Останнім часом на практиці судді почали застосовувати вказані норми закону та проводити з метою забезпечення безпеки потерпілих і свідків обвинувачення закриті судові засідання
Як показує практика, більшість із них відчуває страх від спілкування зі злочинцем як на попередньому слідстві, так і в суді. І ці переживання не безпідставні: адже деякі обвинувачені як на очних ставках, так і під час допиту в суді поводяться агресивно щодо осіб, які викривають їх у вчиненні злочину.
А тому ст. 49 КПК України, яка регламентує права потерпілого, слід доповнити вказівкою на те, що він має право клопотати перед слідчим і судом про збереження в таємниці від обвинуваченого (підсудного) і його захисника своїх анкетних даних або про свою "анонімність" у кримінальному процесі. Внаслідок розгляду такого клопотання слідчий (з санкції прокурора) виносить постанову, а суд (суддя) - ухвалу (постанову). Дані про особу потерпілого повинні зберігатися окремо від матеріалів справи, про що робиться відмітка слідчого в додатку до обвинувального висновку.
3.2. Права потерпілого під час розгляду кримінальних справ в апеляційному та касаційному порядках
Важлива роль у забезпеченні законності та охороні прав потерпілих належить судам вищого рівня, які згідно з кримінально-процесуальним законом проводять перевірку правосудності судових рішень у апеляційному та касаційному порядку. Нові умови, що склалися внаслідок демократичних перебудов, неминуче вимагають оновлення та вдосконалення розширення правового статусу осіб, які беруть участь у судових засіданнях, прояву додаткової турботи про захист їхніх прав і законних інтересів, а тому вважаю за необхідне висвітлити низку проблем, пов'язаних із посиленням гарантій прав потерпілого під час перегляду справ у апеляційній та касаційній інстанціях.
Неабияка роль у реалізації завдань кримінального судочинства відводиться діяльності судів другої інстанції із забезпечення набрання чинності законним та обгрунтованим вироком, коли не лише правильно вирішено кримінальну справу, а й дотримано прав усіх учасників кримінального процесу, в тому числі й потерпілого, під час проведення попереднього розслідування і судового розгляду. Суворе дотримання законодавства, що регламентує участь потерпілого у кримінальному судочинстві, - невід'ємна умова виконання завдань правосуддя.
Практично завжди порушення процесуальних норм може бути оцінене як таке, що перешкоджає досягненню якоїсь мети, чи як таке, що порушує якийсь принцип чи загальне положення, у кримінальному судочинстві та, принаймні, як таке, що суперечить засаді законності у кримінально-процесуальній діяльності.
Тому правильним є те, що в разі незгоди потерпілого чи його представника з винесеним вироком, постановою або ухвалою суду першої інстанції їм надається право оскаржити судове рішення в апеляційному порядку (ст. 347 КПК України). Вони також можуть оскаржити вирок і в тій його частині, що стосується цивільного позову.
Апеляційна скарга складається в будь-якій формі, але в ній обов'язково зазначається, з чим і чому потерпілий не погоджується. Після внесення змін у кримінально-процесуальний кодекс з’явилась нова стаття 365 – межі розгляду. Попередня редакція передбачала, що апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість вироку в повному обсязі щодо всіх засуджених, в тому числі тих, від яких скарги не надійшли і щодо яких не принесено касаційного подання. Чинна ж редакція передбачає, що вирок, ухвала, постанова суду першої інстанції перевіряється апеляційноим судом в межах апеляції. Висновки суду щодо фактичних обставин справи, які не оспорювалися і стосовно яких у відповідності до ч.1 ст.229, та ст.301 докази не досліджувалися, не перевіряються. Я вважаю, що така зміна є цілком доцільною, адже тепер апеляційні суди не будуть здіснювати такий великий обсяг роботи як раніше. Апеляційна скарга на вирок, що не набрав чинності, подається протягом 15 діб від дня проголошення вироку до суду, який постановив вирок, крім випадків, спеціально передбачених КПК. ч.5 ст.349 кодексу предбачає винятки, зокрема: апеляції на ухвалу чи постанову судді, винесену в порядку передбаченому статтями 525, 1652,1653,177, 205, подаюсть безпосередньо до апеляційного суду у строки встановлені у цих статтях. Якщо строк на подання апеляції з поважних причин пропущено, потерпілий, відповідно до ст. 353 КПК України, може клопотати перед судом, що виніс вирок, про відновлення пропущеного строку. Це питання вирішується в судовому засіданні. Ухвала суду чи постанова судді про відмову у відновленні пропущеного строку може бути оскаржена потерпілим у загальному порядку до суду вищого рівня, який має право відновити пропущений строк і розглянути кримінальну справу по суті за скаргою потерпілого в апеляційному порядку. Після надходження аеляції суд повідомляє прокурора, інших осіб, перерахованих у ст.348 КПК, зокрема потерпілого, та передає справу до апеляційного суду і призначає дату розгляду цієї справи.
Про принесення апеляційного подання (протесту) прокурором або скарги іншими учасниками судового розгляду суд повинен повідомити потерпілого. Потерпілий має право ознайомитися з такими документами і подати на них свої заперечення чи зауваження.
Законом належно врегульовано права потерпілого щодо подання ним до суду вищого рівня нових доказів у справі, коли той розглядає її в апеляційному порядку (ст. 363 КПК України). Суд нові матеріали (докази) потерпілого, як і інших учасників процесу, бере до уваги, оцінює їх і враховує під час вирішення справи по суті, як це передбачено ст. 366 КПК України.
Законом закріплено право потерпілого безпосередньо або через свого представника брати участь у засіданні суду вищого рівня під час розгляду справи в апеляційному порядку. Суд, що постановив вирок, зобов'язаний повідомити потерпілого, який подав апеляційну скаргу або заперечення, про дату розгляду справи в суді вищого рівня. Неявка потерпілого до суду, якщо його було своєчасно повідомлено про день розгляду справи, не перешкоджає її розглядові. У апеляційній інстанції потерпілий може висловити судові свою думку про можливість розгляду справи за відсутності осіб, що не з'явилися. Потерпілий також має право знати склад суду, прізвище прокурора, перекладача, заявляти їм відводи. Тому головуючий зобов'язаний оголосити склад суду, прізвище прокурора, перекладача, запитати потерпілого та інших осіб, що з'явилися, чи нема в них заяв про відводи.
У судовому засіданні апеляційної інстанції потерпілий може заявляти різні клопотання. Клопотання учасників судового розгляду повинні стосуватися частини вироку, яка оскаржена в апеляційному порядку. Стосовно них суд виносить ухвалу. Потерпілий має право в апеляційній інстанції давати пояснення, викласти свої доводи або заперечення також в межах розгляду спрви апеляційним судом. (ст. 362 КПК України).
Чинне кримінально-процесуальне законодавство, як наголошує В.М. Чижиченко, неповно визначає правовий статус потерпілого в суді другої інстанції[19]. Зміст принципу забезпечення потерпілому права на захист його законних інтересів апеляційною інстанцією охоплює суб'єктивні права потерпілого. У теорії кримінального процесу зазначено, що систему забезпечення прав потерпілого складають гарантії недоторканності особи та особистої свободи, недоторканності житла, швидке і своєчасне розкриття злочинів, викриття винних, фактичне відновлення порушених прав і законних інтересів громадян, виявлення та усунення судових помилок, забезпечення права на захист і представництво.
На мій погляд, правовий статус потерпілого - це правове становище потерпілого у кримінальному процесі, визначене сукупністю правових норм, що регламентують суспільні відносини, пов'язані з визнанням особи потерпілою, виникненням, строком дії та припиненням повноважень потерпілого, процесуальними гарантіями. З урахуванням цього слід повніше визначити процесуальне становище потерпілого у стадії апеляційного провадження через розширення його суб'єктивних процесуальних прав і гарантій їх здійснення, розширення прав представника потерпілого.
Потерпілий може також давати усні й письмові пояснення щодо додаткових матеріалів, поданих до апеляційної інстанції іншими учасниками кримінального процесу, якщо вони принесені не в його інтересах.
На практиці виникають питання, що на них немає відповіді в законі і насамперед - про можливість визнання особи потерпілою у стадії апеляційного розгляду справи. Буквальне тлумачення ст. 49 КПК України дає підстави вважати, що це можливо. Судовій практиці відомі випадки подання апеляційної скарги особою, що не була визнана у справі потерпілою, але якій злочином заподіяно шкоду, причому майнову. В літературі є думки про те, що такі особи не можуть бути допущені до участі в розгляді справи судом у апеляційній інстанції. Якщо ж апеляційній інстанції надати право визнавати осіб потерпілими, то цим самі потерпілі будуть позбавлені певних процесуальних прав. Крім того, не будуть забезпечені права й інших учасників процесу. Тому не можна не погодитися з В.П. Бож'євим, який вважає, що в даному випадку питання про визнання особи потерпілою має вирішувати суд, що постановив вирок.
Заслуговує на підтримку пропозиція ряду авторів про те, що в таких ситуаціях суд другої інстанції може прийняти цивільний позов потерпілого, якщо буде встановлено судом, що саме цій особі заподіяно майнову шкоду.