органи розслідування необхідності писати потерпілому (в разі вимоги останнього) листа з викладенням підстав закриття кримінальної справи[15]. З метою забезпечення захисту інтересів потерпілих від злочинів вважаю за необхідне передбачити в законі право потерпілого знайомитися з матеріалами слідства чи дізнання в разі винесення рішення про закриття провадження у справі або зупинення розслідування справи. Це підвищило б відповідальність слідчих і працівників органів дізнання, сприяло б зменшенню кількості необгрунтованих, незаконних рішень.
Дискусійним у юридичній літературі є питання про вручення потерпілому копії обвинувального висновку. Підтримую думку Н.П. Сильчевої про позитивне вирішення цього питання[16]. Адже, прочитавши копію обвинувального висновку, потерпілий зможе ретельно продумати всі обставини що в ньому викладені, можливо, згадає якісь деталі, пропущені ним під час давання показань, зробить необхідні виписки та більш детально і грунтовно підготується до участі в судовому розгляді кримінальної справи.
Тому вважаю за необхідне в КПК передбачити право потерпілого за його клопотанням одержувати копію обвинувального висновку, а в чинний КПК внести доповнення про те, що прокурор за клопотанням потерпілого чи його представника повинен вручити їм копію обвинувального висновку.
На підставі ч. З ст. 19 КПК України слідчі та судові документи в перекладі рідною чи іншою мовою вручаються лише обвинуваченому. Закон не передбачає права потерпілого одержувати слідчі або судові документи в перекладі рідною чи іншою мовою, якою він володіє. Слід погодитися з Л.В. Батищевою, яка вважає, що з метою послідовного проведення принципу національної мови судочинства таке право слід надати й потерпілому.
Потерпілий як учасник процесу має не тільки права, а й обов'язки. Він повинен дотримуватись усіх вимог кримінально-процесуального закону, а саме: піддаватись освідуванню (оглядові), з'являтись на допити і давати правдиві показання, надавати за необхідності зразки для порівняльного дослідження і т. д. Отже, держава, виходячи з інтересів правосуддя, зобов'язує потерпілого незалежно від його бажання здійснювати ті чи інші дії з метою встановлення істини у справі.
Більшість потерпілих розуміє необхідність виконання своїх процесуальних обов'язків і робить це добровільно. Коли ж особа, якій злочином було заподіяно майнову, моральну чи фізичну шкоду, ухиляється або відмовляється від добровільного виконання покладених на неї обов'язків, закон допускає застосування до неї заходів процесуального примусу.
Кримінально-процесуальний закон охороняє права та законні інтереси громадян, які постраждали від злочину, чітко вказує на умови, за наявності яких можливий примус, і в такий спосіб окреслює межі його застосування. Наприклад, привід як крайній захід допускається, якщо потерпілий без поважних причин не з'являється за викликом для давання показань (ст. 72 КПК України). Перед винесенням рішення про привід необхідно перевірити причини неявки потерпілого, встановити факти попереднього отримання ним повісток, ознайомитися з розписками про їх вручення, одержати пояснення в осіб, що вручали повістки, і т. ін. Застосування приводу не допускається в нічний час, у святкові дні (крім невідкладних випадків), під час хвороби потерпілого, підтвердженої довідкою медичної установи.
Досить поширеною слідчою дією, для участі в якій залучається потерпілий, є освідування (огляд). Його процесуальна регламентація має такі особливості: необхідна присутність понятих, якщо слідчий визнає за необхідне їх залучення, тієї ж статі, що й освідуваний (огляданий), якщо освідування супроводжується оголенням останнього; недопустимо під час освідування проводити дії, що принижують гідність чи небезпечні для здоров'я освідуваного. Отож, ціла низка моментів, що стосується методики проведення цієї слідчої дії, продиктована гуманним ставленням до людини, оскільки це зачіпає інтимні аспекти життя потерпілого, може викликати почуття сорому і призвести до тяжких моральних переживань, а надто в неповнолітніх потерпілих, літніх або осіб, що мають якісь фізичні вади. Саме з цих причин потерпілі часом виражають небажання проходити освідування.
Можливо, потерпілий відмовлятиметься від проведення освідування. В таких випадках не слід поспішати з його проведенням. Важливо переконати потерпілого в необхідності взяти участь у цій слідчій дії та пояснити, що вона проводиться передусім у його інтересах, показати значення освідування для встановлення істини в справі та викриття винного.
Освідування потерпілого буде результативним у тому разі, якщо слідчий зважить на фізичний і психічний стан особи, на її бажання запросити як понятих якихось певних осіб та ін. Якщо позитивного результату не буде досягнуто, то слід шукати докази іншим способом. Наприклад, наявність чи відсутність слідів злочину на тілі потерпілого можна з'ясувати з допитів його друзів чи родичів, із медичних документів.
Аналогічні рекомендації можуть бути зроблені й відносно проведення примусового вилучення зразків для порівняльного дослідження. Слідчий, зіткнувшись із небажанням потерпілого надати зразки почерку, крові й т. ін., повинен намагатися здобути їх через переконання чи в інший спосіб, не пов'язаний з грубістю.