Якщо потерпілий дійде до висновку про необхідність доповнити, уточнити або змінити дані їм показання, то суд зобов'язаний знову допитати його. Під час допиту на суді потерпілий може користуватися нотатками.
Суд може оголосити показання потерпілого, дані ним на попередньому слідстві, а також відтворити доданий до протоколу допиту звукозапис (відеозапис) його показань у таких випадках:
· за наявності суттєвих суперечностей між цими показаннями і показаннями потерпілого в
суді;
· за відсутності в судовому засіданні потерпілого з причин, що виключають можливість його явки до суду.
Потерпілий має право клопотати про огляд речових доказів, а також брати участь в огляді. Потерпілий у будь-який момент судового слідства може просити суд повністю або частково оголосити документи, що є в справі або подані в судовому засіданні, якщо в них викладено або засвідчено обставини, що мають значення для справи.
Після розгляду всіх доказів потерпілий може доповнити судове слідство. Наприклад, йому дозволено ставити запитання підсудному, свідкам, просити суд приєднати до матеріалів кримінальної справи документ, що має значення для справи. Клопотання потерпілого після обговорення вирішується судом.
Дуже рідко в судовому засіданні беруть участь представники потерпілого. Таке становище зумовлюється й відсутністю чіткої регламентації в законі участі представника потерпілого, порядку оплати праці представника за рахунок засудженого тощо.
Рівність прав учасників судового розгляду, закріплена ст. 261 КПК України, насправді не забезпечується. Потерпілий не має змоги взяти участі в усіх слідчих діях, не має того ж обсягу прав, що є в обвинуваченого. Закон не передбачає навіть можливості для потерпілого висловити свої міркування в судовому засіданні щодо доведеності вини, справедливого покарання.
Після закінчення судового слідства суд переходить до судових дебатів. Як зазначено в ст. 267 КПК України, потерпілий має право брати участь у дебатах у всіх справах. На відміну від попередньої редакції цієї статті потерпілий мав право брати участь у судових дебатах тільки в тих справах, в яких не виступає прокурор чи громадський обвинувач.
Я приєнуюся до думки таких вчених-процесуалістів як: М.С. Строгович, М.М. Михеєнко, І.Д. Перлов, В.М. Савицький, О.Р. Михайленко, В.П. Бож'єв, Л.Д. Кокорев, І.В. Вернидубова, В.В. Леоненко, які пропонували розширити права потерпілого у цій стадії процесу, а саме - надати йому право виступати в судових дебатах. Судова практика невідкладно вимагала надати потерпілим та їхнім представникам право виступати в судових дебатах у всіх справах.
І.В. Вернидубов, досліджуючи це питання, з'ясував, що на практиці суди знаходили вихід із такого становища і визнавали потерпілого цивільним позивачем з приводу заподіяння йому незначної, суто символічної, шкоди. В інших випадках надавали потерпілому і його представникові можливість виголосити промову як доповнення до судового слідства, а то й офіційно допускали його до участі в судових дебатах, тобто фактично обходили закон чи прямо порушували його заборону, оскільки він суперечить вимогам практики[17].
Потерпілий має право брати активну участь у судовому слідстві, з будь-яких підстав оскаржити вирок, і за такого стану просто логічно надати йому можливості викласти свою думку в промові перед судом.
Тепер зупинімося на особливостях судового провадження справ приватного обвинувачення. У постанові про порушення кримінальної справи має бути вказано, що особа визнається потерпілою і що їй роз'яснено її права. На початку судового розгляду потерпілому роз'яснюється його право на примирення з підсудним. Про це робиться відмітка в протоколі судового розгляду. Судове слідство починається з оголошення заяви потерпілого. Деякі судді в і ц й стадії спочатку оголошують постанову про порушення справи та віддання до суду. Це суперечить законові, але доцільно було б таку норму закріпити законодавче. Вважаю, що така форма судового провадження правильна, тому що постанова містить у собі фабулу обвинувачення і в ній є попередня юридична оцінка правопорушення.
Згідно з ч. 1 ст. 27 КПК України справи цієї категорії підлягають закриттю в разі примирення потерпілого з обвинуваченим. Практика свідчить, що майже п'ята частина справ цієї категорії судами закривається за примиренням. Зауважень така практика не викликає, оскільки рішення виноситься з урахуванням думки потерпілого. Проте не можна погодитися з обгрунтованістю відмови в порушенні справи, якщо потерпілий, думку якого суд зобов'язаний з'ясувати (ст. 12 КПК України), не згодний з відмовою в порушенні справи або її закриттям і наполягає на притягненні винної особи до кримінальної відповідальності. У таких випадках потерпілий або його представник мають право оскаржити рішення про закриття справи в апеляційному порядку.
Судді не завжди роз'яснюють вимоги закону про те, що примирення виключає можливість притягнення до кримінальної відповідальності за ту саму дію особи, на яку було подано скаргу. І тому потерпілі в апеляційному та касаційному порядку знову просять притягнути до відповідальності осіб, відносно яких справу було закрито за примиренням.
Вважаю, що було б правильним у випадках примирення потерпілого з підсудним підтвердити їхню "угоду" підписами у протоколі судового засідання. Це значно поліпшить розгляд справ цієї категорії.
Існує ще одне цікаве питання, що може виникнути у справах приватного обвинувачення: яка ж доля справи в разі смерті потерпілого? Вважаю, що суд у таких випадках зобов'язаний повідомити прокурора, щоб той мав можливість вступити в справу. Якщо прокурор у справу не вступить, право підтримувати в суді обвинувачення повинно надаватися близьким родичам померлого потерпілого, тобто за аналогією з ч. 5 ст. 49 КПК: "У спра-вах про злочини, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, права, передбачені цією статею, мають його близькі родичі"..
У роботі судів нерідко трапляються випадки, коли особа, на яку подано скаргу, подає зустрічну скаргу, звинувачуючи потерпілого у вчиненні проти нього злочину. Найчастіше таке трапляється за побої. Закон допускає можливість об'єднання зустрічних скарг приватного обвинувачення в одне провадження (ч. З ст. 251 КПК України). Розгляд таких справ в одному провадженні сприяє більш швидкому і правильному їх вирішенню. З поданням зустрічної скарги потерпілий за першою справою перетворюється на підсудного за другою, а підсудний за першою - на потерпілого за другою справою.
Хоч би коли надійшла зустрічна скарга, її належить прийняти й розглянути. У тих випадках, коли зустрічні скарги надійшли одночасно, справи повинні бути порушені двома постановами, а потім об'єднані в одне провадження. Якщо зустрічна скарга надійшла до початку судового засідання і суддя вважає за необхідне об'єднати обидві скарги в одне провадження, він повинен порушити другу кримінальну справу, після чого обидві справи теж об'єднати. Об'єднання відбувається, коли суддя приймає спеціальну постанову.
Якщо зустрічна скарга приватного обвинувачення надійшла під час судового розгляду, суддя вирішує питання про доцільність об'єднання скарг. У разі позитивного вирішення цього питання суддя порушує справу і за зустрічною скаргою віддає нового обвинуваченого до суду, об'єднує обидві справи в одне провадження і надає новому підсудному не менше трьох днів для підготовки до захисту. За негативного ж вирішення суд продовжує слухання першої справи.
Об'єднання зустрічних скарг в одне провадження - право, а не обов'язок судді. Вирішується це питання в кожному випадку окремо, з урахуванням конкретних обставин справи. А взагалі справи з зустрічними скаргами можуть бути об'єднані в одне провадження лише в тих випадках, коли це стосується тих самих осіб, або ж одного факту чи різних фактів, але за умови їх безпосереднього взаємозв'язку.
Розгляд зустрічних скарг в одному процесі забезпечує дотримання процесуальних гарантій підсудних, які одночасно є й потерпілими, а також сприяє справедливому розв'язанню конфлікту, що виник. Кожна зі сторін у такому процесі користується правами як потерпілого, так і підсудного, а тому їх варто називати "потерпілі-підсудні". Розгляд таких скарг проводиться за загальними правилами як єдиний процес, у якому одночасно досліджуються обставини з обох скарг. Порядок судового слідства встановлюється постановою судді.
Наприкінці цього параграфа я хотів би висловити деякі свої міркування щодо правової гарантії безпеки потерпілих під час судового розгляду справи. У Конституції України (ст. 3) наголошується: "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю... Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави". У Законі України від 23 грудня 1993 р. "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" передбачено, що серед осіб, які мають право на забезпечення безпеки, є потерпілий та його представник у кримінальній справі. А в ст. 7 цього ж Закону є перелік заходів забезпечення безпеки, а саме: особиста охорона, охорона житла і майна; використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження; заміна документів та зміна зовнішності; зміна роботи або навчання; переселення в інше місце проживання; поміщення до дошкільної виховної установи чи установи органів соціального захисту населення; забезпечення конфіденційності відомостей про особу; закритий судовий розгляд[18]. Приводом для вжиття цих заходів, крім інших, є також заява учасника кримінального судочинства чи близького родича. Однак ні цей закон, ні Кримінально-процесуальний кодекс не передбачають роз'яснення порядку застосування заходів безпеки особам, які мають право на ці заходи. А тому вони через необізнаність не мають можливості реалізувати своє право у практичній площині, хоча гостра потреба в цьому є. Бо і на свідків, і на потерпілих родичі обвинувачених і підсудних часто чинять шалений тиск, намагаючись схилити їх до зміни показань на користь винних осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності, щодо потерпілих висловлюються різні погрози.